Чим демінери відрізняються від саперів: про розмінування Донбасу говоримо з координаторкою HALO Trust Асею Болотовою

Розмінування підконтрольної українському уряду території Донбасу проводять кілька міжнародних організацій. Організація HALO Trust за цим напрямом працює з 2015 року.

HALO Trust була створена в Британії у 1988 році, свою діяльність з гуманітарного розмінування почала з Афганістану. За цей період демінери працювали у 25 країнах, де велися бойові дії. Якщо говорити про конфлікти, що тривають, то сьогодні HALO Trust залучена в Нагірному Карабасі, Ємені, Іраку, Афганістані та в Україні. З 8 тис. співробітників організації 450 працюють на Донбасі. Про це у програмі "На самом деле: Украина" телеканалу "Дом" розповіла Ася Болотова, координаторка з інформування про мінну небезпеку, помічниця з операцій HALO Trust.

Ведуча — Олена Грамова.

Про процес розмінування в деталях

— Ваша організація займається гуманітарним розмінуванням, у вас працюють демінери. Але ми звикли, що розмінуванням займаються сапери...

— Наших фахівців ми називаємо демінерами — це люди, які займаються тільки пошуком вибухонебезпечних предметів. Використовуючи правильні методи, правильні техніки вони знаходять небезпечний предмет, але з ним не контактують. А сапер — це фахівець, який може встановити вибухонебезпечний предмет, може його отримати, утилізувати, знищити.

— Хто стає демінером? Чи повинен кандидат мати специфічну освіту? Може, якась особлива психологічна складова, адже робота небезпечна?

— Це теж частий стереотип. При прийнятті на роботу багато хто питає — якщо у мене немає військової спеціальності, чи можу я займатися розмінуванням?

Для того, щоб займатися пошуком, ще раз повторюся — саме пошуком вибухонебезпечних предметів, не потрібно ніяких специфічних знань. Ясна річ, що повинна бути певна стресостійкість, але більше до погодних умов, наприклад. Тому що демінер повинен працювати як в спеку, так і в холод, в дощ, в сніг.

Ми навчаємо фахівців. У нас є тренінг, який проходить протягом п'яти тижнів, і цього часу достатньо для того, щоб людина навчилася тому, як необхідно займатися пошуком вибухонебезпечних предметів. Є різні методи, є різні боєприпаси, з різним типом загрози. І протягом п'яти тижнів людина навчається абсолютно всьому. Це буквально тільки три дні лекцій, решта — це практика. І по закінченню тренінгу людина складає іспит.

Під час тренінгу ми розуміємо, наскільки людина готова виконувати цю роботу. І лише після іспиту ми розуміємо, чи можемо її випустити в поле. Якщо людина не набере певної кількості балів — її знань недостатньо, і в поле випустити ми її не зможемо. Це, насамперед, безпека.

— Де ви берете інформацію про території мінування? Як формуються ці цифри?

— Якщо говорити глобально, то у нас є відповідальний орган, який збирає інформацію щодо небезпечних ділянок. Це Управління протимінної діяльності Міністерства оборони України. Кожна організація — міжнародна, урядова чи неурядова — щомісяця подає звіти до Управління протимінної діяльності.

Збираючи цю статистику, управління створило та веде інтерактивну карту. Кожен житель країни може зайти на сайт Міноборони та знайти цю карту, подивитися, де розташовані ці найнебезпечніші заміновані ділянки.

Якщо говорити конкретно про нашу організацію — як ми отримуємо ці цифри, як ми знаходимо ці поля, як ці дані з'являються у нас. Відразу поясню: процес розмінування — ми зараз говоримо про гуманітарне розмінування — це комплексна, складна задача. Робота не починається з сапера або демінера. Є певна низка процедур, які повинні відбутися до розмінування та після.

До розмінування йде виявлення небезпечних ділянок. Для цього процесу в нас є спеціальні групи. Це три групи, загальна кількість — 12 осіб, вони протягом шести років відвідують населені пункти Донецької та Луганської областей (взагалі, ми об'їхали вже всі пункти регіону). Вони збирають історію району для того, щоб розуміти: чи були інциденти, чи були блокпости, що відбувалося на цій території. Збір такої інформації триває не день і не тиждень. Тому що пошук ключових інформаторів — це дуже складне завдання, насправді.

Також ці групи повинні виявити загрозу, з чим ми маємо справу: це протитанкові міни, протипіхотні міни тощо. Це дуже складне завдання. І займаючись обстеженням території, групи вже можуть сформувати якусь статистику, якісь дані за кількістю квадратних метрів.

Виявляючи мінні поля, ми їх маркуємо. І на цей час ми вже виявили 297 мінних полів загальною площею понад 26 млн кв. м. Цифра ця, насправді, немаленька.

— Як відбувається саме розмінування? Ми звикли бачити картинку, людей в спеціальному одязі, зі спеціальними приладами.

— У нас зараз працюють близько 450 осіб. Із них 400 осіб — це ті, які залучені саме до процесу розмінування. І це не тільки чоловіки, але й жінки. У нас досить багато жінок, які навіть очолюють групи розмінування.

Кожне мінне поле відрізняється одне від одного. І групи, які займаються обстеженням територій, повинні надати чітку інформацію, що, наприклад, це протитанкове мінне поле. Створюється план розмінування, він затверджується в Міністерстві оборони. Після цього ухвалюється рішення, скільки команд ми запускаємо на це поле, які потрібні для цього інструменти, детектори.

Також враховуємо технологію розмінування. Наприклад, це може бути механічне розмінування — є поля, де працює механіка, броньована техніка. Наприклад, коли кожен клаптик землі засмічений якимись металевими предметами, уламками або вибухонебезпечними предметами. І виявляти їх детекторами буде дуже довго і складно.

Найскладніше, мабуть, — пошук розтяжок. Це займає дуже багато часу. Демінеру буквально потрібно промацати кожен міліметр землі.

Україна, напевно, одна з тих країн, в якій найбільше застосовуються протипіхотні міни, встановлені на розтяжці. Хоча це заборонено міжнародними договорами, міжнародною конвенцією.

Ось за день, працюючи з пошуку розтяжок, демінер може обробити до 30 кв. м. Це не так багато з точки зору швидкості розмінування.

Я озвучувала, що було виявлено 26 млн кв. м замінованої території, а за шість років було знешкоджено 8 млн кв. м. Ми можемо приблизно уявити, скільки ще триватиме розмінування, навіть якщо конфлікт закінчиться зараз.

При цьому конфлікт досі триває. А це означає, що триватиме мінування території. До того ж процес виявлення мінних полів ще не закінчений.

— Ви працюєте з українськими військовими?

— З українськими військовими ми взаємодіємо в питанні отримання дозволів на розмінування, на використання устаткування — детекторів, броньованої техніки або машин для розмінування.

До того ж, як я вже згадувала, ми не контактуємо з вибухонебезпечними предметами. Щойно предмет був знайдений, чи то під час розмінування, чи то під час обстеження території, викликаються вже військові або є ще спеціальна служба транспорту України. Ми подаємо заявку, цю заявку військові оперативно розглядають, у нас є кооперація в цьому напрямі.

Сумні рейтинги

— А якщо порівнювати мінну ситуацію в Україні з іншими країнами?

— Україна лідирує не тільки за рейтингом мінування, але також і за рейтингом кількості нещасних випадків, кількості людей, які страждають і гинуть щодня. Навіть виходячи з офісу, готуючись до інтерв'ю, до мене надійшла інформація про те, що ще один мирний житель постраждав від підриву. Але цю інформацію ми повинні будемо вивчити.

— Як ви вивчаєте, перевіряєте таку інформацію?

— Інформація надходить від якогось певного джерела. Нам потрібно далі виявити, що це за джерело. Потім у нас є база постраждалих, куди ми заносимо дані про людину. А потім триває аналіз — чому з нею стався цей нещасний випадок, де він стався, з якої причини. Можливо, це нехтування правилами безпеки, коли людина просто захотіла скоротити шлях додому, і замість того, щоб обійти по асфальтованій не замінованій дорозі, вона перетнула місцевість через лісосмугу.

Дезінформація з "тієї" сторони

— Неодноразово зустрічала пропаганду проти вас в медіа "ДНР". Які їхні мотиви?

— За шість років своєї роботи в HALO Trust я неодноразово стикалася з такою пропагандою, дезінформацією. Практично щовесни, з початком активної фази нашої роботи, з'являються якісь ролики, сюжети або ж пости в соцмережах. Це звичайна пропаганда, звичайна дезінформація.

Наприклад, в цих роликах говорилося, що ми змушуємо людей самих розміновувати свою територію. І уявіть, наскільки після виходу таких роликів населення буде боятися приходити до нас на роботу. В результаті процес розмінування може зупинитися, що, можливо, і необхідно одній зі сторін конфлікту. А якщо розмінування зупиниться, відповідно, поля залишаться замінованими й буде більше жертв.

Боротися з такими роликами, напевно, немає сенсу. Звичайно ж, інформацію ми передаємо до Міністерства оборони України, у військово-цивільне співробітництво, щоб вони знали про кожний такий випадок. Також ми даємо інтерв'ю ЗМІ, щоб місцеве населення знало про нашу роботу, що це не так страшно, що наша робота безпечна.

Інформування населення

— Із 5 до 9 квітня в Донецькій та Луганській областях проходив тиждень інформування про мінну небезпеку. Я так розумію, що карантин все-таки вніс свої корективи?

— Так, звичайно. У період карантину в нас вже другий рік немає повноцінної можливості розповідати людям про нашу діяльність, зокрема інформувати їх про мінну небезпеку та навчати правильно поводитися.

Раніше ми в кооперації з іншими організаціями, які займаються протимінною діяльністю в Україні, виставляли стенди в різних містах — не тільки в Донецькій та Луганській областях, а й, наприклад, в Києві. У цей момент ми безпосередньо спілкувалися з людьми, розповідали, що відбувається, як вони мають себе вести, щоб не опинитися в небезпеці.

Ми намагаємося акцентуватися, звичайно ж, на Донецькій та Луганській областях. Тому що навіть тут не всі знають, що відбувається такий складний процес розмінування території. А багато людей просто не знають, де найнебезпечніші території. Коли у нас була можливість виставляти стенди, борди, ми також використовували карти — показували людям, де розташовані заміновані ділянки. Ми намагалися це робити там, де є велика концентрація саме мінних полів.

А в Києві заходи проводили, тому що це столиця, тут велика концентрація міжнародних організацій, посольств, наших донорів.

І важливо взагалі це робити по всій території України, але найбільша необхідність в цій роботі все-таки тут, на Донбасі.

Але протягом 2020-2021 років ця кампанія триває в онлайнрежимі: створено ролики, пости, які ми використовуємо в інтернеті для того, щоб люди хоч трохи знали як про тиждень інформування про мінну небезпеку, так і про безпечну поведінку.

— Але поки територія не розмінована, така робота буде необхідна.

— Багато організацій, зокрема й наша, з 2015 року займаються інформуванням населення.

Якщо торкнутися статистики, то у нас близько 2500 потерпілих від вибухонебезпечних предметів. А як ми вже говорили, процес розмінування триватиме не один десяток років. Тому нам потрібно навчати людей правильно поводитися.

Вони мають бути інформовані про те, що необхідно робити, якщо вони виявили боєприпаси. Неважливо, чи це нинішній конфлікт, чи це відгомони попередніх воєн — таких боєприпасів ще дуже багато. Навіть якщо взяти наші лиманські ліси, вони теж засмічені такими вибухонебезпечними предметами. І, звичайно, людина має знати, що потрібно робити, якщо вона опинилася на мінному полі, а головне — навчити людину, як на цьому мінному полі не опинитися.

Сподіваюся, що ми прийдемо до того, що територія нашої країни буде чиста та вільна від мін.