Ситуація на Донбасі: говоримо з військовим експертом Сергієм Грабським

Що означають ці криваві тяги-штовхай на лінії фронту. Чи бачать і чи чують українські солдати в окопах американські гаубиці. Який запас наступального пориву залишився в окупантів? І як триває підготовка ЗСУ до контрнаступу. Про це і не лише в інтерв'ю в рамках марафону "FreeДОМ" на телеканалі  UA розповів військовий експерт Сергій Грабський.

— Ситуація на фронті. Що відбувається від Харкова до Олександрівки на Херсонщині, і чим це відрізняється від ситуації місяць тому?

— Ситуація на сьогоднішні складається досить сувора. І її укладено саме на Донбаському напрямку, де зосереджено значну кількість російських військ. І вони, попри втрати, продовжують свої активні наступальні дії насамперед лобовими атаками в Сєвєродонецьку [у Луганській області]. За різними даними, вже знищено всі мости, які пов'язують Сєвєродонецьк із Лисичанськом. Тому про якісь гуманітарні коридори вже говорити не доводиться.

У Сєвєродонецьку точаться вуличні бої, а також обороняється завод "Азот". І, як я розумію, переважна більшість наших військ зміцнюється в Лисичанську для продовження боїв.

Чи можна сказати, що ми дійшли логічного завершення фази боротьби за Сєвєродонецьк? Загалом, так.

— Наприкінці травня багато аналітиків говорили про те, що Збройні сили України готуються до контрнаступу. Яка ситуація щодо накопичення сил на певних ділянках?

— Наразі ми вже об'єктивно бачимо накопичення наших сил. Ми бачимо надходження артилерії, причому йдеться не лише про американські гаубиці. Йдеться і про надходження танків, бронемашин. Це поки що тільки розгойдування.

Ми поки що не говоримо про надходження сучасніших видів західного озброєння — тих же німецьких танків "Леопард" або німецької зенітної самохідної установки "Гепард". Йдеться про техніку радянського періоду, яка надходить на озброєння до нас із країн колишнього Варшавського договору (до організації входили нинішні Болгарія, Німеччина, Польща, Румунія, Чехія, Угорщина — ред.). Йдеться і про польські танки, і про бронетранспортери та БМП, які надходять до нас із цих країн. Йдеться про практично безперервні поставки тих же американських переносних зенітно-ракетних комплексів "Стінгер" (Stinger) і "Джавелін" (Javelin), які дозволяють нам досить ефективно відбивати наступ противника.

Поки що ми не говоримо про варіант масованого використання самохідних гаубиць різного типу, таких як словацьких самохідних артилерійських установок (САУ) Zuzana ("Зузана"), польських САУ Krab ("Краб"), німецька САУ PzH 2000 ("Панцир") тощо . Час до цього ще не настав.

Є об'єктивне розуміння того, яка кількість техніки має бути зосереджена на певному напрямку та особливо її якість. Тобто ми не женемося за ситуацією, коли наша кількість стволів має відповідати кількості стволів супротивника. Йдеться саме про якісне використання. Тому чекаємо на подальше накопичення.

Але ми бачимо, що досить ефективно ми знищуємо командні пункти, склади боєприпасів, про що повідомляється у відкритих джерелах. Це дозволяє нам вже оптимістичніше дивитися в майбутнє.

Але до нормального контрнаступу у класичному варіанті ще досить далеко.

— А як при перевазі супротивника у від 10 до 20 разів нам вдається стримувати фронт?

— Росіянам треба зрозуміти, що оборона українських військ не базується на якихось лініях безперервних окопів. В нас просто фізично немає для цього людей. І ніколи не було.

Оборона українських військ базується на мережах опорних пунктів.

Ось як ми бачили на прикладі міста Попасна у Луганській області. Вони вийшли з Попасної і вперлися в наступні опорні пункти, які вони змушені прогризти, втрачаючи темпи наступу, вплутуючи абсолютно божевільні бої в межах міст. Наприклад, бронетехніка абсолютно марна у міській забудові, вона легко знищується.

Таким чином, противник, не маючи можливості обійти, просто б'ється головою по укріпленим позиціям українців. Цим і пояснюється така ситуація.

Причому в найближчій перспективі нових резервів у противника не передбачається. Тому що свіжі резерви для них означатимуть кидання в бій слабопідготовлених призовників тощо. А вони не мають швидкого часу навчити їх.

Україна вже третій місяць готує своїх на полігонах.

— Чи є на цей час явні ознаки того, що армія РФ на українському фронті накопичує втому?

— Ознаки є. Але від перших дзвіночків до реальних результатів ще дуже далеко.

Що означає ця втома? Що больовий поріг цих підрозділів ще не пройдено.

Так, вони зараз постійно тасують кадри, триває ротація. Але кадрів у них не вистачає: є інформація, що замість 800–850 особового складу батальйоно-тактичні групи мають у своєму складі 600–650. Є інформація, що у деяких танкових екіпажах замість трьох людей сидять двоє.

Але треба розуміти, що йдеться саме про ті війська, які ведуть дії проти України. І в Росії поки що є ще технічна можливість поповнювати.

Індикатором втоми будуть втрати 30% від задіяних проти України збройних сил Російської Федерації.

Але цього можна досягти реально з підходом нового озброєння та бойової техніки.

І надходження озброєння, яке зможе бити на 500-1000 метрів далі, це вже великий плюс, бо супротивник просто не дотягуватиметься. Ті ж "Хамерси" (HAMMERS) дозволяють знищити батарею "Градів", не наражаючи на небезпеку життя наших солдатів. Бо "Хаймерс" стріляє на пару кілометрів далі за "Граду". І точніше.

Тобто 6 ракет проти 120 ракет. Це такий дуже важливий об'ємний показник, який говорить про те, що ми в жодному разі не гнатимемося за відповідною кількістю стволів.

— 155-мілімітрові британські гаубиці М777 та американські САУ M109 "Палладін". Вони є на фронті?

— Так, вони є на фронті. Але вони не сконцентровані на одному місці. Не маючи перевагу в повітрі, ми маємо перевагу в ствольній та реактивній артилерії. Наприклад, якщо проти противника діє гаубиця М777, тим місцем ведеться вогонь з РСЗВ "Смерч".

Тобто, вони проти однієї гаубиці або проти невеликого підрозділу використовують несумісну силу. Як говориться, з гармати по горобцях.

Якщо говорити про Німеччину. Цій країні після Другої світової не було потреби продовжувати гонку озброєнь. Тому Німеччина зараз із озброєння віддає те, що вона має. Але врахуйте, що станом на 2014 рік до 75% техніки Бундесверу була не боєготова. І за вісім років ця ситуація не змінилася.

Плюс деякі одиниці німецького озброєння — такі як САУ "Гепард" — не робили десятиліттями. Тобто це техніка, яка стояла на зберіганні.

Тож сьогодні Німеччина починає віддавати робоче озброєння. При цьому вона фактично знижує свою бойову готовність.

— Радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк говорив, що нам потрібні 300 американських РСЗВ "Хаймарс" та M270 MLRS. До цього звучала цифра у 100 одиниць. На чому ґрунтуються ці цифри?

— Чесно? Поняття не маю, на чому ґрунтуються ці цифри. Але логіка у цьому є. Бо потреба фронту сьогодні прирівняна до 100 одиниць.

Але це війна надовго. І, крім поточних потреб, потрібні стратегічні резерви. І від кількості стратегічних резервів залежатимуть завдання, які ми можемо виконувати.

І зброї ніколи не буває достатньо. Жодна армія не мала достатньо озброєнь та бойової техніки, щоб сказати "все, годі, більше нічого не треба". Тобто завжди її не вистачало, тож ми можемо озвучувати будь-яку цифру.

— На вашу думку, якою буде війна протягом найближчого місяця?

— Вже сьогодні можна сказати, що на трьох чвертях фронту війна поступово згасатиме, переходячи у позиційну фазу.

Тому що противник вже не може наступати, а ми поки що не маємо можливості контратакувати.

Тобто, невідомо, наскільки у супротивника вистачить масованого використання боєприпасів. Тому що якщо він витратить боєприпаси на ближньому плечі підвозу, то йому потрібно буде діставати загашники в районі Уралу. Тобто час підвезення зростає. А без потрібного постачання супротивник, маючи колосальну кількість бійців, танків, не зможе ці танки завести, ні з стріляти з гармат, не зможе запускати літаки.

Тут ми можемо розпочати свою гру, тому що у нас підвіз, забезпечення та створення резервів займає набагато менше часу.

Дуже важко прогнозувати ситуацію на Донбаському напрямку, бо це не про військову доцільність, це про політичне замовлення. І наскільки противник кидатиме у виконання цього політичного замовлення сил і засобів, залежить виключно від волі противника.

Але треба розуміти, що на сьогодні у нього справді достатньо сил і засобів, щоб поки що кидати у бій. Для них людський ресурс не становить жодної цінності. І вони гнатимуть, гнатимуть і гнатимуть доти, доки ці "мобики" просто не закінчаться.

Тому з військової точки зору ця операція Росії вже безглузда, тому що наступ не може вестися безперервно два місяці з ефективністю прориву на якихось 10-20 км. Це не про те.

І Росія не та країна, яка може дозволяти собі безперервні такі бойові дії. З військової точки зору вони мали вже зупинитися, усвідомити що вони наробили, розібратися з помилками, яких вони припустилися, перегрупуватися і розпочинати інший наступ. Але на них тисне саме політичне замовлення. І це політичне замовлення може кидати нові та нові ресурси, які об'єктивно виснажують Росію вже сьогодні.

— Таке відбуватиметься протягом місяця?

— Може бути трішки з меншою інтенсивністю, але поки тенденція не змінюється, противник намагатиметься далі виконати політичне замовлення Кремля.