Дебют фільму "Май далеко, май добре": "Утро Дома" з режисеркою кінострічки Анною Ярошевич

"Май далеко, май добре" — український документальний фільм режисерки Анни Ярошевич, який розповідає про німця Мішеля. Він переїхав до України з Німеччини, щоб розводити у Карпатах водяних буйволів, які опинилися на межі зникнення.

Через що Мішель вирішив переїхати до України і чому виробництво фільму тривало п’ять років — розповіла режисерка Анна Ярошевич в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Костянтин Октябрський та Анна Кузіна. 

— Після виходу фільму ви проводили спецпокази, зустрічалися з глядачами. Як приймали кіно?

— Дуже класно. Ми дуже довго із командою працювали над цим фільмом. Тому відгуки глядачів, погляди глядачів не онлайн, а у справжніх кінотеатрах — це все безцінно і дуже класно.

— Фільм має цікаву назву. Що вона означає?

— "Май далеко, май добре" — це цитата головного героя фільму Мішеля. Це квінтесенція його мрії — жити якнайдалі від цивілізації, від великих міст. По-закарпатськи, на діалекті, це звучить як "май далеко, май добре" — тобто чим далі, тим краще. Але це не назва місяця.

— Скільки знімали фільм?

— Загалом виробництво фільму зайняло десь п’ять років. З них упродовж трьох ми знімали. Ще два роки пішло на завершення проєкту, постпродакшн та його вихід у світ.

— Актор знав, що він так довго зніматиметься у фільмі?

— Він спочатку не знав, і ми спочатку не знали. Важливий момент — підписати всі документи заздалегідь. Так, ми думали, що, можливо, це буде короткий метр, що так довго не зніматимемо. Але вийшло, як вийшло.

Історія розвивалася, у його житті відбувалися цікаві події, і ми продовжували знімати. Насамкінець, звичайно, Мішель уже хотів, щоб це все швидше закінчилося, але ми, мені здається, саме вчасно перестали знімати. Коли були на межі того, що ще трохи, і він уже почне зачиняти перед нами двері.

— У документальних фільмах часто люди перестають помічати камеру і поводяться повсякденно. Помічали таке?

— Так, у цьому є секрет. Знімати довго, щоб це було кіноспостереження, щоб герої припинили звертати увагу на камеру, жили своїм життям, не грали на камеру. Це ще одна відповідь, чому і навіщо так довго знімати. Герой звикав до камери.

— Чому він вирішив переїхати жити в Україну?

— Вирішив переїхати, бо йому не подобається у Німеччині. Він вважає, що Німеччина є країною, в якій дуже багато правил, обмежень.

Україна в його очах — дуже вільна країна, де ти маєш можливість жити, як ти хочеш, бути ким ти хочеш. Для нього це райське місце землі.

Він сюди приїхав один раз просто як турист. Йому дуже сподобалось у Карпатах. Дуже сподобалися люди, місцеві колорити, і він вирішив залишитись і знайти собі велику екомісію — рятувати тварин. Тепер мешкає тут уже дуже багато років.

— Як місцеві жителі поставилися до Мішеля та до ваших зйомок?

— Його вони сприйняли добре. Сприйняли вже давно. У нього є багато друзів місцевих, є старші люди, які передають йому свою мудрість і все, чому вони навчилися за своє життя. Як працювати з тваринами, як їх доглядати.

До нас теж дуже спокійно. Мішель — така собі знаменитість у цьому районі, тому часто приїжджають люди брати інтерв’ю, робити фотографії, і ми були не винятком.

— Він розмовляє українською? Як він спілкується?

— Він дуже добре розмовляє українською. Він приїхав, коли не знав жодного слова, але в нього є подружка — баба Марія — вона його навчила української. Але це не літературна українська, а місцевий розмовний діалект. І він дуже добре опанував цю мову.

— Чи сам герой був на прем’єрі?

— Він був на одному із прем’єрних показів в Ужгороді. Він бачив фільм до цього. Він мав питання і навіть деякі претензії до фільму, але показ в Ужгороді пройшов дуже добре.

Це було відкриття місцевого фестивалю. Було дуже багато людей і вони після фільму буквально аплодували стоячи головному герою. Тому мені здається, що він уже краще ставиться до фільму.

— Фільм був на багатьох фестивалях — у Македонії, Італії, Сербії. Як іноземний глядач сприймає стрічку?

— Дуже добре, але це теж сильно залежить від країни. Є країни, які є ближчими до України — вони більше розуміють контекст, більше розуміють правила життя на Закарпатті і їм це більше відгукується. Для мешканців Італії, наприклад, це більше екзотична історія. Тому скрізь по-різному, але скрізь добре ставляться. 

— Чи буде фільм доступний на якихось платформах після прокату?

— Поки що ми готуємось до виходу фільму онлайн. Ми плануємо працювати із платформою Takflix. Це як український Netflix. Там є гідні українські фільми, і ми найближчим часом також плануємо розмістити свій.

— Знімати повний метр важко?

— Дуже важко. Але дуже цікаво. Зрозуміло, якщо ти любиш кіно, а я його дуже люблю, то це дуже цікаво. Але дуже складно.

Короткий метр набагато швидше знімається та реалізовується. Той короткий метр, який я робила до цього, — це буквально кілька тижнів і в тебе вже виходить готовий фільм-продукт. Я зняла десять короткометражок.

— Що ви плануєте знімати далі?

— Поки що в планах документальне кіно, а до цього — трохи відпочити після дебюту.