Дипломатія зі зброєю в руках: як Кремль маніпулює загостреннями на Донбасі

На восьмому році конфлікту Росія знову посилює військову напругу на Донбасі, використовуючи загострення для тиску на перемовному майданчику. Росія не вперше просуває свої умови за допомогою сили. Як за допомогою погроз Кремль протягом усього конфлікту вибивав потрібні рішення і необхідну реакцію від України та Заходу докладніше — в матеріалі журналістів програми "На самом деле: Донбасс" телеканалу "Дом".

Після декількох тижнів нагнітання ситуації на Донбасі головне питання, яке хвилює не тільки українців і росіян, а й світові столиці — чи бути "великій війні" або Кремль обмежиться лише демонстрацією сили.

Протягом усіх семи років конфлікту на Донбасі відбувалися як великі ескалації, так і короткострокові сплески насильства, що призводили до загострень. Найчастіше їхній підсумок: досягнення Кремлем своїх геостратегічних цілей.

Мінський протокол

Нинішню військову напругу на українському кордоні експерти порівнюють з рівнем 2014 року, коли Росія активно демонструвала силу не тільки Україні, а й усій міжнародній спільноті.

Влітку 2014 року лінія фронту була нестабільною, бої й смерті цивільних і військових відбувалися щодня, але два великомасштабних загострення призвели 5 вересня 2014 року до підписання перших Мінських угод — Мінського протоколу (так званий Мінськ-1). Іловайський котел, захоплення кадровими російськими військовими Новоазовська і щільне наближення до Маріуполя.

"Завдання було розв’язане військовим шляхом, що призвело фактично до втрати українського суверенітету над більшою частиною території, яка була до серпня 2014 року", — коментує журналіст Андрій Діхтяренко, що висвітлює тему Донбасу.

"Росіяни намагалися тиснути на Україну. І зрозуміло, що кадрові військові переходили кордон саме в серпні 2014 року для того, щоб переламати ситуацію. І це де-факто призвело до того, що на початку вересня були укладені Мінські угоди. Перші Мінські угоди ", — говорить конфліктолог Богдан Петренко.

За стіл перемовин сіли представники України, Росії та так званих "ЛНР" та "ДНР". Мінський протокол передбачав двостороннє припинення вогню, моніторинг ОБСЄ й ухвалення закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей".

Тим часом частина територій на сході України залишалися під контролем Росії та "Л-ДНР".

"Підтримання такого тривалого конфлікту, хоча і локалізованого, вигідно російській стороні в контексті того, щоб тиснути на Україну. Триває воєнний тиск, люди гинуть, як цивільні, так і військові", — зазначає Богдан Петренко.

Комплекс заходів

Весь наступний 2015 рік показує, що перший пункт Мінського протоколу — припинення вогню — не виконується. Відбуваються точкові масивні обстріли, гинуть мирні жителі. Хід подій переламав наступ російських сил на Дебальцеве. Атака на територію, яка була під контролем України, призвела до підписання в лютому 2015 року другого погоджувального документа — Комплексу заходів з виконання Мінських угод (так званий Мінськ-2).

"Якщо в перших Мінських угодах ми фактично зіткнулися з суб'єктністю окремих районів Донецької та Луганської областей. То у другій угоді — в Комплексі заходів — ми вже бачимо, що з ними треба погоджувати певні дії", — зауважує відмінності конфліктолог Богдан Петренко.

Домовленості призвели до певної деескалації та зменшення кількості жертв з обох сторін. Але в них була закладена принципова неможливість досягнення компромісу. Протягом наступних років трактувати Мінські угоди сторони будуть по-різному. І кожним новим загостренням Кремль буде натякати, що своє бачення вважає єдиноправильним.

"Кожен раз Кремль тестує Київ на твердість і на стійкість. І кожного разу, на жаль, Київ цей тест не проходить", — вважає депутат Державної Думи РФ (2007-2016) Ілля Пономарьов.

"Росія використовує підвищення напруги для того, щоб потім подати зниження напруги, як власний компроміс. Водночас за фактом вона відходить на ті самі позиції, які були до цього. Але подає це як власний компроміс, який відбувся в ті чи інші події. Ми повинні розуміти, що підписання [Мінських угод] було зроблено під військовим тиском, під тиском фактичного настання російських військ. І підписали для того, щоб зупинити російську агресію", — пояснює Богдан Петренко.

У 2015 році також почали обговорювати введення на Донбас миротворців, але через часті обстріли та нестабільну ситуацію в регіоні це питання зависло в повітрі.

Авдіївка та АТО — ООС

Наступна велика ескалація конфлікту на Донбасі — обстріли Авдіївки на початку 2017 року. В цей час президент України Петро Порошенко зустрічався в Берліні з канцлером ФРН Ангелою Меркель. А в російських ЗМІ обговорювали тему того, що українська армія пішла у наступ, звинувачували Київ у зриві Мінських угод і обстрілів Донецька з реактивної артилерії.

"Будь-які поїздки могли б супроводжуватися такою активізацією. Зрозуміло, що цей негативний шлейф супроводжував перемовини і фактично створював певні перешкоди для досягнення якихось домовленостей із Заходом, зокрема і домовленостей з постачання зброї", — пояснює Богдан Петренко.

Водночас до влади приходить президент США Дональд Трамп, інавгурація відбулася 20 січня 2017 року. На початку свого терміну він вважав, що йому вдасться перезавантажити відносини з Володимиром Путіним. Була навіть інформація про те, що з Росії частково можуть зняти санкції. І обстріли Авдіївки могли бути перевіркою реакції новообраного президента Трампа.

Через ескалацію конфлікту на Донбасі була скликана Рада безпеки ООН, де жорстко засудили дії Росії. У 2018 році Володимир Путін зустрівся з Дональдом Трампом і на спільній пресконференції заявив, що "пора розморожувати російсько-американські відносини".

"Завдання мінімум було, безумовно, показати, хто в домі господар, і, на жаль, це вдалося. Путін показав себе більш досвідченим, більш сильним, більш цілеспрямованим політиком, це йому вдалося", — зазначає депутат Держдуми (2007-2016) Ілля Пономарьов.

Водночас зустріч двох лідерів проходила на тлі чергового загострення на Донбасі. У російському МЗС його пов'язували зі зміною АТО на операцію Об'єднаних сил і, за традицією, звинувачували Київ у порушенні режиму припинення вогню.

"Росія може влаштовувати якісь загострення, коли необхідно примусити партнера до перемовин і так привернути його увагу, підняти ставки в грі", — пояснює Ілля Пономарьов.

Інцидент в Керченській протоці

Кінець 2018 року для України — інцидент в Керченській протоці. Були обстріляні та захоплені три судна Військово-морських сил України. Моряків забрали в полон. Таким чином Росія продемонструвала своє домінування в Керченській протоці та Азовському морі.

Зараз, в ході нового загострення, після посилення угруповання своїх кораблів в Чорному та Азовському морях, Кремль знову намагається показати, хто головний — Росія знову оголосила про закриття з наступного тижня до жовтня Керченської протоки для військових кораблів і суден інших країн під приводом військових навчань.

"Фактично вони хочуть все далі перетворювати Азовське море у своє внутрішнє море, а це загрожує українським портам на Азовському морі, це загрожує прибережній території, яка пов'язана з Кримом. Це говорить про те, що глобальна загроза для України все ще залишається дуже високою", — вважає журналіст Андрій Діхтяренко.

Режим тиші та нове загострення

Але з 2019 року таких великомасштабних загострень на Донбасі не спостерігалося. А на контрасті з встановленим в липні 2020 року режимом тиші, який хоч і з перемінним успіхом дотримувався до початку 2021-го, нове загострення виглядає особливо загрозливо.

Але, на думку низки експертів, нинішня поведінка Росії не нова. Демонстрація військової потужності — це та мова, на якій починає говорити Кремль, коли не може домогтися свого. Експерти називають кілька завдань, які Кремль може вирішити за допомогою загострення:

• по-перше, в черговий раз дестабілізувати ситуацію в Україні;
• по-друге, визначити вектор вибудовування відносин із Заходом;
• по-третє, відвернути увагу російського суспільства від внутрішніх проблем.

У відповідь на дії Кремля США прийняли нові санкції проти Росії, а президент Джо Байден запропонував Путіну зустрітися на нейтральній території. Президент Володимир Зеленський робить ставку на перемови та наполягає на відновленні роботи Нормандського формату.

У цей час

Вчора, 19 квітня, відбулася зустріч політичних радників лідерів країн Нормандського Формату — України, Німеччини, Франції та Росії. Про підсумки цієї зустрічі та ймовірність повномасштабного наступу Росії в програмі "На самом деле: Донбасс" говоримо з Олексієм Арестовичем, радником з інформаційної політики української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ).

Ведучий програми — Олексій Мацука.

— Які результати зустрічі радників глав держав Нормандського формату, що пройшла вчора?

— Усі погодилися з тим, що до реалізації кластерів, які вирішують економічні, гуманітарні та політичні питання — треба забезпечити безпеку.

Без забезпечення безпеки говорити про що-небудь конкретне, домовлятися про якісь модальності передачі контролю над кордоном або вибори, коли гинуть люди — мирні жителі, військовий персонал з обох сторін — не має ніякого сенсу, і навіть віддає цинізмом.

Все, безумовно, підтвердили вчора, що спочатку — безпека.

Крім того, ми підтвердили, що режим припинення вогню де-юре продовжує діяти. Але оскільки є грубе його порушення, необхідні додаткові заходи, які зможуть привести його назад до стану, який був в серпні-вересні-жовтні минулого року, коли практично не стріляли і практично не гинули люди.

Всі погодилися, що треба розробити ці додаткові заходи. Сторони представили свої варіанти: російська та українська. Своя думка є і в ОБСЄ.

І сьогодні за дорученням політичних радників провели засідання підгрупи з безпеки ТКГ. У ньому теж є певні проривні, в якомусь сенсі, результати. Бо вперше за пів року моєї роботи в ТКГ досить конструктивне було сьогоднішнє засідання. Погодили весь документ, причому, за основу взяли український варіант. Узгодили його весь — попунктно, тобто взяли його в першому читанні.

Є надія, що до кінця поточного тижня відбудеться нове засідання підгрупи, буде в другому читанні узгоджений цей документ. І до наступного засідання ТКГ на загальному рівні, яке буде 28 квітня, в наступну середу, ми отримаємо узгоджений усіма сторонами документ, і можливо ТКГ його затвердить. І тоді є надія, що на лінії розмежування знову настане тиша.

— Чи зіграло це загострення на Донбасі, або повідомлення про можливе загострення, якусь роль в цих перемовах? І в цілому, чи вплинули ці повідомлення як в медіа Росії, так і України та в міжнародних ЗМІ на хід мирних переговорів?

— Думаю, що більш зіграла консолідована позиція Заходу та інтенсивні зусилля української дипломатії на рівні Офісу президента, на рівні Верховної Ради, МЗС, Кабміну, які показали Росії, що шлях відкритого застосування сили проти України — безперспективний, і навіть небезпечний для самої Росії. Що потрібно йти політико-дипломатичним шляхом. І ось результат.

— Сьогодні — 20 квітня, ми отримуємо масу повідомлень про те, що 21 та 22 квітня, щось буде відбуватися в наших містах — в Донецьку, в Луганську. Що вам відомо?

— Я не думаю, що там буде відбуватися щось надзвичайне. Хоча, звичайно, дивлячись на заходи в Донецьку, Луганську, прибуття туди представників федеральних телеканалів, і одночасно послання Путіна 21 квітня — у всіх це викликає певні побоювання.

Мені здається, що будь-яке рішення, пов'язане з анексією, або спробою оголосити "референдум" (про приєднання ОРДЛО до Росії, — ред.), або іншим шляхом шантажувати Захід і Україну, обернеться для російського режиму посиленням санкцій. І він сам себе зажене в велику міжнародну ізоляцію.

Тільки що ми побачили, як військове залякування не вдалося. То і немає сенсу залякувати політично далі, маючи персональне зобов'язання, взяте в розмові з Байденом про зустріч і врегулювання суми питань. Я не думаю, що це шлях для Росії. Я не думаю, що вони на це підуть.

Чесно кажучи, не очікую особливих сенсацій (від 21-22 квітня, — ред.). Хоча, звичайно, всяке може бути. Але можу сказати, що і Захід, і Україна, і Україна і Захід колективно, точно знають, як реагувати на будь-які ситуації. Тому що було за останні два тижні проведено моделювання кризового реагування держави та союзників на загрози на всіх рівнях, починаючи від локальних загострень, закінчуючи навіть повномасштабною війною. І ми точно знаємо, що робити. У нас є дорожня карта для кожного випадку.

— І в цій дорожній карті є місце того, що Україна піде в наступ?

— Ні. Україна точно не піде в наступ, бо ми не будемо вбивати наших громадян. Єдиний варіант відкриття бойових дій — якщо нам їх нав'яжуть. Якщо російська сторона їх нав'яже.