Бронзова призерка Олімпіади в 22 роки: "Утро Дома" з Іриною Коляденко

Олімпійські ігри-2020 у Токіо стали досить успішними для українських спортсменів — вони завоювали 19 медалей, 12 з них — бронзові. Одна з бронзових призерок — Ірина Коляденко. Вона завоювала медаль з вільної боротьби у ваговій категорії до 62 кг.

Як проходила підготовка до Олімпіади та які є амбіції на майбутнє — розповіла Ірина Коляденко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Тобі 22 роки, і у тебе вже "бронза" на Олімпійських іграх. Що ти відчула, кому першому подзвонила?

— Можемо почати з того, що у мене не тільки "бронза" Олімпійських ігор, я — чемпіонка Європи цього року, я і срібна призерка Чемпіонату світу. У 22 роки досить немаленький багаж. Наступного разу я думаю, що привезу "золото" з Парижа, тож у мене ще є час.

Насамперед я зателефонувала своїй хрещеній, тому що вона мене підтримує все життя, і поговорила, вона мене привітала по відеозв’язку. Потім я досить пізно приїхала додому, шість годин різниці, тому я приїхала й просто лягла спати, навіть не відповідала на всі смс, тому що їх було дуже багато, дуже велика підтримка була з України, і не тільки з України, з різних країн. Я навіть не очікувала, що у мене є якісь фанати. А вже на наступний день, звичайно, я прийняла всі привітання і розмовляла вже з усіма рідними, тренерами і всіма, хто хотів мене почути.

— Ти сказала, що у тебе є срібна медаль Чемпіонату світу і що ти чемпіонка Європи. Яка перемога приємніша і більш пріоритетна?

— Найважливіша — це Олімпійські ігри. Чемпіонат Європи — це класно, Чемпіонат світу — це теж класно, але Олімпійські ігри — це найвищий ступінь у спорті, який ти можеш досягти.

— Твоя суперниця на Іграх — Анастасія Григор’єва з Латвії. Ти вже з нею зустрічалася на килимі, ти знала якісь її слабкі сторони. Це допомагало тобі?

— Великий розрив у віці. Мені — 22 роки, їй — 44. Це вже досить зріла спортсменка, у неї це третя Олімпіада. І так, я знала, який у неї коронний прийом, тому що я одного разу, коли у неї виграла, одного разу попалася на це. Але на той момент моя майстерність було вища, ніж її.

Тому так, я знала, що вона робить, і це мені допомогло, чесно кажучи. Я думаю, що вона мене теж вивчала, тому і вийшов такий хиткий рахунок. 3:1 — це одна дія і все, і ця медаль могла поїхати до Латвії, а не до України. Але я боролася на характері, трималася до кінця і виборола цю медаль для України.

— Як триває підготовка до поєдинку? Ви вивчаєте суперника, дивитеся відео, розробляєте стратегію з тренером?

— Так, мені дуже пощастило, що зі мною поїхав мій тренер, адже він є тренером збірної України. Перед змаганнями ми подивилися попередні поєдинки, де я боролася з нею, її попередні поєдинки, як вона поводиться на килимі. Мені потрібно було не давати робити їй свої дії, а нав’язувати свою боротьбу для того, щоб перемогти в цьому поєдинку.

— Чому обрала такий спорт — боротьба?

— Я почала займатися боротьбою, тому що в нас у місті не було великої різноманітності видів спорту. Я і так була бойовою дівчинкою до боротьби, тому, думаю, і потрапила до цього виду спорту, так доля мене направила в це русло.

Просто тренер прийшов на фізкультуру і побачив, що я досить спритна, і запросив мене до цього виду спорту. Мені було 10 років, і вже 12-й рік я займаюся боротьбою.

— Багато спортсменів з різних країн кажуть, що Олімпійські ігри — це важко, адже це пік для спортсмена. Наскільки було психологічно важко і як ти впоралась з цією відповідальністю, очікуваннями, тиском з усіх боків, з увагою?

— Почнемо з того, що я вскочила в останній вагон, скажімо так, тому що у нас в Україні у ваговій категорії до 62 кг, в якій я зараз боролася, є досить сильна професійна спортсменка Юлія Ткач, яка досить довго тримала першість України — понад 10 років. Вона — чемпіонка світу, чотириразова чемпіонка Європи, вона тричі їздила на Олімпійські ігри, вона була першою рік тому. Але цей рік з пандемією все змінив.

Я з нею боролася часто, але знаєте, я була трохи позаду неї, дихала їй в потилицю. А цей рік з пандемією, мабуть, мене трохи... Може, я подорослішала, зрозуміла, чого я хочу, що мені потрібно робити. Почався відбір на Олімпійські ігри, це був чемпіонат України, і були всі основні старти. Перший відбір — я перемагаю її та всіх основних спортсменок України, стаю чемпіонкою України, отримую поїздку на ліцензійний турнір, де треба було взяти ліцензію на Олімпійські ігри. Я їду, виграю цей турнір, потім їду на чемпіонат Європи, виграю чемпіонат Європи, і заключна моя була стадія — Олімпійські ігри.

Встрибнула в останній вагон, тому що всі чекали, що на Олімпійських іграх виступатиме наша досвідчена спортсменка, а вийшло так, що я своєю молодістю трошки її перевершила.

— Призові гроші — як будеш їх витрачати?

— Ще не придумала. Тому що призові хочеться витратити розумно. Мені потрібно житло насамперед, а там подивимося. Я думаю, що всі гроші підуть на житло, тому що там не так і багато — 55 тис. дол. за "бронзу".

— Житло — це дуже круто.

— Так, тому, я думаю, що це вклад в моє майбутнє. А там уже... Я сподіваюся, що це не перші Олімпійські ігри, а там вже можна буде свої призові витрачати так, як Дар'я Білодід, — поїхати відновлюватися на Мальдіви.