Режисер "Будинку зі скалок" Сімон Леренг Вільмонт розповів про фільм та очікування від "Оскара"

9 березня у прокат виходить українська документальна стрічка "Будинок зі скалок". Це історія дитячого будинку в Лисичанську, нині окупованому росіянами. Знімання на Донбасі тривали понад два роки, а світова прем'єра відбулася у січні 2022 року. Стрічка змагатиметься за "Оскар" в категорії "Найкращий документальний фільм". Режисер фільму Сімон Леренг Вільмонт розповів у "Ранку Вдома" чому захоплюється українцями та як готується до оголошення переможців на врученні "Оскара".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Вітаємо з номінацією на "Оскар". Нагородження відбудеться 12 березня — за кілька днів. Чого очікуєте від церемонії?

— Я приголомшений і трохи знервований, але настрій піднесений. Ми тут разом із моєю співавторкою Ольгою, польською асистенткою Тайретою та лінійною продюсеркою Ліною. Я дуже радий, що можу розділити цю подію з ними.

— Ви будете на церемонії?

— Так, з моїми колегами.

— "Будинок зі скалок" виходить в український прокат 9 березня. Розкажіть, про що це кіно? Як виникла ідея знімати це кіно?  

— Ця стрічка — це такий собі спіноф до мого попереднього фільму "Віддалений гавкіт собак". Під час тих знімань я дуже зблизився з 10-річним Олегом і його бабусею Олександрою, які жили близько до лінії фронту. Вже наприкінці знімального процесу бабуся Олександра серйозно захворіла і я переживав за Олега. На щастя бабуся одужала та перебуває у відносній безпеці.

Однак мене не полишало питання, що ж відбувається з дітьми, які зосталися без опікунів. Це було ключовою темою. Моя асистентка почала шукати відповідь на це питання. Ми поїхали до спеціалізованих закладів у Лисичанську та Сєвєродонецьку, аби на власні очі побачити, як живуть діти, які з різних причин залишилися без батьків. Ми розуміли, що інституції, які опікуються неповнолітніми, найімовірніше добре дбають про дітей фізично, але чи так само опікуються емоційною складовою?

Коли я прийшов до притулку Маргарити, то був вражений. Все було не так, як я уявляв. Маленькі дітки бігали навколо, веселилися. Так, там не було ідеального ремонту, втім дітям було добре. Я побачив жінку в кінці кімнати. Це була Маргарита. Це місце здалося таким турботливим та люблячим, що я захотів трохи більше дізнатися про те, що саме робить його таким? Так я почав працювати над новим фільмом.

— Чому назвали стрічку "Будинок зі скалок"?

— Було багато причин, щоб назвати фільм саме так. Це метафорична назва, аналогії з моєю улюбленою "Сніговою королевою".

Після проведеного у притулку часу я зрозумів, що всі ці діти з ніби з розбитих будинків. Кожен прибув до притулку Маргарити з частинкою свого дому, ніби скалою, аби разом побудувати новий. Саме тому я назвав свій фільм "Будинок зі скалок".

— Насправді це непроста історія, адже ми бачимо реальних дітей, які живуть між двома війнами — зовнішньою та внутрішньою. Чи важко знімати історію, яка показує реалії без прикрас? 

— Так, це дійсно складно емоційно. Ми з продюсеркою Ліною обоє відчували, що не можемо зафільмувати історії дітей і просто піти. Ми зблизилися з ними, побачили їхню внутрішню красу та хотіли їм допомогти.

Через благодійні фонди ми знайшли та найняли двох психологів, які працюють із дитячими травмами. Тож кожна дитина могла поспілкуватися з фахівцями. Діти скористалися цією можливістю, що мало гарний результат. Ми також були задоволені, бо могли дізнатись про їхній стан, переживання.

Також цими діями ми хотіли надихнути когось з уряду звернути увагу на психоемоційний стан таких дітей. Позаяк такі психологічні сеанси не потребують великих бюджетів, проте приносять користь дітям, котрі опинились у скруті.

— Ви знімали фільм протягом двох років. Як вас змінила ця робота?

— Мене багато чого навчила робота у притулку. Коли ти стаєш свідком дитячих травм та потрясінь, то вчишся бути мужнім. Мусиш приховати свої почуття, аби підтримати дитину. Це історія про те, як допомогти дитині тут і зараз, а не про те, як ти почуваєшся.

— Це не перше ваше кіно про Україну? Кілька років тому ви зняли  фільм "Віддалений гавкіт собак". Чому ви обираєте нашу країну для своїх документальних історій?

— Першого разу це сталося випадково. Втім, мені не треба було багато часу, аби закохатися у схід України. Я зустрів стільки прекрасних та чудових людей. Я високо цінуватиму цю дружбу все своє життя. Українці — це прекрасні люди, як і сама Україна.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• З фронту — на Берлінале: режисерка Аліса Коваленко представлятиме стрічку "Ми не згаснемо"
• У прокат виходить "Мирний-21" Ахтема Сеітаблаєва: режисер розповів про залаштунки та відвагу головних героїв
• "Мавка. Лісова пісня": Войцешек, Матвієнко та Денисенко розповіли про сакральний зміст мультфільму та експедицію на Полісся