Глобальний контекст: перспективи зміцнення партнерства України, Молдови та Румунії

Володимир Зеленський разом із президенткою Молдови Маєю Санду, президентом Польщі Анджеєм Дудою та лідером Румунії Клаусом Йоганнісом у Кишиневі 27 серпня взяв участь в урочистостях з нагоди 30-річчя незалежності Молдови. Глави держав переглянули військовий парад, який відбувся на площі Великих національних зборів. Український президент привітав народ Молдови, побажав найважливішого — миру та свободи.

Крім того, Володимир Зеленський подякував президентам Польщі та Молдови, а також прем'єр-міністрові Румунії за участь у саміті Кримської платформи, й додав, що цей формат може стати майданчиком з деокупації інших територій і вирішення подібних регіональних конфліктів. Лише об'єднавши зусилля можна досягти бажаного результату, вважає український президент.

На спільній пресконференції президент України запропонував президентам Румунії та Молдови приєднатися до посилення військово-морської взаємодії в регіоні Чорного моря, оскільки через активну мілітаризацію Криму морське судноплавство й торгівля у регіоні опинилися під загрозою.

"Через активну мілітаризацію нашого українського Кримського півострова під загрозою опинилося морське судноплавство й торгівля у регіоні. Ми повинні разом вирішувати ці сучасні виклики. З цією метою Україна вийшла з ініціативою посилити взаємодію за лінією військово-морських сил причорноморських держав. Ми пропонуємо нашим колегам — і Румунії, й Молдові, які мають вихід до Чорного моря, — також приєднатися до цієї ініціативи", — звернувся Зеленський.

Про поїздку українського президента до Молдови, про досвід протистояння України російській агресії, а також про посилення військово-морської взаємодії України, Молдови та Румунії у регіоні Чорного моря у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" говорить політичний експерт Валентин Гладких.

Ведучий програми — Денис Похила.

— Як ви оцінюєте поїздку Володимира Зеленського до Молдови, що вдалося позитивного отримати у наших сусідів?

— Передусім це знак дружби та взаємної поваги. Молдавська сторона взяла участь і в Кримській платформі, і в святкуванні українського Дня незалежності. І логічно, що президент України в свою чергу відвідав Молдову.

Також хотів би нагадати, що свого часу була така ініціатива, як ГУАМ — Грузія, Україна, Вірменія, Молдова та Азербайджан. Потім все це потихеньку зникло. Організація могла б стати платформою для об'єднання цих країн, які мали спільний інтерес.

Тому, коли сьогодні Зеленський говорить про те, що Кримська платформа може стати фундаментом для вирішення територіальних суперечок, він має на увазі суперечок саме у питаннях окупації Російською Федерацією інших держав. У цьому випадку це Придністров'я щодо Молдови, це Абхазія та Південна Осетія щодо Грузії, й це Крим та окремі райони Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), якщо ми говоримо про Україну.

Тому абсолютно нормальні адекватні пропозиції. Чи знайдуть вони продовження, це залежить вже від наших потенційних партнерів у цьому проекті.

— Україна, Грузія, Молдова. У нас спільна проблема — частина наших держав окуповані Російською Федерацією. Маючи досвід такого "спілкування" з РФ, чи можемо ми його передати Європі, щоб у Євросоюзі більше розуміли, хто така Росія?

— Зазначу, що анексія Криму — це перше насильницьке порушення державних кордонів після 1945 року в Європі. Це вже виклик і надзвичайна подія. Тут ідеться не просто про створення якоїсь квазі- або псевдодержави. Йдеться про те, що територія однієї держави була включена до юрисдикції, до складу іншої держави. Це ми говоримо про Автономну Республіку Крим.

Так, до цього територіальні конфлікти мали місце в Європі, досить згадати хоча б ситуацію на Кіпрі. А кричущий акт анексії Криму — абсолютно новий феномен у сучасній історії. Думаю, європейці його глибоко вивчають. Якщо ми говоримо про конфлікти, то досвід конфліктів у Європі є досить великий. А ось такого досвіду, як із Кримом, сучасні європейці не мали. У військових протистояннях з росіянами вони не стикалися.

Тому, можливо, й мають досить хибне уявлення про те, що таке сучасна Росія, та якими методами вона сьогодні намагається забезпечити свої зовнішньополітичні інтереси. А це і шляхом приватних військових кампаній, і бандформувань, і терористів. Без прямого військового вторгнення, коли вони входять на територію України без знаків розрізнення, коли їх потім ловлять, то показують військові квитки Російської Федерації, а так він без розпізнавальних знаків.

І Грузія мала досвід військового конфлікту з Російською Федерацією. Молдова ще раніше з цим зіткнулася, і теж, по суті, втратила контроль над частиною своєї території.

Тому, так, три наші країни мають досвід. Але сьогодні це не той досвід, який би європейці хотіли застосувати, тому що ми не повернули контроль над своїми територіями. Але це важливий досвід того, чим є Російська Федерація, та які наслідки може мати для сусідів Російської Федерації така ворожа зовнішня політика. І якими методами ця агресивна зовнішня політика сьогодні забезпечується.

Думаю, що Зеленський якраз цю думку і намагаються піднести світу. Якщо Петро Порошенко намагався показати, що Україна — це винятковий випадок, і всі повинні допомагати Україні, то Зеленський намагається вписати ситуацію в глобальний контекст і показати, що питання анексії Криму — це проблема не тільки України. Це розхитування принципів сучасної системи глобальної безпеки. І якщо цю проблему не вирішити, то ця тенденція може йти далі.

— Президент Зеленський запропонував Молдові й Румунії приєднатися до посилення військово-морської взаємодії в регіоні Чорного моря. Що нам дає подібне посилення, якщо воно відбудеться?

— Кілька моментів. По-перше, хотів би нагадати, що Молдова свого часу отримала вихід до Чорного моря саме завдяки дружньому кроку з боку України. Проте не забуваймо, що Румунія — це член НАТО. Але основний, ключовий гравець у Чорноморському регіоні — все-таки Туреччина. І від її позиції дуже багато залежить у регіоні. Тому без Туреччини і без Румунії цей проєкт не дасть бажаного результату.

На що я хотів би звернути увагу — ситуація з Керченською протокою. Тому що її блокада Росією становить серйозну загрозу українським інтересам. Звичайно, це питання повинно було врахувати військово-політичне керівництво, яке було з 2014 року. Чому не будувалися альтернативні шляхи проходу? Наприклад, чому не будувалися дороги до портів Чорного моря, щоб забезпечити в разі блокади Азовського моря рух українських товарів на зовнішні ринки? Це дуже болюче питання. І лише зараз Зеленський це питання починає піднімати та намагатися якось вирішити. Хоча із семирічним запізненням.

З 2014 року попередня влада дуже багато розповідала про загрозу, про руку Кремля та багато інших історій. Водночас абсолютно нічого не було зроблено для того, щоб у разі виникнення такої необхідності Україна могла забезпечити собі альтернативні шляхи виходу продукції. Наприклад, Маріупольському металургійному комбінату.

Тобто ми розуміємо, з якими загрозами пов'язана блокада Керченської протоки.

— Чи не пізно українська влада взялася за вирішення питання деокупації Криму, вирішення проблеми в Чорноморському й Азовському регіоні? Адже 7 ​​років минуло. Європа поступово звикла до цієї ситуації — Росія окупувала Крим, ну, ми зустрінемося, поговоримо, зробимо спільну заяву під час сесії ООН...

— Відповіді є: дуже проста й складніша. Проста відповідь — краще пізно, ніж ніколи. І, якщо це не було зроблено попередньою владою, то добре, що нинішня влада намагається надолужити згаяне. Це один момент.

Більш складна відповідь полягає в тому, що, звісно, повернути інтерес до якоїсь проблеми набагато складніше, ніж постійно підтримувати інтерес до цієї теми. І, на жаль, так, були більш, напевно, важливі проблеми, той самий конфлікт на Донбасі, тому впродовж 5 років президентства Порошенка проблема Криму відійшла на другий план.

Зараз намагаються її повернути на порядок денний світової політики. Зрозуміло, що це все важче зробити, тому що багато хто звик закривати сором'язливо очі, й робити вигляд, що нічого не відбувається. І, звісно, багатьом не подобається, що ми ставимо це питання знову на порядок денний. Тому я бажаю успіхів у цій непростій задачі. Думаю, що й у ході візиту до США Зеленський також це питання ставитиме.