2225 км із Брюсселя до Тернополя — заради допомоги дітям Донбасу: "Утро Дома" з Яремою Венгриновичем

Бельгійський студент із українським корінням Ярема Венгринович проїхав на велосипеді Європою, щоб зібрати кошти для допомоги дітям на Донбасі. Хлопець подолав відстань 2225 км і фінішував у Тернополі.

Як виникла ідея велопробігу "Брюссель — Тернопіль", як вдалося подолати дистанцію, і як ініціатива допоможе сім'ям, які постраждали від бойових дій, Ярема Венгринович розповів в ефірі програми "Утро Дома". 

Ведучі — Анна Кузіна та Костянтин Войтенко.

— Ярема, ви — український бельгієць. Розкажіть історію своєї родини.

— Я народився в Бельгії, недалеко від Брюсселя. Мій батько народився в Україні, але живе вже 25 років у Бельгії. Мама народилася в Бельгії так само, як і я, але її батьки народилися в Україні. Тому я —український бельгієць, який народився у Бельгії, виріс у Бельгії і ані секунди свого життя, скажімо так, не жив в Україні. Але дуже люблю Україну. Дуже люблю тут бувати. Я себе називаю українцем, хоча офіційно це не так.

— В якому місті народився ваш батько?

— Батько народився в місті Монастириська (Тернопільська область). Виріс там, але потім навчався у Львові, а жив у Тернополі.

— Де ви так прекрасно вивчили українську мову?

— Ну, це до мами й тата потрібно звертатися. В принципі, хоча я народився в Бельгії, але, якщо я не помиляюся, мої перші слова були українською мовою. Я виріс повністю з двома мовами. Тож, коли я говорю нідерландською, ніхто б мені ніколи не сказав, що я українець. Коли українською — трохи чутно акцент. Але ви теж розумієте, постійне життя у мене в Бельгії, навчання. Я українською говорю вдома, але тепер уже навчаюся в іншому місті, в гуртожитку живу. У мене завжди, ще зі школи, був розподіл: скільки я українською спілкуюся, а скільки — нідерландською. Набагато більше — нідерландською.

— Ви сказали, що навчаєтеся. А де і на якій спеціальності?

— Я навчаюся в Левені. Це недалеко від Брюсселя — 30-40 км. Я там вчуся на, як це сказати, на бізнесінженера. Дуже багато економіки, математики. Це головні чинники. Там готують тих студентів, які зможуть вести якусь компанію.

— Отже до своєї ініціативи з велопробігом для збору коштів для спорудження притулку для дітей на Донбасі ви підійшли з погляду фінансової грамотності? Розкажіть про концепцію велопробігу.

— Я збираю гроші для благодійної організації СОС Дитячі містечка (SOS Kinderdorf International). Це міжнародна організація, яка в світі входить, думаю, в топ-3 або топ-4 найбільших благодійних організацій. Вона дуже відома. Тому я теж обрав її. Ми зробили таку платформу, де люди можуть надсилати гроші. Там все розписано про проєкт: що я підтримую, кого, ким я є, що за проєкт і там люди можуть надсилати кошти. У мене є велоспортивний одяг. Це — від спонсорів. Є такий дуже відомий бренд — Castelli. І це продається онлайн. Весь прибуток йде на благодійність. Також у мене є спонсор — ми продаємо каву, але весь прибуток йде на благочинність. Наприклад, ця футболка "Дорога в Україну", на спині є такий малюнок від відомого одного художника, ютубера. І так все спонсорами організовано, що все продається і всі доходи йдуть на благодійність. Також важливо наголосити: я на цьому ані копійки не заробляю. Я думаю, це і так зрозуміло. Але, так, все вірно, свою освіту я застосовую, щоб виростити цей проєкт, щоби більше людей залучити, щоби спонсорів залучити, тому що це не так просто — прийти в компанію і сказати — дивіться, мені це, це і це потрібно, і давайте все, будь ласка, безкоштовно.

— У підсумку це буде будинок, в якому зможуть жити певний час сім'ї, яким потрібна допомога?

— Тут будуть жити, в цьому шелтері, до 15 осіб близько 6 місяців. За цей час діти і батьки отримують психологічну, педагогічну допомогу, навчаються. Мама і тато, або просто мама, або просто тато, отримують теж уроки інформаційно-комунікаційних технологій, підтримку в пошуку роботи тощо. Щоб вони повністю потім були готові знову своє місце в суспільстві отримати й самостійно жити. З одного боку, можна подивитися, що допомагаєш тільки 15 або 12 людям, але з іншого боку, якщо порахувати за рік — це вже 24 чи 30. Далі теж потрібно розуміти, що ти не тільки тим людям допомагаєш. Ти допомагаєш їхнім дітям. В принципі, з фінансами, які ми вже зібрали, можна допомогти 10 тис. дітям і всім роздати по пакунку, де буде пляшка води, шоколад, цукерки. Я вирішив не допомагати кількісно, а надати більш якісну допомогу. Це мені дуже подобається. Тому що завдяки цьому ти теж підтримуєш велику кількість людей. І вони це будуть цінувати, їхні діти це знатимуть. І так все-таки можна багатьом дітям допомогти.

— А чия була ідея ось цього маршруту "Брюссель — Тернопіль"?

— Це дуже цікаве питання. В принципі, у мене ця ідея з'явилася три роки тому. Дуже дивно, коли я їхав машиною зі Львова, з аеропорту, до Тернополя, то бачив, що хтось на велосипеді їздить. Я подумав — о, класно було б тут їздити велосипедом. Почав міркувати трохи, й тоді подумав, що взагалі було б круто, щоб одного дня з Бельгії до України поїхати велосипедом. Але я тоді взагалі не активно займався велоспортом, тому що все життя грав у футбол на досить нормальному рівні. Це було моїм життям, я дуже активно займався ним. Потім більше почав їздити на велосипеді, й минулого року сказав — все, тепер хочу займатися цим. Я тепер студент, у мене є можливість. Якщо зараз цього не зроблю, тоді не зроблю це ніколи. Через коронавірус я змушений був на рік все відкласти, тому що я, в принципі, хотів це зробити рівно рік тому. Але через пандемію цього не вийшло. Мені це тільки допомогло, позаяк приєдналося ще кілька спонсорів, а минулого року було б складніше.

— Скільки кілометрів на день проїжджаєте?

— Взагалі, я перший тиждень їздив по рівнинах. Я не піднімався через гори, тож долав більше кілометрів. Щодня їздив 150 км за 5 годин приблизно. У Чехії було трохи гір, тоді я проїхав трохи менше кілометрів. Загалом я проїхав вже 43 години на велосипеді, 1200 км, 7600 метрів піднімався і 18 тис. калорій вже спалив.

— Ви щодня десь зупиняєтеся, ночуєте в мотелі?

— Так. Ми наперед шукаємо якісь варіанти. Іноді бувають дуже класні, хороші готелі, які коштують менше, ніж хостел чомусь. І деякі також вирішили нас підтримати. Тож я вже в Берліні ночував ніч. В Radisson Blu в Празі дві ночі та у Відні — теж. Чотири ночі були безкоштовні в дуже класних готелях. Вечеря і сніданок — все включено. Це дуже добре і приємно, звичайно, що така велика компанія теж приєдналася до ініціативи.

— Розкажіть, через які країни прокладений ваш шлях?

— Я виїхав із Бельгії. Потім — Нідерланди, Німеччина, Чехія, Австрія, Угорщина, Словаччина, Польща та Україна. Загалом — дев'ять.

— Де ж найкращі дороги для велосипедистів?

— У Чехії частково були хороші. У Німеччині переважно теж добре. В Австрії — дуже класно. В принципі, я повинен так сказати — ще ніде не було дуже погано. Великі міста, де я проїжджав, думаю, у Відні найбільше відкриті для велосипедів і на вулицях є велодоріжки всюди. У кожній країні видно, як по-різному водії ставляться до велосипедистів. У Німеччині — нормально. Я їду, вони мене об'їжджають. У Чехії, в Угорщині вже починають часто сигналити, але поки було все дуже класно.