Головний інструмент — я: інтерв’ю з віртуозним трубачем Андреа Джуффреді

Андреа Джуффреді — віртуозний італійський трубач, якого вважають одним із найкращих різнопланових музикантів світу. Саме він виконав головне соло труби для голлівудського фільму "Одного разу на Дикому Заході".

Як розвивалася його кар’єра і яка музика у нього улюблена — розповів Андреа Джуффреді в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучий — Володимир Кондратьєв.

— Що ви зазвичай виконуєте на концертах?

— Оскільки я італієць, то передусім італійську музику. Особливо із фільмів. Я дійсно часто граю композиції Енніо Морріконе або Ніно Рота з фільмів. Але не лише їх, а ще різні джазові речі чи італійські пісні. Тож моя програма дуже змішана.

— Критики називають вас гнучким та різноманітним трубачем. До чого у вас насправді душа лежить найбільше? Що вам подобається грати?

— Я почав грати дуже рано, і вже 40 років у музиці. 25 із них я грав у симфонічному оркестрі. Коли мені виповнилося 45 років, я пішов звідти і почав шукати свій шлях, і став трубачем-солістом. Тобто маю класичну освіту, якщо завгодно. Але я обожнюю грати у всіх жанрах.

Я колись почав виконувати музику із фільмів, бо вона дуже близька до класичної. А потім уже розширював свій репертуар, почав робити інструментальні кавери на популярні пісні. Мені хотілося бути доступним, щоб широкому загалу подобалося те, що я граю.

— Є такий стереотип щодо труб, що вони асоціюються з чимось гучним, різким. Будь-хто, хто чув хоч одну вашу композицію, знає, що ви граєте ніжно.

— Коли я був молодим, я теж грав дуже пронизливо, дуже швидко. Але зараз дається взнаки життєвий досвід. Коли я виконую якусь мелодію, то разом із нею виконую і свою історію, розумієте? І що більше років минає, то легше це вдається.

Напевно, коли ти занадто молодий, то ти ще не маєш цієї історії, яку ти можеш передати через свою музику. А взагалі мені здається, багато трубачів занадто обмежують себе тим, що думають про себе виключно як про трубачів. Треба більше думати про музику, а не про техніку виконання. Труба — лише музичний інструмент, а музика — вона тут, у серці. Тобто перший і головний інструмент — це я сам, а труба — лише другий.

— Ви ведете YouTube-канал, виконуєте на відео різні мелодії з нотами на екрані. Це робиться з освітньою метою?

— Я старий для YouTube. Насправді не знаю. Я почав викладати відео під час першого локдауну, бо мені не було чого робити. І я подумав, що інші трубачі за допомогою цих нот матимуть змогу грати разом зі мною. Там можна завантажити нотні аркуші.

Я отримав та отримую стільки повідомлень щодня! Їм дуже подобається, вони справді намагаються грати разом зі мною.

Я вже багато років працюю професором у консерваторії. Тобто я пішов із оркестру, але продовжив викладати. Зараз мені дуже радісно бути чиїмось натхненням. До того ж, грають глядачі мого каналу й на інших інструментах. Наприклад, на кларнеті, який багато в чому схожий на трубу, флейті та навіть на скрипці.

Грати на трубі після 60 років вже важко. Тому саме час задокументувати свою гру, поки я на піку форми.

— Ви брали участь у якихось онлайнконцертах під час локдауну?

— Ні-ні. Я не дуже люблю онлайнконцерти. Багато музикантів під час жорсткого карантину стрімили свої виступи. Але особисто для мене справжній концерт може бути лише наживо.

Коли я приїжджаю з концертами до Китаю чи просто до Азії, там публіка не робить різниці між співаками та інструменталістами. У мене були сольні виступи на понад 10 тис. осіб. Та в самій Італії трубачу стільки ніколи не зібрати. В Азії публіка просто любить інструментальну музику. У Європі та Штатах — ні.

— На афіші вашого концерту в Україні написано великими літерами: легендарний трубач Енніо Морріконе. Очевидно, тому що широкому загалу більше відомо його ім’я, як композитора. Але як ви самі бажаєте, щоб вас запам’ятали?

— Мені не подобається, коли мене називають трубачем Челентано, трубачем Морріконе. Я — це я, Андреа Джоффреді. Енніо Морріконе мав дуже багато трубачів, і немає якогось одного головного трубача Енніо Морріконе. Загалом мені не подобається пов’язувати своє ім’я з іншим музикантом. Добре це чи погано, я хочу бути сам собою у музиці.

— Ви пишете свою музику, виконуєте її?

— Раніше я майже не писав. Але останнім часом пробую свої сили. Ось, наприклад, я нещодавно написав пісню "Весь Чикаго". Я подивився один американський фільм, забув як називається, про Аль Капоне і стару мафію. Потім прийшов у студію та написав композицію для труби та фортепіано.

Я дуже задоволений тим, що зараз роблю. Адже коли я був молодий, то мріяв саме про таке життя. Зараз я буквально живу у мрії. Роз’їжджаю по всьому світу зі своєю музикою і її слухають.