Порівняння озброєння України та РФ і коли закінчиться війна: інтерв'ю з військовим експертом Грабським

Сергій Грабський. Фото: rbc.ua

Коли завершиться військова фаза цієї війни та Україна повернеться хоча б до позицій 24 лютого 2022 року. Чи зрівняють сили на фронті постачання західного озброєння. Які основні відмінності озброєння НАТО та РФ. Про це і не тільки в інтерв'ю в межах марафону "FreeДОМ" на телеканалі UA розмовляємо з військовим експертом Сергієм Грабським.

Відмінності озброєння України та РФ

— Багато країн активно постачають озброєння Україні. З лідерських країн незрозуміла позиція Німеччини — то дам, то не дам. Але поки що від них нічого немає. У Німеччини заяви про постачання — це просто слова чи будуть реальні постачання?

— Вона постачатиме зброю. Мало того, вже на сьогодні на німецьких полігонах проходять підготовку наші артилеристи, освоюючи німецькі гаубиці.

— Це добрі гаубиці?

— Це добрі самохідні гаубиці (самохідні артилерійські установки, САУ, — ред.). Будь-яка гаубиця, яка надходить до нас із країни НАТО, — це гарна гаубиця. Тому що вона має НАТОвський стандарт ведення стрілянини. І ці САУ серйозно посилять нашу боєздатність.

— Самохідні гаубиці НАТОвські та російські. Ваше порівняння? Основні аспекти.

— По-перше, система управління вогнем. Ці знаряддя НАТОвського зразка імплементовані в так звані ударні комплекси — вони взаємодіють із безпілотними літальними апаратами, радарами контрбатарейної боротьби тощо. Тому вони дозволяють швидше оцінювати ситуацію, швидше приймати рішення та швидше реагувати на зміну ситуації.

— Це секунди чи хвилини?

— Це секунди. Наприклад, шведські гаубиці — 5 пострілів за хвилину, і гаубиця пішла. Тобто, останні снаряди ще не долетіли, а гаубиці вже немає на місці.

Друге — потужність. Стандартна зброя російської артилерії — це 122-міліметрова гаубиця Д-30, її використовують як на самохідках, так і в буксированому елементі. Максимальний калібр гаубиць на озброєнні РФ — 152 міліметри. А калібр західних гаубиць, що надходять до нас, — 155 міліметрів.

Третє — сучасність. Гаубиці, які використовує Російська Федерація, розроблялися наприкінці, у середині минулого століття. Тобто їм уже 70 років. Навіть якщо таке озброєння було зроблено у 2010 році, це все одно гаубиця 70-річної давності. Вони використовують обмежений спектр боєприпасів.

Щодо боєприпасів. Виготовляти однією країною всі необхідні їй типи боєприпасів — це колосально дорого і неефективно (ми це бачили на прикладі Радянського Союзу чи Югославії). НАТО має інший підхід — спектр боєприпасів розподіляється між країнами-членами, тобто кожна країна розробляє та виготовляє, умовно, один тип боєприпасів єдиного стандарту.

Четверте — витратність боєприпасів на 1 ціль у НАТОвського озброєння менша, ніж у російського. Грубо кажучи, щоб вразити умовну мету, російським гарматам потрібно буде 5-7 снарядів, а НАТОвським — 3-4. Начебто різниця невелика, але треба розуміти, що машина, яка перевозить 7 тонн боєприпасів НАТОвських вирішує завдань більше, ніж 7 тонн боєприпасів радянсько-російських.

— Постачання з яких країн найкращі для України? Чи всі вони стандартизовані та їх ефективність уніфікована?

— У тому й плюс, що всі вони стандартизовані, тобто відповідають єдиним стандартам. Ось раніше на війні, тій же Другій світовій війні, потрібно було підбирати зброю на сумісність. Чому Америка, маючи можливість передавати колосальну кількість стрілецької зброї, не передавала її Червоній армії? Тому що калібри були різні, патрони не пасували. Тут же це все однакове. Так, кожна одиниця озброєння може мати якусь свою родзинку, але вона має нижню межу, і ця нижня межа дозволяє нам проводити високоефективне планування використання цих засобів поразки.

Співвідношення озброєння

— Техніка надходить, надходить. А президент Зеленський нещодавно сказав, що співвідношення озброєння армій України та РФ все одно поки що 1:20 не на нашу користь. Коли буде стільки техніки, щоб було на нашу користь?

— Ніколи. Ніколи такого не буде, і в цьому немає потреби.

— Яким має бути співвідношення техніки?

— Це параметр, який взагалі не розглядається. Тому що будь-якою технікою керують люди. І Росія може на сьогоднішні мати 13 тис. танків, але питання — а скільки підготовлених екіпажів вона має?

Ось, наприклад, ми знищили 1 300 російських танків, нехай це буде тисяча знищених екіпажів. Щоб підготувати один екіпаж, потрібно як мінімум 2,5 — 3 місяці, в ідеалі — 4 місяці. І якщо я сьогодні маю 100 танків, і на ці 100 танків у мене тільки 10 екіпажів, то я маю за фактом 10 танків.

А якщо ми говоримо про авіацію. Ми збили величезну кількість літаків. Ми говоримо про знищення приблизно 40 літаків. А це п'ять авіаційних полків у повному складі. Мало того, знищуються висококласні льотчики.

Якщо танковий екіпаж можна підготувати за 3 місяці, то хорошого  льотчика можна підготувати протягом 3-5 років.

Особливо коли ми збиваємо літак уночі — ми знищуємо унікальних пілотів, вони мають ще специфіку підготовки пілотування у складних метеорологічних умовах. Таких льотчиків не дуже багато. І коли ми збиваємо командира ескадрильї, або старшого штурмана полку,старшого льотчика, заступника командира полку — ми збиваємо висококласного пілота, який вже до кінця війни не братиме участі в бойових діях.

Щоб заповнити ці втрати, потрібен час. А час за жодні гроші ви не купите. Росія має просто колосальні грошові ресурси, але це не гарантує їй, що в неї нескінченним потоком надходитимуть фахівці, здатні керувати та стріляти з цієї техніки.

Тому говорити про співвідношення заліза марно. Йдеться про те, наскільки ефективно ми можемо завдавати поразки саме живій силі, вбиваючи супротивника.

— Тобто в Сирії їм було легше, їх там ніхто не збивав.

— Їх узагалі ніхто не збивав. І це у російських льотчиків позначилося на стилі польоту, у них сформувався такий безумовний рефлекс, що вони можуть безкарно бомбити і атакувати. І це в Україні призвело до того, що багато носіїв цього рефлексу вже ніколи не піднімуться у повітря.

Коли чекати на перемогу України

— На авіабазі ВПС США "Рамштайн" у Німеччині раз на місяць відбувається саміт військової підтримки України. Учасники — глави оборонних 40 країн. 15 червня вони зберуться вже втретє. Чи можна стверджувати, що всі ці 40 країн хочуть поразки Росії?

— Вони хочуть відновити статус-кво демократичних цінностей. Не йдеться саме про розгром Росії. Бо тоді виникне питання — а що потім із цим робити? Це ж територія з 6,5 тис. одиниць ядерної зброї, їх частина — це тактична ядерна зброя. І лише уявіть, якою буде загроза, коли на 1/8 частини суші Землі, яку займає Росія, почнеться неконтрольоване розповзання ядерної зброї.

Друге питання: Росія критично залежить від імпорту продовольства. Якщо ми стикаємося із ситуацією, коли централізовані поставки припиняються, ми ставимо на рівень голодної смерті населення умовної Воркути та інших населених пунктів. Ніхто у світі не піде на те, щоб своєю рукою підписати смертний вирок людям. Ми можемо по-різному до них ставитися, але для всього світу росіяни залишаються людьми, і світ ніколи не піде на ці речі.

Тому так акуратно і дуже так обережно світ намагається поставити Росію в межі демократичних або будь-яких стосунків.

Усі бачать, що війна між Україною та Росією вже призвела до колосальних змін у світі. Аж до підвищення бензину в Америці — у США галон бензину коштує вже 5 дол., тобто, як у нас тепер. Я пам'ятаю, коли він коштував 1,23 дол.

І продовольча криза охоплює не лише супротивників Росії. Наприклад, в Ірані ціни на продовольство зросли на 300%, що призвело до серйозних обурень народу.

А це лише 100 днів не надходить продовольство з України до країн світу. Тобто цей у світовому розумінні локальний конфлікт стосується 180 млн населення.

А тепер уявіть, що це торкнеться саме всього населення Росії (де мешкає 147 млн осіб, — ред.) і всіх супутніх країн — тієї ж Вірменії, тієї ж Центральної Азії.

Світ поки що не готовий, і жодних миротворчих зусиль не вистачить, щоби мінімізувати негативні наслідки колосальної поразки Росії. Так, вона до цього йде. Але я сподіваюся, що часу вистачить, щоб світ розробив алгоритми дій, щоби мінімізувати ці жахливі наслідки.

— Для України завдання-мінімум — повернутись на позиції 24 лютого. Коли ми досягнемо цієї перемоги?

— Ви знаєте, навряд чи ми повернемося повноцінно до позицій 24 лютого. Адже це не тільки про географію.

От здійснимо контрнаступ на Херсонщині — це буде перемога. Якщо ми звільнимо Мелітополь, якщо звільнимо узбережжя Азовського моря — це буде перемога. Якщо ми зайдемо хоча б однією ногою до Криму, тобто відсічемо можливість противнику маневрувати, — це буде перемога. Якщо ми прорвемося гіпотетично з Волновахи у напрямку Маріуполя з відгалуженням на Седове, Новоазовськ — це вже не будуть межі 24 лютого.

Але якщо говорити про загальну готовність до контрнаступу та проведення таких операцій, нам потрібно ще накопичувати і накопичувати озброєння, бойову техніку.

А головне — напрацьовувати досвід ведення бойових дій. Тому що ми маємо справу з колосально величезним супротивником у суто математичному обчисленні. І якщо це перевести у виробничий процес, то процес переробки великого обсягу сировини завжди займає більше часу.

— А коли вам стане зрозуміло, що Україна виграла у війні?

— Коли ми вийдемо на міжнародно зафіксовані кордони нашої держави, і створиться буферна зона, яка убезпечить нас у майбутньому від якогось впливу або завдання удару з боку суб'єкта міжнародного права, який перебуватиме на північному сході від нас.

— А коли Росія зрозуміє, що Путін програв війну з Україною?

— Коли у них холодильник переможе телевізор.

— Довго на це чекати?

— Зима покаже. Тому що будь-які санкції мають таку особливість, як циклічність. І має пройти певний період часу, щоби ці санкції вже на другому колі запрацювали. Це по-перше.

По-друге, ми вже визначили, що поняття "гроші" не є достатньою умовою у війні. Вони є необхідною, але недостатньою умовою для вирішення всіх питань. Тобто Путін має колосальну кількість грошей, але на ці гроші неможливо щось купити.

— Тобто війна закінчиться взимку?

— Ні. Ні в якому разі. Зима покаже, як швидко Росія перестане загрожувати світовій цивілізації.

— А коли війна закінчиться в Україні? Хоча б активна фаза з бомбардуваннями, з перестрілками?

— Дуже нескоро. Тому що Росія може собі дозволити втягнути Україну в так званий млявий конфлікт або у війну на виснаження. І вони можуть собі дозволити постійну дислокацію тут приблизно 100-120-тисячного угруповання військ. Причому це угруповання не обов'язково має вести активні бойові дії та зазнавати серйозних втрат.

Тобто, це така позиційна війна, коли вони можуть здійснювати ротацію. А ми не зможемо здійснювати ротацію, бо у нас просто фізично нема стільки людей. І за задумом Путіна та Кремля, воно має вимотати нас і примусити до переговорів, до капітуляції тощо.

Тому сказати, що вони програють цю війну гарантовано… Так, вони її вже програли. Але наскільки затягнеться ця гра — це надовго.

Навіть такий нюанс, що ракети можуть закінчитися. Але ж у них є інші засоби завдання ударів. І я можу припустити, що вони можуть використати просто бомбардувальники для бомбардування звичайними бомбами. Тобто, це будуть не військові удари, це будуть терористичні удари.

Тому я дуже обережний у своїх прогнозах. Я боюся, як би це не затягнулося, як мінімум, до кінця 2024 року.

— Загалом не надихнули.

— Все описується певними математичними моделями, і нічого більше. Просто витрати на знищення однієї одиниці живої сили, витрати на знищення однієї одиниці техніки, виходячи з наявної у нас живої сили та техніки.

Але є інший показник, який може зіграти за нас. Військові канони свідчать, що знищення 25% особового складу, основних видів озброєння та бойової техніки призводить до того, що цей підрозділ вважається вже небоєготовим.

Якщо беремо, що російська армія — це приблизно 1 млн особового складу. Зараз загальні втрати можна порівняти зі 100 тисячами (убитими, пораненими, взятими в полон, зниклими безвісти).

То нам залишилося завдати російській армії ударів, які призведуть до втрат ще десь на 200 тис. людей, і тоді вже можна буде говорити про якісь зміни всередині країни.

Тому що населення, яке втратило протягом року таку кількість людей, яке бачить перед собою цих скалічених хлопчиків або чоловіків, ну воно не надихатиметься на перемогу.

Але це дуже слизька тема, це такий тонкий лід. І коли мене намагаються наштовхнути на відповідь, я завжди від неї йду. Бо десятки факторів.

— Тобто, ми чекаємо на постачання зброї, ракет і снарядів, які літають на 70-300 км і просто сидітимемо, їмо вареники з вишнею і відправлятимемо ракети у бік сходу? Як ви сказали — суб'єкта міжнародного права, який знаходиться на північному сході.

— Ні в якому разі. Ми можемо дозволити собі вареники з вишнею лише після того, як ми відіб'ємо нашу територію.

Перемога буде лише тоді, коли чобіт українського піхотинця зависне над цим клаптиком землі. Інакше перемоги не буде.

Можна кидати десятки, сотні снарядів, випускати ракети та стріляти з гарматних знарядь, але поки що там не стоятиме піхотинець, ні про яку перемогу йти не може.

Медіа-партнери
Прямий ефір