Чесько-український "Фестиваль Взаємності" здивував глядачів та самих чехів: інтерв'ю з акторкою Катериною Полєтаєвою

Поєднання культур Чеської Республіки та України через мистецький діалог — мета "Фестивалю Взаємності". Крім вистав, організатори проводять майстер-класи, дають концерти, показують фотовиставки, а також фільми чеських та українських митців. Головним ініціатором події є відомий театральний режисер ангажованого театру Давід Зелінка разом з театральною групою й неурядовою організацією "Тепер вдих і лети". Чи зацікавила подія українських глядачів, для чого чехи вивчили українську та як поєднуються дві культури, у "Ранку Вдома" розповіла акторка театру та кіно, учасниця чесько-українського "Фестивалю Взаємності" Катерина Полєтаєва.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— В яких містах відбудеться фестиваль?

— Фестиваль почався 12 квітня. Триватиме по 28 квітня. Ми будемо в Рівному. Далі Житомир. Після ми їдемо в Чернігів, потім в Київ і завершуємо в Івано-Франківську.

— На яких театральних майданчиках покажуть вистави?

— Якщо це Івано-Франківськ та Чернігів — це драмтеатри. Рівне, Житомир — це лялькові театри. В Києві ми взагалі будемо грати на трьох майданчиках. Це буде театр на Печерську, Театр на Солом'янці та Центр Леся Курбаса.

— Які це будуть вистави?

— Наш фестиваль чесько-український. Він дуже цікавий тим, що у нас є два блоки. Перший — про сенси. Ми прагнемо дати людям позитивні емоції, яких нам усім бракує. Другий блок — про політичні проблеми. Це про війну, про біженців. Тобто ми обговорюємо ці теми, намагаємося ще більше донести, як і українцям, що відбувається за кордоном, чому хтось їде, хтось повертається. Тобто це дуже важливі речі, і тим самим ми об'єднуємо цих людей.

— Чи будуть вистави чеською?

— Ні, чехи вивчили українську, зокрема, українські тексти. Уявіть собі, що ці люди настільки професійно підготувалися до приїзду, що вивчили українські тексти, щоб їх розуміли. Коли ти не знаєш цієї мови, це дуже важко.

— Отже, до нас приїхали чеські актори та режисери. Вони розуміють, що в країні триває війна. Вони до цього готувалися чи просто пристосувалися? 

— Вони не бачили війни. Головний організатор та режисер чеський Давід Зелінка  залучав в Празі театри, аби тут провести фестиваль. Деякі театри відмовилися, бо їм було страшно. Коли стався удар в Чернігові 17 квітня у нас були збори, і ми також обговорювали було. Деякі люди, почали переживати й казати, що у нас також є сім'я. Втім, треба розуміти, що вони не приїхали сюди, як на екстремальну якусь екскурсію. Вони приїхали сюди, щоб  підтримати, щоб послухати наш досвід. Деякі глядачі розповідають свої історії, це складно. Минулого року був фестиваль в Ужгороді. Це було досить таки безпечне місто. На той момент Давід Зелінка  зрозумів, що нам, українцям, дуже цікаво спостерігати й переймати досвід європейський. Тому основним таким мотивом став обмін, бо нам далі жити. Дуже багато біженців в Чехії, наприклад. Багато українських акторів працюють в Чехії. Тож це дуже, вважаю, цікавий досвід. Вони молодці, що вони не побоялися до нас таки приїхати.

— Це сучасні постановки чи класика? Що показують чехи?

— Здебільшого це документальний театр. Вербатім побудований на історіях біженців, не тільки українських. Бо ця тема близька не тільки Україні, наприклад, в Білорусі є теж люди, які втікають від режиму. Ці історії, як клаптики, Давід Зелінка зібрав воєдино. Це говорю про виставу "Чого вони йдуть, чого вони хочуть, чого хочемо ми?". Це вистава про біженок, які розповідають зовсім різні історії, створюючи виставу без великого музичного втручання. У нас, наприклад, в Житомирі, один актор запитав про те, чому так мало музики. Ми, українці, звикли до чогось такого гарного в театрі. Наприклад, театр Івана Франка — величні постановки. Тут все настільки психологічно. Глядачі знаходяться на сцені з тобою. Актор питає, чому ж так мало музики на драматичних моментах? Давід Зелінка сказав, що він перш за все працює з акторами. Йому цікаво це все поглиблюватися, бо, на його думку, коли вмикається музика — це певна маніпуляція до певної емоції.

Коли ти оголений на сцені й ти стоїш на колінах перед глядачем, ти на нього можеш трішки накричати, там величезний спектр емоцій. Мені, як українській акторці, коли я почала з ним працювати, було надзвичайно важко. Зокрема, дивитися незнайомим людям в очі, щось казати, бути поруч, сідати на коліна, вставати, кричати, щось робити.

Ми звикли трішечки тримати дистанцію з глядачами. Тут все не так. Я бачу їхні погляди. Деякі глядачі закриваються, деякі навпаки дивляться і чекають, що ж ти скажеш далі. Актор тоді переживає емоційну оголеність, коли на тобі немає шикарного костюма, коли ти просто такий, як ти є, і ти хочеш про щось поговорити з глядачем.

— Ви говорили про чеських акторів, які грали українською? Як наші глядачі сприйняли гру іноземців?

— Дуже добре. Коли ти чуєш свою мову, ти розумієш, що люди її вивчили спеціально для тебе. Це дуже важливо. Це вистава з індійської міфології. Це ляльковий театр. Вони власноруч зробили музичні інструменти з труб, з якихось матеріалів. Тобто це не ті інструменти, які ми з вами звикли бачити. Тобто цей театр власноруч робить все, починаючи від ляльок, які грають там, закінчуючи музичним супроводом. Мені дуже приємно за цим спостерігати.

Люди ходили на ці вистави. Були люди, які по кілька разів ходили на виставу. У нас кожен день, а це було по чотири блоки, були заповнені зали. Це різні актори. В нас є майстер-клас знайомство з тілом для глядачів. Ми, наприклад, співпрацювали з музеєм в Житомирі. Туди запрошували людей, які співпрацювали з тілом в цьому просторі. Це такі практики, які для нас є новими. Люди, до цього не звикли, але це нове. Це цікаво.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• "Кіно — це потужна зброя": інтерв'ю з автором книги про історію українського кіно, колишнім програмним директором Одеського кінофестивалю
• Популярність у TikTok, хейт, написання книжки та прем'єра пісні: інтерв'ю зі співачкою Гелею Зозулею
• Поетична підтримка українців: про суть аудіоантології "Додому" розповідає контент-директорка Litcom Ірина Плехова
•  Спілкування в закладах освіти під час війни — корисні поради від психолога
• Книга "У тенетах загадкових історичних вбивств" викриває "білі плями" в історії: інтерв'ю з журналістом Сергієм Махуном 
• Безбар'єрність, психологічна реабілітація та стоматологія для військових: інтерв'ю із заступницею очільника Міністерства у справах ветеранів Оксаною Сивак
• Про фільмування нового проєкту "Міста", війну та батька Зеленського: інтерв’ю з ведучим Анатолієм Анатолічем
• "Знімати серіал "Під одним дахом" було непросто, але важливо": інтерв'ю з режисером Сергієм Сотниченком та актором Олексієм Нагрудним
• Збереження історичної пам'яті у проєкті MemoryCraft: інтерв’ю зі співзасновницею громадської організації "Валентність. Переосмислення" Валентиною Мержиєвською
• Історії про життя на його заході: інтерв'ю з авторкою книги "Там, де заходить сонце" Оленою Пшеничною
• Як Україна готується до гібридних "Ігор Нескорених": інтерв'ю з представницею Мінветеранів Анастасією Галайко та ветераном Володимиром Товкисом