"Специальный репортаж": клептократія пострадянського простору — що змінить деолігархізація в Україні

Юридичні лазівки допомагають великим бізнес-гравцям впливати на ситуацію в Україні як через відкриті підконтрольні медіа та інфлюєнсери, так і потай — шляхом підкупу політиків. До того ж не всі з них згодні з тим, що вони є олігархами, і називають себе звичайними бізнесменами. Про те, як в Україні розвивалася олігархічна система і як із нею бореться сьогодні українська влада, — у проєкті "Специальний репортаж" телеканалу "Дом" журналістки Галини Петришак.

Ініціатива президента

Президент України Володимир Зеленський підписав "ресурсний" законопроєкт №5600 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень". Тепер великому бізнесу доведеться грати за новими правилами та зважаючи на нові обмеження.

"Політика олігархів проста: ресурси не для всіх, а лише для них. Закон для всіх, але тільки не для них. Вони підкуповують депутатів, які лобіюють їхні інтереси, підкуповують правоохоронців, які цього не помічають, і суддів, які прощають це", — наголосив український лідер.

Зростання впливу бізнесменів на те, що відбувається в Україні, збіглося з періодом становлення державності наприкінці 90-х — на початку 2000-х років.

"Коли Леонід Кучма прийшов у 1994 році до влади, прийшов і новий склад парламенту, багато в чому підпорядкований приватним інтересам. Є стійкі приватні групи, і в цих групах виявляються ті, чиї імена ми знаємо й досі, хто став олігархом", — розповідає історик Михайло Мінаков.

З того часу в країні з'явилося поняття "олігарх" — людина, яка впливає не лише на бізнес-процеси у своїй компанії, а й на процес ухвалення політичних рішень у країні.

"Це вплив на владу через своїх представників, які або керують державою, як президент Янукович або президент Порошенко, який йому допомагав в енергетиці, або це домовленості з політиками через різні схеми, обмін політичних преференцій на медіапідтримку або просто на гроші", — каже колишній народний депутат Сергій Лещенко.

Антиолігархічний пакет законів, ухвалений Верховною Радою, має покласти край прихованій грі великого бізнесу. Він містить два законопроєкти — №5599 "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" та №5600. Ініціативу підтримали в Європейському Союзі.

"ЄС привітав зусилля України з обмеження можливостей для вчинення корупційних дій та її відданість боротьбі із впливом приватних інтересів ("деолігархізація"), зокрема шляхом юридично обґрунтованого ухвалення та впровадження відповідного законодавства, та закликав до подальших кроків України на цьому напрямі", — сказано у спільній заяві Саміту Україна — ЄС

Позитивно відреагували й у Єврокомісії.

"Ми схвалюємо рішучість президента Зеленського, спрямовану на вирішення впливу корисливих олігархічних інтересів, що глибоко укорінився, на політичне та економічне життя України", — заявили там.

Британський королівський інститут міжнародних відносин Chatham House опублікував дослідження щодо впливу олігархічної системи на розвиток України. Автори зазначають, що вона ґрунтується на чотирьох стовпах:

• глибоке проникнення до урядових процесів ухвалення рішень через вищих посадових осіб;
• вплив на законодавчий процес, зокрема через грошову підтримку народних депутатів;
• вплив на судову систему та правоохоронні органи шляхом призначення лояльних осіб та корупції;
• контроль ЗМІ для формування громадської думки на користь системи, зокрема через напади на тих, хто стає на її шляху.

Політичне побоїще опозиції

Під кінець 2021 року вийшла вже нова доповідь Chatham House, цього разу про "клептократію" в пострадянських країнах і про те, як клептократи із цих країн використовують лазівки в британському законодавстві, щоб "відмивати" свої капітали. Пов'язані з бізнесом чиновники люблять купувати лондонську нерухомість.

"Ми маємо одну пропозицію — вказати реальних власників. Людей, які володіють офшорними компаніями, нерухомістю і які залишаються в тіні. Наша ідея — зареєструвати цих людей, щоб вони не могли ховатися за офшорами, володіючи нерухомістю у Великої Британії. Ми це пропонуємо з 2018 року, але поки що закон не ухвалений парламентом", — каже автор дослідження Chatham House Томас Мейн.

Chatham House не просто так зацікавився українськими олігархами. На думку експертів інституту, пострадянські еліти підривають верховенство закону в самій Британії, "відмиваючи" на території Королівства нечесно зароблений капітал.

"Якщо люди заробили свої гроші у законний спосіб — у Росії, Україні чи деінде — вони, звісно, можуть приїхати до Лондона. Але, на жаль, це, схоже, люди, які отримали "золоті візи" та не заробили свої гроші на законних підставах, але яких впустили до країни. Я сподіваюся, якщо те, що ми рекомендуємо, буде реалізоване, до Великої Британії їхатимуть набагато менше таких клептократів, і, можливо, деякі з найбільш обурливих випадків будуть розслідувані, власність буде заморожена. І сподіватимемося, що люди, які сприяли цим угодам, будуть покарані", — продовжує Томас Мейн.

Український мільярдер Рінат Ахметов — людина надто впливова й відома, щоб залишатися в тіні. Його ім'я фігурує у дослідженні британців, адже майже 10 років тому він став власником однієї із найдорожчих квартир у Британії вартістю понад 100 млн фунтів. Ця квартира була у комплексі One Hyde Park, майже на території однойменного парку. З одного боку комплексу — дерева та зелень, а з іншого — жвава вулиця з дорогими магазинами.

Для Ахметова важливо підтримувати імідж респектабельного бізнесмена, і можливе внесення його імені до реєстру олігархів в Україні може серйозно зашкодити його бізнесу. Це стосується й інших українських мільярдерів, яким не подобається, що їх називають олігархами.

Дослідники Chatham House українську політику назвали конкуренцією грошей, а не ідей. І це яскраво продемонстрував протест навколо антиолігархічного пакету законів. Міністр юстиції Денис Малюська, який брав безпосередню участь у його розробці, зізнається, що зіштовхнувся з небувалим тиском.

"Я мав проблеми з телефоном, він майже на фінальній стадії розробки закону про олігархів перегрівався і поводився дуже дивно. Хтось намагався його, мабуть, ламати. Вночі приходили повідомлення з месенджера, що хтось намагається зламати. Тобто був великий інтерес, і, зважаючи на "зливи" в медіа, ті, хто дуже цікавився, вкладав у це гроші, якісь редакції законопроєкту отримували. Вони намагалися отримати доступ до інформації. Але офіційно з ними ніхто не контактував, і останню редакцію закону, як і всі, вони побачили вже у Верховній Раді", — розповідає Денис Малюська.

Найбільше суперечок у законі №5600 спричинила норма, згідно з якою ціна на видобуток копалин прив'язується до світових цін на біржі, а не до собівартості видобутку, як це було раніше. Адже в Україні вона завжди була рекордно низькою.

Ще влітку відрахування до українського бюджету за видобуток залізної руди становили 11-12% від собівартості, а це всього від 3 до 5 дол. за тону. Водночас ціна на китайській біржі становила понад 200 дол. за тону. Якби норму ухвалили раніше, рента становила б 20 дол. за кожну тону залізняку. Очевидно, що прив'язка до міжнародної ціни руди підвищить відрахування до бюджету вдесятеро.

Як виявилося, і саме транспортування руди з підприємств до портів здійснювалося на шкоду державі. "Укрзалізниця" щороку втрачала на цьому близько 8 млрд грн.

"Компанія везе руду й отримує збиток від цього, а відповідно, олігарх не платить справедливі тарифи. І 17 серпня було запроваджено новий тариф уже, який робить ці перевезення для державної компанії, для "Укрзалізниці", прибутковими. А з 1 січня відбудеться ще один етап значного збільшення, на 30%", — каже Сергій Лещенко.

Вочевидь, боротьба проти ухвалення антиолігархічних законів перетворилася на спекотне політичне побоїще. Загалом до законопроєктів надійшло понад 11 тис. поправок.

У розпал подій несподівано пішов проти президентської ініціативи речник парламенту Дмитро Разумков. Він направив антиолігархічний законопроєкт на розгляд Венеціанської комісії. Із його відставкою також зволікати не стали.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що, за інформацією спецслужб, Ріната Ахметова хочуть втягнути до участі у держперевороті. Трохи пізніше журналісти-розслідувачі опублікували матеріали про те, як Ахметов відвідав Вільнюс одночасно з низкою українських політиків, журналістів та інших медіаперсон.

Частина їх — в опозиції до чинної влади, але так було не завжди. Вони звинувачують команду президента в некомпетентності, а у боротьбі з олігархами бачать привід перекроїти медіаринок нібито на користь влади. А токшоу за участі цих людей перетворилися на поле політичної битви.

"Сталося об'єднання великих олігархічних груп, які йдуть активною інформаційною війною проти влади. Медведчук, який пов'язаний був, з одного боку, із Порошенком — через дизельні, вугільні схеми, з іншого боку — Медведчук пов'язаний з Ахметовим, вони обидва — проросійські політики, олігархи", — продовжує Сергій Лещенко.

Досвід інших країн

Український досвід боротьби з олігархами не є унікальним. У США зрозуміли, що монополісти не розвиватимуть галузь та не створюватимуть здорову конкуренцію, ще наприкінці позаминулого століття. Наприкінці XIX — на початку XX століття у США Джон Рокфеллер контролював 90% ринку нафтопродуктів. Але після зміни антимонопольного законодавства та захисту малого бізнесу Рокфеллеру довелося вести бізнес чесно.

"Є США, прекрасне місто Нью-Портленд-Айленд. Американські олігархи того часу будували свої палаци приблизно з 1890 до Першої світової війни. Вони процвітали. А потім що трапилося? Вони продали свої палаци за 2% від того, що вони коштували. Після Першої світової війни дуже підвищили податки. Федеральний податок США був 91%. Головне — це податки та світова кон'юнктура. А Нью-Портленд-Айленд має вигляд, приблизно як Конча-Заспа", — розповідає шведсько-американський економіст Андерс Аслунд.

Олігархічна система в Україні відрізняється від американської. Вона більше схожа на російську, запевняє історик Михайло Мінаков. Українські бізнесмени брали приклад із росіян, з якими щільно співпрацювали.

"Україна загалом відставала. Лідером у побудові кланової піраміди були росіяни. У якийсь момент була семибоярщина, семибанкірщина так звана. Це голови найсильніших кланів та найбільших пірамід. Ці піраміди постійно воювали між собою. Але українські підтягуються, йдуть приблизно у тому самому напрямі", — каже історик.

В Україні впродовж 30 років сформувалася так звана adopted political family — "усиновлена ​​політична родина". Вона складається з багатьох олігархічних кланів. У центрі клану — 2-3 бізнесмени. Клани утворюють піраміди. У центрі піраміди — "кишенькові" держчиновники, директори, медійники, судді, мери. Це забезпечує олігархам вплив у розв'язанні своїх питань.

В інших пострадянських країнах траплялося щось подібне. Наприклад, прибалтійські держави — Естонія, Литва — після здобуття незалежності також зіштовхнулися із впливом бізнесменів на процеси у своїх країнах, але там вирішили не інкорпорувати цих людей до ​​влади. Сьогодні це розвинені країни з високим ВВП, члени Європейського Союзу.

Впродовж тривалого часу українські олігархи відкрито вели бізнес у Росії, а російські — в Україні. "Міцна дружба" двох держав була зав'язана на дуже великих грошах. Тож будь-які спроби України піти своїм шляхом стикалися з агресією північного сусіда. На думку шведського економіста Андерса Аслунда, сьогодні вплив російських олігархів на Україну все ще є, але меншою мірою.

"Я думаю, зараз дуже мало. Олігархи, які мали багато в Україні, це ТНК-ВР, "Роснефть" загалом пішла з України. Але є альфа-група, вони визначають себе як голландська компанія, а не російська. Тому що вони досі можуть діяти в Україні. Дерипаска (Олег Дерипаска, російський мільярдер, — ред.) мав велике значення раніше, але зараз, я думаю, ні. Залишається лише Бабаков (Олександр Бабаков, російський політик та бізнесмен, — ред.)", — каже Андерс Аслунд.

На його думку, щоб боротьба з олігархами в Україні справді була успішною, треба розпочинати реформу судової системи.

"Якщо ми дивимося на олігархів, це Фірташ, який давно сидить у Відні. Він дуже багато заробив в Україні. І як це можливо, що він, сидячи у Відні, багато заробляє, ті самі газові компанії в Україні. Це треба зупинити. Друге — це Коломойський, там є сильна справа проти нього від НБУ, Мінфіну, що він і Боголюбов (Олександр Боголюбов, один зі співвласників групи "Приват", — ред.) взяли 5,5 млрд дол. депозиту вкладників "ПриватБанку"", — перелічує Андерс Аслунд.

Коли очікувати на зміни

Наслідки ухвалення антиолігархічних законів стануть відчутними у 2022 році. У травні буде створено спеціальний реєстр олігархів. Поки що вони мають час, аби, так би мовити, упорядкувати свої справи. До реєстру потраплять ті представники великого бізнесу, хто відповідає щонайменше трьом із перелічених критеріїв:

• бере участь у політичному житті;
• має значний вплив на засоби масової інформації;
• є кінцевим бенефіціарним власником монополії;
• підтверджена вартість активів, яка перевищує 1 млн прожиткових мінімумів (це 2 млрд 270 млн грн.).

Олігархам буде заборонено:

• фінансувати політичні партії та їхню агітацію;
• купувати об'єкти великої приватизації.

Глава Офісу президента Андрій Єрмак на зустрічі з послами G7 та Європейського Союзу заявив, що закон про олігархів не спрямований проти якогось конкретного прізвища. Але він встановлює чіткі та прозорі правила для всіх гравців на ринку.

"Хочу зауважити, що цей закон не спрямований проти якогось прізвища. Його мета — виключити можливості для олігархічного бізнесу впливати на політичні процеси, "купувати" політиків та маніпулювати медіа. Водночас ніхто ні в кого нічого не забиратиме та не порушуватиме нічиїх прав", — наголосив Єрмак.

***

У владних кабінетах запевняють: посилення антимонопольного законодавства та проведення судової реформи — обов'язковий етап деолігархізації. І він буде наступним.