Чорнобильська зона, ситуація на ЗАЕС, робота МАГАТЕ та протидія дезінформації РФ в ядерній сфері: інтерв'ю з радіобіологинею Катериною Шавановою

Довкола Чорнобилю існує багато міфів та упереджень, однак що сьогодні відбувається у зоні відчуження та довкола? До річниці трагедії у студію "Ранку Вдома" завітала радіобіологиня, співавторка книги "Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі" Катерина Шаванова. Говорили про ситуацію у зоні відчуження, роботу ядерних об'єктів в умовах війни та протидію дезінформації в ядерній сфері.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Коли ви востаннє були на ЧАЕС? Що ви там побачили?

— Востаннє в Чорнобильській зоні відчуження я була торік восени. ЧАЕС — це режимний об'єкт. Наші дослідження напряму з нею не пов'язані. На той час це була мілітаризована зона. В зоні зараз багато військових, бо це прикордонні території. Там певним чином відновлюються роботи, наукові теж, але не в такому об'ємі, як до повномасштабного вторгнення.

— Розкажіть, що ви досліджували там?

— Загалом, бо ми досліджували ґрунти Чорнобиля, мікробіоми. Також ми досліджували мікробіом саме в четвертому реакторі — зруйнованому. Зокрема, вивчали, яким він був до того, як його накрили новим безпечним конфайнментом та після того. Ясно, що зараз ці роботи призупинені, бо доступ в зону обмежений. Останні два роки ми перемістилися в зону ядерної радіаційної безпеки. Ми багато займаємось цим, тому що, наприклад, досі ніде у світі не були розроблені протоколи щодо того, як діяти атомним електростанціям, якщо їх атакують збройні сили супротивника. Бо це було поза межами нормального.

Усіма конвенціями передбачено, що атомні електростанції не можуть бути об'єктом бойових дій. Зараз все змінилося, і тут науковці мають виступити як експерти. Зараз є великий міжнародний проєкт, до якого долучений Інститут проблем безпеки АЕС, я в складі колективу, в рамках якого розробляються ці алгоритми. Ми визначаємо, що ж треба робити ядерним об'єктам, якщо ваш сусід Росія. Ми розуміємо, що ядерним терористом тепер може бути ціла країна з ядерною зброєю. Країна-гарант ядерної безпеки світу, сама стає терористом. Це треба прийняти як реальність і до цього готуватися.

Не панікувати, але готуватися. Саме тому ми зараз долучення до цих проєктів та до проєкту протидії дезінформації в ядерній сфері. Бо це теж дуже важлива історія.

Зі сторони Росії є багато інформаційних вкидів, які орієнтовані як на Україну, так і на весь світ. Росія намагається виставити Україну, як небезпечний об'єкт в цій сфері. Хоча це, звичайно, неправда. Ми намагаємось цьому протистояти. Зараз ми сфокусували увагу на цій протидії. 

— Що можна сказати про нинішній стан ґрунтів у Чорнобилі?

— Дослідження ґрунтів у Чорнобилі зараз призупинені, бо нас не вистачає на все, та й доступ ускладнений. Ми пішли в іншу сторону. Як ви знаєте, в Україні дуже багато замінованих та, забруднених територій. Наш досвід роботи з забрудненими грантами стає у пригоді. Ми допомагаємо Міністерству економіки в рамках проєкту з гуманітарного розмінування. Ми ділимося своїм досвідом. Намагаємося розробити програму, яка допоможе правильно розставити пріоритети. Тобто визначити землі, які потребують першочергового розмінування. Також ми вивчаємо те, як ці землі потім відновити, чи можна повернути їх до сільськогосподарського використання і таке інше.

— Коли в Україні почали зупинятися енергоблоки один за одним, люди запанікували. Українці масово купували йодид калію. Ви ж кажете, що панікувати не варто. Чому?

— Я зараз питаю цих людей, де вони поклали ці таблетки. Більшість вже й не пам'ятає куди їх сховала. Коли я читала останню лекцію, в залі було 50 людей. Я спитала, в кого є йодид калію. Його мали дві людини, і лише в однієї він був собою.

Панікувати не треба, бо це деструктивно. Нам треба готуватися, нам треба знати алгоритми дій, якщо відбудеться ядерна аварія. Треба пам'ятати, що Україна пережила вже одну ядерну аварію. У нас направду одні з найкращих експертів у світі. Бо лише Україна та Японія — це країни, які мають реальний досвід ліквідації аварії. Цей досвід не треба знецінювати, бо ми їздимо в Японію і там наш досвід дуже цінують.

Коли сталася аварія у 2011 році, то наші науковці відразу поїхали на допомогу. Моя колега два роки працювала у Фукусімі, я туди їздила на короткі місії. Ми досі співпрацюємо з Японією. Вони готові допомагати, вони вже дуже багато допомагають. У випадку ядерної аварії. Це перша країна, яка до нас прилетить. Вони готові. Японія має того самого сусіда, що і ми. Плюс ще й Китай та Північну Корею. Вони дуже нас розуміють.

— Запорізька АЕС досі в окупації. Що може там статися? Які найгірші сценарії розглядають науковці?

— Почну з оптимістичної частини. ЗАЕС пройшла всі атестації, враховуючи аварію на ЧАЕС та на Фукусімі. Тобто кожна велика аварія внесла конструктивні та безпекові зміни.

Наприклад, дизель-генератори на ЗАЕС, які вісім разів вмикалися й зберігали станцію, з'явилися у такому об'ємі й з таким запасом палива саме після аварії на Фукусімі. Адже на Фукісімі залило дизель-генератори й вони не спрацювали. Тепер вони спрацьовують, і це захищає ЗАЕС.

Наразі всі шість блоків ЗАЕС знаходяться у холодному стані. Це найбезпечніший стан. Ще більше убезпечити ЗАЕС зараз не можливо. Тобто краще стане, коли Україна зайде на території й зможе реально оцінити збитки, яких завдали окупанти. Тож якоїсь величезної радіаційної аварії ми зараз не очікуємо.

Втім, ми маємо усвідомлювати, що наслідки аварії залежить не лише від того, що відбувається, а й від того, як швидко ми можемо на це реагувати. Від того, як швидко ми зможемо ліквідовувати ці наслідки.

Звісно, що зараз не буде такого, як після аварії на ЧАЕС, коли Радянський Союз приховував правду, мовчав. При цьому, доступ до ЗАЕС надзвичайно важливий. Можемо з впевненістю сказати, що структура безпечніше. Реактори накриті бетонним конфайнментом. Це структура, звичайно, набагато безпечніше, але треба пам'ятати про енергетичну небезпеку. Це 25% генерації електроенергії України. Вони не працюють. Ми не знаємо, в якому вони стані. Ми розуміємо, що в не дуже доброму, тому що поточні ремонти не проводяться вже фактично два роки. За цей час йде деградація систем, там все заміновано. Це очевидно. Каховське водосховище зруйновано.

Тобто майбутнє ЗАЕС — це не лише про ризики радіаційної аварії. Ми вже точно знаємо, що те, що відбувається на ЗАЕС — це новий тип аварії. Якщо Чорнобильська катастрофа — це комплекс конструкції реактора, комплекс людського фактора. Фукусіма — це природні лихо фактично, то Запоріжжя — це військова агресія. Це новий тип, яким він буде за шкалою INES, ми ще не знаємо. Лише після того, як там все завершиться, експерти зможуть оцінити ситуацію.

— Ви також пишете у своїй книзі про загрозу тактичної ядерної зброї. Чим саме нам погрожує Росія? Якими можуть бути наслідки?

— Я такий дивний оптиміст. Маємо пам'ятати, що її застосовували лише раз. Це було в 1945 році. Тому я дуже вірю, що її не застосують. До того ж таких наслідків зараз, як це було у Хіросімі ат Нагасакі, у нас не буде. По-перше, ми вже знаємо, як реагувати. Ми знаємо, що треба ховатися, є алгоритми. Головне, щоб ці алгоритми доносилися максимально чітко, а не для розгону паніки. Зараз ми намагаємось, щоб ці інструкції поширювали в освітніх закладах, зокрема. Ми маємо освоювати знання про цивільну оборону.  Так само як зараз вивчають тактичну медицину. Ці знання треба оновлювати. Так само нам треба відвідувати тренінги з радіаційної безпеки, бо наш сусід нікуди не дінеться найближчими роками.

— Яким може бути майбутнє радіаційної та ядерної безпеки у світі після закінчення війни в Україні?

— Воно точно зміниться. У нас усіх багато претензій до МАГАТЕ.  Хоча, знову ж таки, вони роблять дуже багато. Коли ми висловлюємо претензії до МАГАТЕ, то більшість людей навіть не знає, які їхні обов'язки та можливості на щось впливати.

Тобто, направду, МАГАТЕ — це рада експертів, які вам допомагають регулювати не воєнне використання атомної енергії, а використання мирного атома. Вони регулюють цей процес серед країн, які хочуть, щоб їм допомагали. МАГАТЕ не були створені для роботи в умовах війни. У них немає своїх військ чи якогось прямого впливу. Їхня головна мета — ядерна безпека світу. Якби нас не бісив той факт, що Гроссі їздить в Росію, він продовжить це робити. Адже він, як очільник МАГАТЕ, має зберегти ядерну безпеку світу. Тому, звичайно, що коли закінчиться війна, ядерна безпека світу буде змінюватися, і Україна має бути вагомим голосом. Бо наш досвід стає унікальним.

Ми маємо про це говорити. В тому числі писати в МАГАТЕ дипломатичні ноти. Це має бути весь час постійні нагадування, бо Росія це робить щотижня. Ми маємо теж використовувати ці інструменти, аби впливати на ситуацію.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Про фільмування нового проєкту "Міста", війну та батька Зеленського: інтерв’ю з ведучим Анатолієм Анатолічем
• "Знімати серіал "Під одним дахом" було непросто, але важливо": інтерв'ю з режисером Сергієм Сотниченком та актором Олексієм Нагрудним
• Збереження історичної пам'яті у проєкті MemoryCraft: інтерв’ю зі співзасновницею громадської організації "Валентність. Переосмислення" Валентиною Мержиєвською
• Історії про життя на його заході: інтерв'ю з авторкою книги "Там, де заходить сонце" Оленою Пшеничною
• Як Україна готується до гібридних "Ігор Нескорених": інтерв'ю з представницею Мінветеранів Анастасією Галайко та ветераном Володимиром Товкисом
• Чесько-український "Фестиваль взаємності" здивував глядачів та самих чехів: інтерв'ю з акторкою Катериною Полєтаєвою
• Нова методика надання психологічної допомоги дітям: інтерв’ю з директоркою мережі центрів Kinder Velt Анастасією Чекаленко та арттерапевткою Олесею Войчук
• В Україні на чотири дні відкривають "Книжкову країну": інтерв’ю з керівницею фестивалю Людмилою Фіть
• Стрічка, яка візуалізує бажання кожного українця: розмова з режисером комедії "Крашанка" Тарасом Дударем та акторами Дар'єю Легейдою й Артуром Логаєм
• Остеоінтеграція — це наукова фантастика в дії: ексклюзивне інтерв'ю із засновником методу, професором Рікардом Бранемарком та ветераном Олександром Зозуляком