Результати переговорів Зеленського зі Штайнмаєром: "5 вопросов" із військовим експертом Юрієм Кочевенком

На початку жовтня Володимир Зеленський зустрівся з німецьким президентом Франком-Вальтером Штайнмаєром. Зустріч відбулася в Києві в межах візиту Штайнмаєра до України. Сторони, зокрема, обговорили питання енергетичної безпеки України та Європи, а також ситуацію на Донбасі.

Про що ще говорили президенти двох країн і чи може Штайнмаєр вплинути на ситуацію з "Північним потоком-2" — розповів військовий експерт, директор Міжнародного центру протидії російській пропаганді Юрій Кочевенко у програмі "5 вопросов" телеканалу "Дом".

Ведучий — Олег Борисов.

— Президенти України та Німеччини під час особистої зустрічі, зокрема, говорили про "Північний потік-2". Що відомо про їхню розмову, які меседжі були озвучені?

— Президент Зеленський абсолютно очікувано озвучив президенту Штайнмаєру, що запуск "Північного потоку-2" означає суттєву ескалацію загроз для України та для Європи загалом і що Україні дуже важливо отримати чіткий міжнародно-правовий механізм, який гарантує її безпеку в цих обставинах.

— Водночас Німеччина розуміє ці ризики, але процес запуску газопроводу триває. Чому так?

— Потрібно пам’ятати, що Німеччина є країною демократичною, де немає влади однієї людини. Навіть Штайнмаєр виконує, скажімо так, ритуально-представницькі функції в ролі президента Німеччини. Реальна влада перебуває в руках канцлера і його кабінету.

Німеччина є федеративною державою. Вона має свій уряд і має якусь свою автономію, насамперед в економічних питаннях. І є різні групи впливів, які лобіюють ті чи інші інтереси. Для німецької промисловості важливо отримувати гарантовано дешевий газ. Вони цього досягають, нехтуючи принципами, у чомусь нехтуючи цінностями, про які сама Німеччина і заявляє і на яких базується. Це складно.

На жаль, ми зараз бачимо, що конкретна матеріальна вигода перемагає питання цінностей. І найсумніше в цьому те, що, ймовірніше, розплачуватися за це будуть, зокрема, й самі німці, потрапивши до ще глибшої енергетичної, економічної залежності від Росії.

— Чи залишаться у Німеччині важелі впливу після запуску "Північного потоку-2"?

— Сенс будь-якого товару... Він чогось вартий, якщо його хтось готовий купувати. Будь-який товар повинен чогось вартувати, якщо його хтось готовий купувати. Й енергетична сила країни-агресора Російської Федерації базується на тому, що цей газ комусь потрібен. Але, як вдало сказав один з арабських шейхів, кам’яний вік закінчився не тому, що закінчилися камені. І розвиток технологій передбачає розвиток альтернативних джерел енергії, яка не базується на вуглеводнях.

Звичайно, ось в цьому лежить, напевно, ключ до енергетичної безпеки кожної країни. Але поки німецька економіка потребує цього палива, це взаємодія буде. Наскільки далеко вона може зайти, наскільки Німеччина може зраджувати інтереси своїх партнерів і союзників... Адже йдеться не тільки про Україну. Адже це ставить під загрозу і Польщу. Це ставить під загрозу і країни Балтії. Це ставить під загрозу всю Європу загалом. Незважаючи на те, що про це неодноразово говорили, проєкт реалізовується, що ще раз свідчить нам про те найсильніше лобі, насамперед у німецьких економічних, бізнес-колах, які там має Російська Федерація.

— Також за підсумками зустрічі зі Штайнмаєром Зеленський сказав, що сподівається на подальшу підтримку Німеччини. Після обрання нового канцлера Німеччина продовжить політику підтримки територіальної цілісності України? Чи залишиться нинішня позиція щодо Криму і Донбасу?

— Ми, безумовно, на це сподіваємося. Ми маємо надію не на продовження. Ми сподіваємося на значне посилення цієї підтримки. Адже мало просто заявляти, що Крим та окуповані території Донецької та Луганської областей — це Україна. Ми очікуємо від наших партнерів якихось більш чітких, конкретних і послідовних дій у цьому напрямку.

Але зараз ми маємо проблему. Зокрема, саме Німеччина блокує закупівлю низки видів озброєння на міжнародних майданчиках, мотивуючи це тим, що не можна продавати зброю в країну, в якій триває воєнний конфлікт. І для нас це є суттєва проблема. Я нагадаю, що один із претендентів на посаду канцлера — від партії "Союз 90/Зелені" — саме заявляв, що подібні бар’єри для України повинні бути зняті.

Звичайно, пан Штайнмаєр є главою держави Німеччина, але я нагадаю, що реальною владою він не володіє. Справжні переговори та стратегію спільних дій ми можемо обговорювати тільки після формування нового німецького уряду.

— Що зараз міжнародна спільнота, зокрема Німеччина, може робити для деокупації Криму та ОРДЛО? Саме в діях.

— Передусім важливо сказати, чого їм не варто робити. Їм не треба робити нічого, що може економічно посилювати країну-агресора, але ж саме це ми зараз і спостерігаємо. Бо війна коштує дорого, особливо війна на чужій території. Кожен євро, зароблений "Газпромом" у Європі, — це кулі та снаряди, які будуть летіти в українців. Це найважливіше питання. Не можна однією рукою накладати якісь санкції, а іншою рукою давати можливість агресорам багато заробляти.

Другий аспект — це здійснення прямої військової допомоги. Ми зараз говоримо, наголошу, про закупівлю озброєнь. Але ми повинні говорити про безоплатну передачу цих коштів українській армії. Адже ми тут воюємо не тільки за себе. І німецький уряд, як уряд будь-якої європейської країни, повинен розуміти, що щойно Російська Федерація розправиться з Україною, вона відразу перемикне свою увагу далі. І ми тут стримуємо. Ми воюємо не за Україну. Ми воюємо за весь вільний світ проти світу минулого, світу автократії, світу порушення прав людини, світу, до якого весь світ хоче затягнути путінська Росія.