"Специальный репортаж": обличчя диктатури — на що чекати від міграційної кризи на кордоні Білорусі та Польщі

Олександр Лукашенко править Білоруссю вже майже три десятиліття. Після президентських виборів 2020 року, програвши законно обраній Світлані Тихановській, "бацька" не побажав залишати крісло та перейшов до статусу самопроголошеного лідера. А в Білорусі розпочалися репресії.

Сьогодні режим Лукашенка розмістив на кордоні з Польщею тисячі мігрантів, які приїхали до Білорусі, сподіваючись на швидкий транзит та краще життя в Європі. Чи варто боятися Україні, як далеко зайде Лукашенко, до чого тут Путін і чи виживе Білорусь — усі подробиці у "Специальном репортаже" Сакена Аймурзаєва.

Спроба помститися

Курди з Іраку, жителі Індії, Сирії, Лівану, Гани, Камеруну та навіть Куби перебувають у кількох таборах на кордоні з Польщею. Усього 7 тис. осіб, 2 тис. — у безпосередній близькості від контрольно-пропускних пунктів із Польщею та Литвою. Наметовий побут, спроби прорватися, каміння, сльозогінний газ, водомети — такі картинки з Білорусі серйозно стривожили Європу.

Про те, що міграційна криза можлива, Лукашенко проговорився ще пів року тому в одній зі своїх заяв.

"Звивали наші сусіди. Насамперед Литва. Мало не Лукашенко носить на плечах мігрантів на територію Литви. Але якщо ви заявляєте на весь світ, що ви ще швидше реєструватимете тих, хто біжить через Білорусь і з Білорусі, — так вони й бігтимуть. Ви ще більше відчиняєте вікно для цих мігрантів", — заявив Лукашенко тоді.

Франак Вячорка, глава відділу зовнішньої політики штабу Світлани Тихановської, переконаний: сьогоднішня ситуація на кордоні Білорусі та Польщі — це спроба помститися Європі.

"Те, що ми спостерігаємо зараз на кордоні, — це спроба помститися Литві, Польщі та Євросоюзу за те, що вони підтримували демократичний рух у Білорусі. Також це спроба якимось чином розколоти європейську спільноту і домогтися ось таким дивним шляхом визнання Лукашенка, й дати йому бодай крапельку легітимності, яку він абсолютно втратив ще торік", — каже Франак Вячорка.

А Лукашенко тим часом продовжує робити заяви, які шокують своєю нестриманістю.

"Перш ніж робити заяви, я б керівництву Польщі та іншим — литовцям та іншим безголовим цим — порекомендував думати, перш ніж говорити. Якщо тільки вони введуть нам санкції додатково, неприйнятні для нас, — ми повинні відповідати", — заявив Лукашенко.

Одним із "тривожних дзвіночків", що віщують розквіт диктатури Лукашенка, стала справа білоруського опозиціонера Романа Протасевича.

"Ми дуже добре пам'ятаємо, як у травні був захоплений пасажирський літак з Романом Протасевичем і примусово посаджений через його активну діяльність. І після цього як Захід, так і Україна дуже різко відреагували на цю подію і ввели також певні санкції, вони мали вигляд, звісно, не зовсім такий, як колишні, але були заборонені перельоти до Мінська і над Білоруссю загалом. І в травні з'явилися перші сигнали з боку Мінська про реакцію на санкції, що вже є. Все це викликало бурхливу реакцію з боку білоруської нинішньої де-факто влади, і вже в червні-липні ми побачили перші потоки біженців, які їхали через Білорусь у бік Литви, потім Польщі та Латвії", — наголошує координатор Free Belarus Center Паліна Бродік.

Функцію перемовника з Олександром Лукашенком взяла на себе ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель. Вона двічі телефонувала до Мінська.

"Конкретно комунікація Меркель та європейських чиновників — це, найімовірніше, була ініціатива самої пані канцлерки. Але потім вони пояснювали нам свою стратегію, свою тактику. Запевнили, що жодного визнання Лукашенком не буде, на зміни політики чекати не варто. Вони зараз намагаються розв'язати це термінове питання, питання життя людей. Вони ж бачать, нещодавно інформували, що однорічна дитина померла. Кілька днів тому померло двоє людей, хтось потонув у річці, хтось зник у лісі. Коли такі смерті стають щоденними, це стає питанням номер один. У таких ситуаціях навіть із терористами, трапляється, розмовляють", — коментує Франак Вячорка.

Поблизу України

Те, що відбувається на білорусько-польському кордоні, здається далеким від України. Але Україна з Білоруссю має понад тисячу кілометрів загального кордону, з десяток контрольних пунктів пропуску — і ліси, ліси, ліси.

Контрольний пункт "Нові Яриловичі" у Чернігівській області, який із білоруського боку називається "Нова Гута", розташований у трьох годинах їзди машиною від Києва. Державний кордон України тут, як в інших пунктах, серйозно зміцнили. Бійці Нацгвардії, прикордонники, поліцейські, техніка, зокрема — авіація. Проводять навчання, контингент по всьому кордону посилено на 8,5 тис. осіб. До "сюрпризів" від Лукашенка готові.

"Нашим основним завданням є протидія спробам нелегальних мігрантів порушити державний кордон. Особовий склад прикордонної комендатури пройшов відповідне навчання-узгодження і в повному складі готовий до виконання своїх завдань. Особовий склад навчений, підготовлений до дій у разі розвитку будь-яких ситуацій, провокацій та іншого. Спроб порушення державного кордону чи інших дій поки що не фіксують", — каже майор прикордонної комендатури швидкого реагування Сергій Гриценко.

Зі своєї київської квартири за тим, що відбувається на кордонах рідної Білорусі, уважно стежить блогерка Тетяна Мартинова. Залишити країну їй, як і багатьом білорусам, довелося з міркувань власної безпеки. Її канал у YouTube та спільнота у Facebook стали справжнім дайджестом білоруських реалій.

"Коли в одному місці збирається багато агресивних людей, які затиснуті іншими людьми з двох боків, то невідомо, в кого вони почнуть стріляти. Чи триматимуть це під контролем якийсь час? Напевно. Чим закінчиться? Не знаю. Вони ж там табір уже будують. Їм привезли вже генератори, намети, колоди... А Лукашенко сказав, що зброя з Донбасу вже до них їде і вибухівка. І будуть провокації. Лукашенку потрібна війна", — акцентує Тетяна Мартинова.

Слова блогерки побічно підтверджують і заяви Лукашенка.

"Ви ж розумієте, що якщо ми розв'яжемо війну в Білорусі, то буде втягнуто НАТО й буде втягнута Росія. Це ядерна війна", — сказав самопроголошений президент Білорусі в одному з них.

Координаторка громадської організації Free Belarus Center Паліна Бродік переконана: ситуація загострена настільки, що може загрожувати масштабним конфліктом.

"Я думаю, що нікому з нас не хотілося б нагнітати ситуацію та готуватися до того, що незабаром буде розв'язано третю світову війну. І все-таки, напевно, до цього ще досить далеко. Однак те, що зараз відбувається, і ось це протистояння між Білоруссю та Росією, і всім цивілізованим світом, поки не йде на спад. Дії Лукашенка не дуже непередбачувані, що він не бачить "червоних ліній", за які неможливо переступати. З огляду на це, очікувати, звісно, можна дуже багато чого", — каже вона.

За даними Державної прикордонної служби України, впродовж 2020 року державний кордон України перетнули майже 500 тис. білорусів. Упродовж 6 місяців 2021 року — майже 200 тис. осіб. Звісно, ​​не всі вони залишилися жити в Україні. Посвідку на проживання, постійну чи тимчасову, отримали лише близько 3 тис. громадян Білорусі. Легалізуватися в Україні білорусам складно, і точно не варто сподіватися на допомогу посольства своєї країни. Сюди білоруси приходять мітингувати, протестувати, щоб хоч якось висловити свою думку щодо того, що відбувається у рідній країні.

Біженці з Білорусі та їхні надії

Один із білорусів, що влаштувалися в Києві, — рок-музикант гурту "РСП", який засновано в Мінську, Денис Тарасенко. Разом із друзями грали андерграунд, збирали концерти. Все змінив білоруський протест та порядки, встановлені режимом Лукашенка.

"Ми тричі подавали на отримання "гастрольки" — дозволу від виконкому на проведення концерту. І тричі нам відмовляли. Там є такий пункт — "та інші причини". І нам через ці "інші причини" відмовляли. І ми зрозуміли, що все. А до цього ми відсиділи у в'язниці та зрозуміли, що після затримання нам виступати в Білорусі вже ніхто не дозволить. А виступати підпільно — значить сісти ще раз, чого б дуже не хотілося. Тим паче — наражати на небезпеку наших глядачів. Ми подумали, зібрали валізи, і частина колективу відлетіла сюди", — розповідає музикант.

У Мінську Денис не лише грав музику — 13 років він був актором, мабуть, найвідомішого білоруського незалежного "Свободного театра", працював, жив. Нікуди їхати наміру не мав. Однак, коли ситуація стала реально небезпечною, для нового життя обрав Україну — багато знайомих, подібне мовне середовище. Неподалік від Києва Денис винайняв квартиру, живе з дружиною та сином. Займається кузовним ремонтом та фарбуванням автомобілів.

"Дуже багато тут знайомих. Мовне середовище — важливий чинник. І білоруська, й українська мови дуже схожі... Я знайшов роботу швидше, ніж житло. 23 березня я приїхав, увечері розмістив оголошення на сайті пошуку роботи, і 24 березня зранку мені вже надійшло 15 пропозицій", — розповідає Денис Тарасенко.

Однією з актуальних проблем для білорусів, які переїхали до України, залишається їхній статус. Як оформити документи, як отримати дозвіл на проживання.

"Я отримав довідку про тимчасове перебування на рік. Україна дозволила білорусам тут абсолютно легально перебувати півтора року. Потім — все спочатку", — каже білоруський музикант.

Громадська організація Free Belarus Center — одна з тих, хто допомагає білорусам в Україні. Паліна Бродік — координаторка центру — переїхала до Києва до останніх подій у Білорусі, у 2015 році.

"Я мігрантка. І весь мій 6-річний досвід я використовую, щоб допомогти людям, які змушені були тікати з Білорусі. Основна проблема для більшості — питання легалізації. Якщо до Польщі та Литви можна отримати гуманітарну візу й на її підставі працевлаштуватися та залишатися там упродовж року, і надалі продовжувати статус, міняти його на якийсь інший, то в Україні нам вдалося досягти збільшення терміну перебування з 90 до 180 днів", — розповідає Паліна.

Проблема адаптації, нове життя, нова країна, нові люди. Незважаючи на різні долі, люди, як і раніше, думають про свою Білорусію, сподіваючись на зміни. І водночас розуміють, що не в одному Лукашенку проблема.

Тетяна Мартинова переконана: Лукашенко прагне розв'язати війну, а впливу не піддається.

"Зрозуміло, що він залежить від Путіна. І Путін від нього також залежить. Білорусь завжди була плацдармом для експерименту Путіна. Прокотило в Білорусі — прокотить і в Росії", — зазначає блогерка.

Паліна Бродік також упевнена в тому, що самопроголошений президент Білорусі залежить від Москви та отримує звідти й підтримку, й указівки.

"Російський "хвіст" ніколи не зникав. Безумовно, вся стійкість нинішньої системи забезпечується фінансовою підтримкою, і зокрема військовим тилом для Білорусі з боку Росії. Тому, звісно, ​​Лукашенко не відчував би себе так упевнено, якби не мав якихось гарантій з боку Росії", — каже координаторка Free Belarus Center.

І вимушеним білоруським мігрантам, які знайшли притулок в інших країнах, і їхнім співгромадянам, що залишилися в країні, залишається сподіватися на милість обставин, які допоможуть Білорусі посісти місце серед країн, де верховенство права — не порожній звук, а норма та стандарт для державного апарату.

Прямий ефір