Що так і що не так з водою в Україні: "Неофициальный разговор" із заступником глави Мінекології Михайлом Хорєвим

Михаил Хорев. Фото: kanaldom.tv

Яку воду п'ють українці: "Річки перебувають в набагато кращому стані, ніж усі про них думають". Як опріснювати моря: "З шахтних вод проблематично, а ось із моря — так. Морська вода опріснюється. Ізраїль — яскравий приклад цьому". І як природу змінює COVID-пандемія: "Це все виводитися з організму і рано чи пізно потрапляє у водний об'єкт".

Про це говоримо з героєм програми "Неофициальный разговор" телеканалу "Дом" — заступником міністра екології та природних ресурсів України Михайлом Хорєвим.

Михайло Хорєв, 38 років. Закінчив Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Магістр гідрології та гідрохімії, а також гідроеколог, менеджер, географ і викладач. Усе життя займається проблемами водного господарства. Починав з Дніпровського управління водних ресурсів. Був першим заступником голови Держагентства водних ресурсів України. У міністерстві екології його неофіційно називають "наш Водяний". Корінний киянин у третьому поколінні й пишається цим. А його друзі жартують, мовляв, з таким прізвищем — Хорєв — напевно, веде свій рід від засновників міста. Одружений, виховує доньку.

Ведуча програми — Карина Самохвалова.

Наслідки коронавірусу у водних артеріях

— За прогнозами Інституту водних проблем і меліорації, Україні доведеться імпортувати воду вже через 30 років. Це, на хвилиночку, 2050 рік... Не за горами.

— Не думаю, що так станеться. Але думати про це треба, і певні якісь кроки держава повинна робити. Це всесвітня проблема, а не тільки України, бо триває зміна клімату. В межах цього і наш інститут теж про це говорить і говорить про те, що дійсно проблеми можуть бути.

— За результатами опитування соціологічної служби "Інститут Горшеніна", понад половина українців основними екологічними проблемами вважає відсутність або забруднення води. Згодні з цим твердженням?

— Згоден. Але є інший підхід. Наскільки люди розуміють, що таке брудна вода. Ось ми з вами можемо подивитися, скажімо, на водосховищі — візуально вода чиста або може мати колір, або нам не подобається, що там якась рослинність плаває.

Насправді, оцінка якості води саме в природному стані оцінюється за станом екосистеми. Тобто якщо екосистема, якщо риби, водні рослини відчувають себе добре, то і вода нормальної, гарної якості.

— Добре. Чи є зараз небезпека екологічної катастрофи з водою в Україні чи у нас більш-менш іще?

— Ми недавно зробили скринінг. Це такий первинний аналіз. Охопили три головних басейни — Дніпро, Дністер, Сіверський Донець. Перевіряли воду на 3200 речовин — це цільовий скринінг, тобто коли у вас є конкретний перелік і ви шукаєте. А також вода досліджувалася на 64 000 речовин — це просто припущення, що вони можуть бути чи ні. Згідно з результатами, дійсно, якісь забруднювальні речовини є.

— Відразу кажіть — чого боятися?

— Боятися, насправді, поки що нічого. Ми не можемо сказати, що у нас стан значно гірший, ніж у сусідів у Європі, бо немає ще глибинних досліджень, ми їх тільки почали. Дослідження за водною рамковою директивою займають 3 роки. Оцінюється досить великий спектр.

Так, вже з'ясували, що в українських водах чомусь дуже велика кількість цинку. І зараз ми вивчаємо — залежить це від сезону чи ні. І вже є припущення, що це взагалі природний стан, що води України просто містять підвищений вміст цинку. Бо скрізь, де здійснювали скринінг, — Сіверський Донець, Дніпро, Дністер — у всіх пробах перевищення цинку. Ось таке спостереження.

Ще з цікавих речовин — пестициди. Вони є, але не в якійсь величезній кількості. Ми просто розуміємо, що є змив з території, розораність біля води та що з цим треба боротися. Так, ми фіксуємо пестициди. Це погано. Але ми знали, що вони є. Але їхня кількість нас радує, бо їх менше, ніж ми очікували.

Ми фіксуємо, скажімо, метали, але у нас немає фактично ртуті у воді, що дуже добре. А в європейських річках є така проблема, і вони з цим активно борються. Словаки, які робили у нас скринінг, залишилися задоволені результатом. Вони сказали, що загалом ваші річки перебувають у набагато кращому стані, ніж усі про них думають.

Фосфати — дуже велика проблема. Чому? Вони, по-перше, погано чистяться, і тому наявні постійно в наших стічних водах через те, що очисні споруди з ними не можуть впоратися. Є два способи у світі, як борються з фосфатами: або будувати дорогі очисні споруди, або їх забороняють у використанні мийних засобів. Ось Україна пішла другим шляхом — заборони. Я б назвав це не повною забороною, а обмеженням. Але обмеження досить серйозні. Ми заборонили цього року, це була ініціатива нашого міністерства. Єдиний мінус — ці обмеження почнуть діяти не з сьогодні, а тільки з 2023 року.

Також є сліди фармпрепаратів у воді. Звідки беруться? Ми з вами вживаємо якісь таблетки, якісь уколи тощо, це все виводитися з організму й рано чи пізно потрапляє у водний об'єкт.

— Разом з відходами?

— Звичайно. Європейці чітко оцінюють: якщо фармпрепарати трапляються у воді — це значить, що погано, недостатньо працюють очисні споруди. Ми ці дані передали водоканалам, вони чесно обіцяли переобладнати свої лабораторії. Бо вони не здатні це зараз вловлювати.

"Ковідних" препаратів дуже багато. Те, що входить саме до "ковідного" протоколу, саме ці речовини зараз у нас у воді. Ми це фіксуємо.

— Тобто вже минув рік пандемії...

— Звичайно. Ми ж з вами вживаємо таблетки. Велика кількість людей лікується, і це все потрапляє туди.

Але знову ж таки сказати, що це відбувається тільки в Україні — це не так. У Європі відбувається те саме. У Європі є й хороші модернізовані очисні споруди, але є й старі. Навіть провідні країни — Німеччина і Франція — сьогодні говорять, що вони не повністю досягли цілей, які ставили щодо водної рамкової директиви, і давали собі на це 15 років. Вони зараз ще 10 років собі беруть запасу, бо не досягли гарного стану води.

Тому порівняно те, що ми отримали, й те, що є в Європі, — у нас не найгірша ситуація.

Карина Самохвалова і Михайло Хорєв. Фото: kanaldom.tv

— Як і де відбувається моніторинг якості води?

— У нас діють чотири великі лабораторії. Північного регіону — у Вишгороді, західного — в Івано-Франківську, східного — у Слов'янську, на півдні — в Одесі.

Це думка експертів, що на нашу територію необхідно чотири лабораторії. І що немає сенсу їх створювати в кожній області, бо дуже дорого. 20 млн грн — це лише закупівля обладнання. Ще десь до 5 млн грн — ремонт, системи, витяжки та все інше.

— Скільки Україна зараз витрачає на моніторинг питної води? І скільки потрібно витрачати в ідеалі?

— Ми робимо екологічний моніторинг. Нас цікавить стан екосистеми. Це пов'язано з питною водою, бо якщо гарна якість води в річці, то її легше переробляти на питну. Хоча з будь-якої води можна зробити питну, тільки затратно і дорого.

Зараз бюджет моніторингу саме Державного агентства водних ресурсів становить 12 млн грн на рік. Колись було 2 млн грн. Ми, як міністерство, хочемо довести бюджет до 60 млн грн. Це все для комплексного стану, розуміння, в якому екологічному стані перебувають наші водні об'єкти.

— Які головні висновки ви зробили з проведеного скринінгу?

— Що 70% проблем, пов'язаних з якістю води, "лікуються" саме будівництвом або модернізацією чинних очисних споруд. Це дійсно 70%.

А все інше — це щоб не було розораності територій, які прилягають до водних об'єктів, тобто прибережних захисних смуг. Тобто щоб заливні луки використовувалися лише для сінокосу чи випасу худоби. Але у нас, на жаль, фермери туди лізуть трактором, сіють там кукурудзу, використовують там пестициди. Відповідно, це не додає здоров'я нашим річкам.

Зараз із цим намагаємося активно боротися. І парламент ухвалив у першому читанні законопроєкт № 3091 "Про державний екологічний контроль". У ньому передбачено створення нового природоохоронного органу замість усіх чинних, з новими зарплатами, з новими повноваженнями, з новою відповідальністю.

— І зарплата буде вищою?

— У мене — ні. А у людей, які будуть там працювати, сподіваюся, що так. Бо якщо екоінспектор має зарплату 7 тис. грн, то ми ж розуміємо, що навряд чи він зможе штрафувати підприємства на 10 млн грн — ризик отримання ним неправомірної вигоди дуже значний.

Історичні водні мінімуми

— Минула і позаминула зими були абсолютно безсніжними, плюс мала кількість опадів. У підсумку була буквально критична ситуація з обмілінням річок. Навіть на великих річках з'являлися мілини. Як цього року?

— Водність циклічна сама собою. Ми останні 5-6 років перебуваємо у стані низької водності. Рік від року відрізняється, але тенденція простежується. Ось такий самий критичний, як минулий рік, був і 2015-й. Теж досить дуже маловодний, проблематичний.

Взагалі говорити, що річка міліє, — це не зовсім правильно. Ми, як водники, оцінюємо більше не рівень, а обсяг. Яка кількість проходить через певний розріз. Оперуємо кубічними метрами на секунду, або кубічними кілометрами на секунду. Тобто об'ємними показниками.

Торішній період десь на 25-30% води було менше, ніж звичайна середньорічна багаторічна норма. А на Десні, до речі, до 50% досягало. Тобто там були зафіксовані такі історичні мінімуми.

Але, якщо порівнювати взагалі столітній спектр, то цей п'ятирічний цикл зменшує, звичайно, багаторічну норму, але дуже незначно. До 3%.

Але тут ще треба розуміти, що проблема не так у самій водності за рік, як у сезонності. У нас дуже серйозно зміщуються сезони. Тобто навесні, наприклад, мала б іти велика кількість води від того, що повинен розтанути сніг, випасти повинні були опади тощо. А у нас фактично ми набрали каскад водосховищ ближче до літа.

Михайло Хорєв і Карина Самохвалова. Фото: kanaldom.tv

— В Україні, за останніми даними, 13 млн сільських жителів. Ми можемо припустити, що хоча б половина — це стільки у нас є свердловин або хоча б колодязів. Чи є в планах міністерства встановити облік за копачами і, можливо, стягувати плату за воду?

— У нас населення звільнено взагалі від плати за воду як за ресурс. Тобто якщо всі підприємства, юридичні особи це оплачують, то населення користується цим безкоштовно.

З приводу обліку підземної води, дійсно, є такі думки та завдання, і навіть нормативні акти були ухвалені свого часу. Але, на жаль, не потрібно дозволу для того, щоб пробурити свердловину. Фірми, які це роблять, не ліцензуються, і тому я, як приватна особа, можу запросити до себе людей, вони мені це зроблять за два дні.

А ви не можете до мене прийти додому і перевірити без санкції суду. Тобто екологічний інспектор має право приходити тільки на підприємство, тільки там, де є бізнес, і тільки там, де відкрито він бачить порушення. Якщо у мене десь закрита свердловина, і ви її не бачите, він на мою приватну власність прийти не може. Для цього потрібна санкція, рішення суду, тому цим ніхто не займається. Але питання дійсно актуальне.

— Але облік же повинен бути якийсь.

— Повинен бути. Але він більше здійнсюється шляхом геологічного моніторингу. Тобто оцінюються просто запаси підземної води та рівні залягання. Якщо падає, то розуміємо, що є якась критична ситуація. Або стабільний рівень, бо підземні води теж відновлюються, якщо менша витрата води або є опади.

Вода для столиці

Головний постачальник води для Києва — річка Дніпро. Водозбір здійснюється в Київському водосховищі, відомому також як Київське море.

"Київське водосховище не дуже велике, насправді. Його обсяг всього 3 куб. км — кілометр, кілометр і на кілометр, грубо кажучи", — зазначає Михайло Хорєв.

Київське водосховище. Фото: kanaldom.tv

— Киянам вистачить цього обсягу?

— Зважаючи на те, для яких цілей. Але загалом так. Ці водосховища споруджували для запасів питної води. І, власне кажучи, Україна десь на 70% п'є воду з поверхневих джерел, а Центральна Україна — майже вся. Це питні водозабори, водосховища, які розташовані на Дніпрі. У нас вся економіка зав'язана на каскаді водосховищ, тобто ми без них, на жаль, вже не можемо існувати.

На Київському водосховищі працює Київська гідроелектростанція. Крім вироблення електроенергії, одне з її завдань — це зрізання піку під час проходження високої води, тобто попередження повеней. Коли йде висока вода, водосховище спрацьовується (підіймається, — ред.) десь на метр, і система [ГЕС] регулює рівень води шляхом спусків і підйомів. І так запобігаємо підтопленню території внизу — наприклад, пляжів у районі Києва, в районі Осокорівських дач тощо. Тобто це така теж безпечна історія.

Проте обсяги води бувають і вищими, ніж здатність ГЕС її переробити, тоді застосовується система "відкриття-затвори", й вода тоді вільно тече.

— З 60-х років минулого століття, коли ця споруда була побудована, були повені?

— Звичайно, були. Дуже високих не було. Але були, по-моєму, у 2010 році, коли у нас майже весь зимовий період стояв товстий шар льоду. І тоді ламали тут лід ось підйомом-спуском. Були досить великі ризики, що буде сформований водний пік. Але все минуло добре.

— Під час будівництва, експлуатації всіх таких масштабних об'єктів, як і водосховищ, потрібно дотримати баланс. Тобто, з одного боку, щоб це було благо для людини, а з іншого боку — не завдати шкоди природі.

— Будь-яке водосховище, навіть якби на ньому не було ГЕС, це благо. Бо ми можемо забезпечувати велику кількість людей водою. Але так, це шкода природі.

Однак такі споруди — це наша спадщина. Ми абсолютно не підтримуємо ідеї, коли говорять, що треба все спустити, все повернути. Це, насправді, мало реально і дуже дорого для нашої країни. Ми цього зробити зараз не можемо.

Можливо, колись технології зміняться. Але головне завдання нашого міністерства — баланс повинен бути не в бік промисловості, енергетики або транспорту. Баланс повинен бути в сторону людини та природи.

— А взагалі гідроелектростанція — це більше про електроенергію або про воду?

— Гідроелектростанція — це більше про електроенергію, але головний ресурс — це вода.

Найпроблемніші регіони

— Які регіони в Україні зараз щодо води найпроблемніші та чому?

— Україна — найбільша країна з тих, які повністю розташовані на території материкової Європи. У нас кілька кліматичних зон, і вода поширена територією дуже нерівномірно.

Наприклад, Приазов'я, Причорномор'я, Крим — це території, де дуже мало води. Тому свого часу було побудовано великі канали, які транспортують цю воду. Ось із найнижчого Каховського водосховища вода подається на Херсонську область, на Запорізьку область, свого часу, до окупації, подавалася на Крим. З Кременчуцького водосховища каналом вода йде на Миколаївську область. Канал "Дніпро — Донбас" іде в річку Сіверський Донець, а звідти починається канал "Сіверський Донець — Донбас".

— Кажуть, що Сіверський Донець — одна з найбільш забруднених річок.

— Як показали останні дані — ні. І знову ж таки з огляду на те, чому. Тому що за останній час на Донбасі припинила працювати велика кількість промисловості.

Ви знаєте, Україні взагалі пощастило з якістю води. Бо у нас дуже мало промислових об'єктів.

І за фактом головний забруднювач на сьогодні — це людина, тобто стічні води водоканалів. Ми щороку публікуємо топ-100 найбільших забруднень, там 70% — це водоканали.

Бо у них неефективні очисні споруди, на жаль. Їх модернізація прямо пов'язана з підняттям тарифів для населення, а це непопулярний шлях. І вони перебувають, фактично, в положенні удава, який поїдає свій хвіст. Хоча зараз, як мені відомо, Міністерство громад і територій ухвалює законодавчі норми, щоб усі тарифи затверджували на рівні місцевих рад для того, щоб, як то кажуть, мер відповідав. Тобто його обирають, далі він сам для себе вирішує, що важливіше — дороги чи здоров'я його громадян, які п'ють неякісну воду.

— Підприємства-забруднювачі притягують до відповідальності? Ось, у грудні 2020 року одне з підприємств Харківської області мало не отруїло три регіони, скинувши відходи, які потім потрапили до річки Сіверський Донець, що протікає Харківською, Донецькою та Луганською областями. А ніяких судових рішень ми так і не побачили.

— Цим займається Державна екологічна інспекція, але у неї є низка проблем. Проблема перша — підприємство-забруднювач за чинним законодавством має право не допустити екоінспектора. Санкція за це — всього 710 грн.

Умовно кажучи, якщо ви тут зараз поставите трубу, будете скидати брудну воду, до вас прийде екологічний інспектор. Ви маєте повне право йому заборонити відбирати там проби, говорити, що у вас все добре. Він вас оштрафує на 710 грн, і, власне кажучи, ви продовжите робити те, що робите. Законопроєктом № 3091 ми це прибираємо, прописуємо там досить "кабальні історії" з великими штрафами.

— Звідки ще можна черпати воду? Ось як можна опріснювати? Якщо ми говоримо про Донбас — чи можна з шахтних вод, з моря?

— З шахтних вод проблематично, а ось із моря — так. Морська вода опріснюється. Ізраїль яскравий приклад цьому. Але це досить дорого, бо дуже високі витрати на електроенергію. Але взагалі це можливо і реально.

Контроль "непідконтрольних"

— Ви відстежуєте якось якість води на непідконтрольних територіях?

— На жаль, такої можливості немає, бо проблематично. Можна було б спробувати, як з Кримом, — ми зараз напрацьовуємо план управління річковим басейном Криму.

Для оцінки ситуації на непідконтрольній території потрібно там побувати. А ми ж розуміємо, що ті "товариші" незрозуміло як відреагують на те, що ми будемо їхати. І ми не хочемо піддавати ризику наших людей. Тому ми цього не робимо.

— Там продовжують затоплювати шахти. І ця вода з шахт іде й на підконтрольну територію. Тут ви можете брати водопроби?

— Ну, підземна вода саме в шахтних розробках, вона для нас, як для моніторингу якості води... Ми проводимо моніторинг саме питної води й саме там, де є поверхневий питний водозабір.

А ось перевіркою води в самій системі водопостачання займаються водоканали. Ось комунальне підприємство "Вода Донбасу". Вони забирають воду з каналу "Сіверський Донець — Донбас" у районі Слов'янська і постачають її до Маріуполя. На цьому шляху частина водоводу проходить через окуповані території, а потім з окупованої території йде до Маріуполя. Тому ми не можемо зараз перекрити постачання води на окуповану територію — інакше без води залишиться Маріуполь.

Зараз розглядають альтернативні можливості постачання води до Маріуполя саме підконтрольною територією. Один з варіантів — використовувати місцеві річки. І французи на це виділили кредит і зараз будують станції очищення води. Фактично, до цих річок потрапляє вода з шахт. Але загалом вода там не в найжахливішому стані. Але там зараз буде стояти сучасне французьке обладнання, яке даватиме змогу з цієї води робити якісну питну воду.

— Міфи та реальності Північно-Кримського каналу, яким до 2014 року надходила прісна вода з материкової України до Криму.

— Міф — це те, що встановлено перегородку, яка не дає воді надходити до Криму, перебуває в аварійному стані, й що вода ось-ось прорве її. Це безумовний міф, який поширюють пропагандисти.

Міф — це те, що через перекриття каналу територія затоплюється та заболочується частина Херсонської області.

Ще один "шикарний" міф — що вода, яка йшла до Криму, тепер потрапляє в Чорне море, і воно опріснюється.

Ну, ось міфів багато. А реальність така — поки Крим в окупованій зоні, вода туди йти не буде. Північно-Кримський канал — це штучна споруда, це не річка, це не природно. Він не підпадає під водну конвенцію (Конвенція ООН про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, — ред.). Ми нічого не порушуємо.

І найголовніше, що Крим абсолютно забезпечений для питних потреб власним місцевим стоком.

— А звідки ж тоді ця масова істерія, що в Криму не вистачає води?

— Промисловість. Чималі заводи: "Титан", "Сода", бромовий завод. Це те, що розташоване в районі Армянська та Красноперекопська. Це степовий Крим. Там немає природних джерел води. Відповідно, головним джерело був Північно-Кримський канал. Тому зараз ці заводи мають проблеми з виробництвом продукції.

Аграрний сектор. Весь степовий Крим — це були зони зрошення, там були зрошувальні системи й усе, що там вирощували, вирощували завдяки поливу. На такі цілі теж внутрішніх обсягів води абсолютно недостатньо.

Ну, й армія країни-агресора. Вона споживає ресурси. Там сформований досить великий блок з військових. І вони квартируються, умовно кажучи, теж не на південному березі, а в степовому Криму — ближче до материкової частини України. Тому, безумовно, ось для цих цілей Україна воду туди постачати не буде. Бо це те саме, що працювати на окупанта.

А для населення попити-помитися, для побутових потреб місцевої води абсолютно достатньо. Там є водосховища — як наливного, так і неналивного типу. Наливні раніше наповнювалися з каналу, зараз вони не наповнюються. Але є водосховища природного стоку, на річках. Їх достатньо. За умови економного використання води.

Прямий ефір