Украина наш дом

Дугін, Рогозін, Гіркін: хто є хто у російському націоналістичному таборі

Д. Рогозін, А. Дугін, І. Гіркін. Колаж: kanaldom.tv

Які витоки російського націоналізму та чиїми ідеями він живиться. Чому такі люди, як Дугін, Кремлю не потрібні, та який вплив на російську політику Микити Михалкова та Дмитра Рогозіна. Про це і не тільки в ефірі телемарафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA розмовляємо з російським журналістом та соціологом Ігорем Яковенком.

— Як змінювався російський націоналізм після розпаду Радянського Союзу?

— Спочатку російський націоналізм (якщо починати з товариства "Пам'ять", із ультраправої банди "Російська національна єдність" Олександра Баркашова) перебував у досить жорсткій опозиції до влади. Хоча "Пам'ять" — це гебешний у чистому вигляді проєкт, власне, як і Баркашов. Переважна більшість таких проєктів створювалися КДБ, а потім підтримувалися ФСБ, що прийшла йому на зміну. Але, як часто буває, джин виривається з пляшки та починає діяти самостійно.

Російські націоналісти були в деякій опозиції до влади, особливо на початку 90-х. Націоналісти частково брали участь у та білоруховому русі 2011-2013 роках (Біла стрічка — символ протестного руху, пов'язаного у тому числі з виборами до Державної думи РФ у 2011 році, — ред.).

Наразі радикальне крило націоналістів, які перебувають в опозиції до влади, становлять, наприклад, такі імперці як [глава руху "Народне ополчення імені Мініна та Пожарського"] Володимир Квачков та [глава руху "Новоросія", колишній "міністр оборони ДНР"] Ігор Стрєлков (Гіркін).

Вони гаряче підтримують війну проти України, але вважають, що дії Путіна є недостатніми, що треба обов'язково оголошувати мобілізацію та знищувати Україну повністю. При цьому, як це робити, вони не знають, воювати вони до ладу не вміють. Ну, якісь локальні бойові дії можуть здійснювати, але стратегічного мислення у них немає.

Тому вони зараз перебувають у такій складній позиції. З одного боку, вони не можуть не підтримувати війну проти України, бо це частина їхньої імперської повістки. Але вони вважають, що Путін це погано робить, що він не тим дає можливість.

Окрім іншого, ці імперці є прихильниками повного розриву Росії з цивілізованим світом. Вони вважають, що Росія має йти своїм шляхом — повністю замінити уряд, змінити курс та йти своїм шляхом у відриві від решти світу. Насправді, у головах у них каша.

Взагалі, путінський режим гаряче підтримує націоналістів і навіть нацистів — але за кордоном, бо вони є природними союзниками проти західної влади. Але досить холодно ставиться до націоналістів усередині Росії, тому що вони тією чи іншою мірою є противниками. І оскільки вони активні, отже, небезпечні. Адже взагалі націоналізм — це завжди секта, справжні нацисти — це фанатики. І тому всередині Росії путінський режим ці секти нацистів тиснув. А за кордоном — підтримував.

— Фарватером націоналістичного руху в РФ вважається Олександр Дугін, лідер Євразійського руху. Його називають одним із авторів сучасної ідеї рашізму — "руського мира" у баченні Кремля. Яким є сьогодні його вплив на політику РФ?

— Я би не перебільшував цей вплив. Думаю, що Дугін ніколи не був володарем умів еліти, він лише впливав. А його вплив на молодіжне середовище загалом мінімальний. Я викладач, і мені доводилося бути присутнім в аудиторіях, які нещодавно відвідував Дугін. Ну, з потоку у 150 людей — 3-4 людини заражалися. Але це як сезонна застуда, тобто досить швидко минає. У когось одного-двох лишилося. Тобто вплив мінімальний.

На владу, на державну політику, на рівні ідеології його вплив аналогічно — невеликий. Я не думаю, що Дугін зараз скільки-небудь важить, інакше він би був присутнім у федеральному ефірі (на держканалах). А його там немає — принаймні останніми роками це точно.

Розумієте, Дугін — це фашист-романтик. Це абсолютний фашист, шанувальник Муссоліні. Його погляди важливі для нього, і тому він не готовий їх змінювати за вказівкою Кремля і будь-кого. Він і зараз продовжує нести різну нісенітницю і залишатися романтиком.

Такі люди Кремлю не потрібні. Кремлю потрібні лояльні, слухняні люди, які можуть змінювати свої погляди на клацання пальця. Як [перший заступник керівника Адміністрації президента Сергій] Кирієнко, наприклад.

Квачков не потрібен. Не потрібен і [глава організацій "Слов'янський союз", "Слов'янська сила", "Російські" Дмитро] Демушкін. Той самий Дугін не затребуваний.

Із цього напряму саме на Путіна більший вплив має Микита Міхалков. Як професор Преображенський у "Собачому серці" казав: яка сволота підсунула Шарикову листування Енгельса з Каутським? Так ось цією сволотою, яка підсунула Путіну [філософа Івана] Ільїна (а він шанувальник Ільїна) був Микита Міхалков, а не Дугін.

— А ось Дмитро Рогозін. Це один із засновників націонал-консервативної партії "Родіна", колишній посол Росії при НАТО, був віцепрем'єром до 2018 року, потім Путін призначив його гендиректором "Роскосмосу". Ось Рогозін зараз називає війну не лише "актом визволення України від нацизму", а й Росії від гнили, яка, мовляв, зараз показала себе зрадниками. Як ви оцінюєте роль Рогозіна?

— Рогозін — це зовсім інша фігура. Це людина, яка не є рабом своїх поглядів, як Дугін. Рогозин — це пристосуванець.

Під час виборів [у Московську міську думу у 2005 році] він виступив зі своєю нацистською партією "Родіна" і переборщив із нацизмом, тоді це було не дуже модно і їх зняли з виборів. Тоді Рогозін прибрав зайвий нацизм зі своєї риторики і вбудувався в систему. Це пристосуванець. Він чудово влаштувався. Тобто це зовсім інша ситуація. Він насамперед чиновник, кар'єрист, на відміну від Дугіна. І тому він життєздатний у російському політикумі.

І Рогозін помітний у політикумі. Його нацистська риторика, як і антисемітська риторика Петра Толстого, присутня на федеральному медіапросторі. І його вплив, звичайно, не ідеологічний, а політичний, незмірно більший.

— Ви сказали про антисемітизм. Якою є його роль, ступінь прояву в російському націоналізмі?

— Антисемітизм у Росії присутній завжди, у сплячому стані. У мене була можливість досліджувати це явище в опозиційній середі серед учасників білострічкового руху. Я проводив дослідження на їхньому з'їзді — у мене як у соціолога була можливість прийти і на з'їзді це досліджувати. Серед учасників демократичного руху була чимала кількість націоналістів, у тому числі зоологічних нацистів.

І вже тоді спостереження показали, що російський націоналізм різний. Наприклад, була така партія "Тора", в ній були чистої води націоналісти, але там було трохи імперства і трохи антисемітизму — він був фоновий, побутовий, трохи більше, ніж у російських обивателів, але не зашкалюючий. А були в нацруху зовсім шалені зоологічні антисеміти. Один із них навіть був обраний до Координаційної ради опозиції. І перебувати з цією людиною в одному приміщенні було неможливо.

Ось у Квачкова антисемітизм цілком очевидно простежується, а Демушкина — ні. Тому нацрух в Росії — він різний. Але, загалом, безумовно, як спляче явище антисеметизм є. Насправді тут суто гітлерівський варіант. Він змикається з антиолігархічним (оскільки для них усі олігархи — євреї), антикапіталістичним настроєм у цьому націоналістичному русі. Тут така смичка.

— Якщо говорити про вплив націоналістів у ширшому аспекті, наприклад, на армію? Ось у 2014-2015 роках вони цілими загонами добровольців їхали на Донбас воювати проти України. Як зараз?

— Нацисти потрібні для реалізації агресивної політики, тому їхнє застосування в армії є доречним для режиму. У громадському житті вони шкідливі для путінської влади, бо вони протестують, вони активні. Згадаймо тих самих лимонівців (члени Націонал-більшовицької партії на чолі з Едуардом Лимоновим, — ред.). Це взагалі окреме явище. Вони не лише протестували, вони могли вриватися у приймальні адміністрацій, влаштовувати бійки тощо. Ну, а в армії вони корисні, бо вони фанатики, вони готові воювати, готові помирати за свої ідеї.

У війнах, у збройних конфліктах путінський режим використовує нацистів і націоналістів за призначенням — як гарматне м'ясо, як інструмент у боротьбі з урядами західних ліберальних країн. А всередині країни, у цивільному житті — ні.

— Ми раніше згадали Ігоря Стрєлкова (справжнє прізвище Гіркін), колишній представник "ДНР", у 2014 році очолював захоплення Слов'янська, у липні того ж року перевів усі війська до Донецька. Наразі він у Росії активний критик дій російських генералів на території України. Його вже в Україні називають чи не агентом СБУ, так він розвінчує військові рішення генералів. Яка роль Гіркіна-Стрєлкова?

— На даний момент якогось впливу на російську політику Гіркін не має. Його роль нульова. У федеральних ЗМІ він відсутній. Він існує в окремих випадках, коли хтось вирішив взяти в нього інтерв'ю, наприклад, закордонні ЗМІ. Ну, екзотика ж, цікаво ж. Дивись, живий фашист, живий імперець, живий злочинець. Адже будь-якому журналісту цікаво взяти інтерв'ю в Усами бен Ладена, головного терориста. Тут також цікаво взяти інтерв'ю у Гіркіна.

А всередині країни його немає у медійному просторі. Його не показують, бо він переконаний шовініст, переконаний імперець, переконаний фашист. Якщо йому дати ефір, він нестиме й на Путіна, і на всіх, на кого завгодно.

Вплив на політику, на владу — нульовий. Звичайно, він збирає якусь низову підтримку, але у політику його не пустять.

Тобто його вплив чисто романтичний, ореол такого Джека-Різника. Такого роду злочинці-терористи завжди приваблюють якусь частину людей.

Ось Гіркін та Квачков близнюки-брати. Просто Квачков він зовсім Шариков, він не вміє говорити. А Гіркін балакучий, він уміє говорити. Різниця між ними лише у цьому.

Прямий ефір