"Це була самооборона, Радянський Союз хотів напасти на Німеччину": як Нюрнберзький процес перегукується із сучасністю (ВІДЕО)

В очікуванні суду над політичним і військовим керівництвом Росії за війну в Україні варто врахувати досвід найгучнішого трибуналу в історії — Нюрнберзького процесу щодо 24 колишніх високопосадовців нацистської Німеччини, передає "Дом".

Найвідоміший у світі судовий процес проходив у німецькому місті Нюрнберг, у Палаці правосуддя, у залі №600. Зал обрали символічно – під час Другої світової війни тут регулярно проходили партійні з'їзди Рейху. Крім того, приміщення підходило за розміром та підземними ходами було пов'язане з в'язницею, де могли тримати обвинувачених фашистів.

Необхідність трибуналу була очевидна ще у 1941 році, винуватець був відомий, бракувало лише його капітуляції. Судний день настав о 10 годині ранку 20 листопада 1945 року. Військовий Нюрнберзький суд тривав до 1 жовтня 1946 року.

8 суддів від 4-х країн, стільки ж прокурорських груп. Радянську, до речі, очолював українець — Роман Руденко.

24 підсудних. Головні 4 звинувачення —  злочин проти світу, проти людяності, порушення законів війни та змова. Обвинувачені могли обрати 27 захисників — як правило з членів нацистської партії, їм асистували ще 54 помічники та 67 секретарів. Послуги всіх оплачував суд.

За процесом стежили 250 журналістів, було видано 60 тис. перепусток для учасників процесу.

Протягом перших трьох місяців суд розглянув усі акти агресії — від війни на Заході та Балканах до незліченних злочинів у Східній Європі. 5 тис. документів від сторін процесу, 7 тис. томів нацистської літератури. Суду також надавалися документальні фільми про табори смерті, тортури та експерименти над людьми.

Ніхто з найвищих чинів Третього Рейху своєї провини під час процесу не визнав.

Серед підсудних — групенфюрер СС Отто Олендорф, який близько року очолював оперативну групу D, простіше, був шефом поліції безпеки в південній частині України — у нинішніх Одеській, Миколаївській, Херсонській областях.

"Коли йому поставили питання, навіщо за рік було ліквідовано близько 90 тис. євреїв та людей інших національностей, він пояснив, що це була самооборона. Самооборона? — запитали його. Раз Німеччина напала на сусідні країни, яка ж це самооборона? Він відповів: "Ми ж знали, що Радянський Союз планував напад на Німеччину, а отже, мали запобігти нападу — напавши першими", — згадує головний обвинувач від США Бенджамін Ференс.

Промови начальника командування Вермахту — Вільгельма Кейтеля чи соратника Гітлера — Германа Герінга, що вони підневільні солдати, які не могли не виконувати накази, — суд не вразили. Їх засудили до страти через повішення, як і ще 10 інших фашистів. Крім цього: четверо було засуджено до позбавлення волі на строк від 10 до 20 років, троє отримали довічні терміни, і троє були виправдані. Крім цього, один обвинувачений наклав на себе руки до початку процесу, ще один був визнаний невиліковно хворим.

Наступні три роки у Нюрнберзі провели ще 12 судових процесів над діячами гітлерівської Німеччини, але нижчих рангів. 19 процесів над фашистами та військовими Румунії, Японії та Угорщини проходили до 1949 року в СРСР.

У багатьох країнах світу злочини фашистів та їхніх союзників немає терміну давності. Тому досі є поодинокі випадки судів.

Проте тисячі злочинців залишилися безкарними або отримали мінімальні терміни ув'язнення. Країни-переможці, особливо Радянський Союз, про свої військові злочини вирішили не згадувати ніколи. І лише публічне розголошення таких звірств, як, наприклад, Катинський розстріл — знищення близько 22 тис. польських офіцерів співробітниками НКВС СРСР — не дозволило замовчати відомості про злочини Союзу.