Рішення судді я досі не розумію: інтерв'ю з призером Олімпіади-2020 боксером Олександром Хижняком

Олімпійські ігри в Токіо — вже історія. Історія великих перемог, поразок і сенсацій. І хоча перемоги та срібна медаль українського боксера Олександра Хижняка не стали сюрпризом для світу боксу, сам Олександр сподівався на інший результат. Про це сьогодні, 13 серпня, спортсмен розповів в інтерв'ю телеканалу "Дом" — першому інтерв'ю, яке Олександр Хижняк дав ЗМІ після повернення із змагань.

Ведучий — Ігор Мартиненко.

Скандальний підсумок фінального бою

— Ще раз вітаю тебе з великою перемогою, яка стала не тільки твоєю особисто, а й перемогою всієї нашої країни, всього українського народу та українського спорту — нашого боксу. Які у тебе емоції, коли ти вже повернувся на рідну землю? Вже трохи вляглися?

— Спасибі за привітання. Вже минув час, і ті емоції, які були відразу після поєдинку, під час вручення медалі, — вже трохи стихли. Безпосередньо в Японії були інші емоції, коли мене вчора зустрічали в аеропорту — це теж були такі яскраві приємні моменти, тому що було багато людей з мого міста й з інших міст, навіть з деяких країн. Наприклад, з Італії прилітали.

Зараз теж емоції наявні, але вони зовсім інші, але теж дуже приємні. Напевно, вони ще довго будуть приємними, бо для мене, для мого батька і для всієї нашої країни — це висока нагорода, якою ми дуже пишаємося. І та робота, яку ми провели, дала такий високий результат. Це дуже радує нас усіх.

— Ти поїхав на Олімпіаду в статусі безумовного фаворита. Так говорили у світі. Так говорили в Україні. І не тільки спортивна боксерська спільнота, а й фанати загалом. Був непростий півфінальний поєдинок проти філіппінця Марсьяля. Потім фінальний бій з Ебертом Соузою з Бразилії — два раунди абсолютно ти домінуєш. Що сталося потім і з твого боку, і з боку суддів, з боку твого супротивника бразильця, що в підсумку — "срібло"?

— Цю тему зараз дуже обговорюють. На фінальний поєдинок Олімпійських ігор я налаштовував себе максимально. Я розумів, що такий шанс може бути раз у житті — фінал Олімпійських ігор. І з першої до останньої секунди я постійно себе мотивував, підбадьорював, що потрібно йти вперед, боксувати... І, звичайно, я намагався бути максимально зосередженим. І, бачите, перші два раунди ми виграли безперечно.

На третій раунд я розумів, що зменшувати обороти не можна. Так сталося, що я пропустив удар. Якщо чесно, я його навіть не бачив — він прилетів з нізвідки. Але я швидко відновився.

А ось рішення судді я взагалі досі не розумію, не поділяю його. Бо він досить швидко вирішив, підбіг збоку чи зі спини, я взагалі його не бачив перед собою. Підбіг і швидко зупинив поєдинок.

Для мене це було досить несподівано. Я був готовий продовжувати. Я хотів продовжувати. Я відчував себе добре. Я швидко відновився. Але рішення судді я не зрозумів — чому зупинили фінальний поєдинок Олімпійських ігор.

— У тебе великий досвід і таких поєдинків, чемпіонатів світу, Європи. Зважаючи на твій досвід, наскільки це справедливе суддівське рішення?

— Я бачив багато поєдинків не тільки у своїй боксерській кар'єрі, але й на самих Олімпійських іграх. Там були подібні випадки, коли боксери падали та вставали, їм відраховували, продовжували поєдинок. Були поєдинки, коли дійсно були важкі нокаути, коли боксер падав і його вело так сильно, що, встаючи, йому важко було втримати рівновагу. Тоді дійсно суддя ухвалював таке рішення.

Після поєдинку мене завели в окрему кімнату. Коли поєдинки закінчуються достроково, потрібно проходити певну процедуру — пройти всякі тести, вони ставлять питання, потрібно встояти на ногах, стояти на одній, на двох ногах, з закритими очима. Я настільки швидко все це пройшов, що вони навіть не зрозуміли, напевно, що сталося. Тому що я і стояв там, і закривав очі, і на одній, і на двох ногах, і на ці тести відповів дуже швидко.

Але знову ж таки скажу, що для мене це рішення залишається таким, що суддя дійсно ухвалив дуже швидке рішення, напевно. У цій ситуації, можливо, він діяв, навіть повністю не розібравшись у ситуації.

— Для нас усіх це було шоком. Я розумію, що ще важче було тобі, твоєму батькові, твоїй родині. Хоча ти, звичайно, з дитинства вчишся бути під тиском, переносити біль, зокрема. І все-таки в такі моменти який біль відчутніший — фізичний чи психологічний?

— Що стосується відчуттів після того, як я отримав срібну медаль, то, звичайно, відчувається трошки фізичний біль, але психологічний, напевно, домінує. Бо ти розумієш, що вже все закінчено, все позаду, повернути нічого не можливо.

Але, якщо чесно, що я щось хотів повернути, змінити — я так не можу сказати. Але до останнього гонга залишалося відчуття, що золота медаль була в руках. І, звичайно, ти теж ловиш себе на думці, що, а можливо, щось... Адже, дійсно, я виглядав більш підготовленим, ніж мої суперники. І я боксував у фінальному поєдинку з таким настроєм, з таким бажанням і з такою віддачею.

— Що після фінального поєдинку сказав тобі батько?

— Ну, тато для мене не просто тато. Він мій тренер. Він дуже емоційна, відповідальна людина і він мене дуже любить. І він дуже хвилюється, звичайно. Він теж переживав деякий час це. Тому що він теж налаштовувався і хотів, щоб це було "золото".

Тато постійно перебуває разом зі мною. На навчально-тренувальних зборах та на всіх змаганнях, ми живемо в одній кімнаті, ми готуємося до поєдинків, ми тренуємося. Дуже багато таких дрібних деталей, які дуже сильно впливають на результат. І режим дня, і харчування, і взагалі, те, як ти тренуєшся і скільки ти тренуєшся. Результат вибудовується на таких дрібних деталях.

І багато цих деталей було — і травми були, лікувалися, харчувалися. Це вагова категорія, кліматичні умови, зміна часового поясу. Велику кількість випробувань ми пройшли під час підготовки та під час Олімпіади.

Звичайно, тато хотів, щоб у мене було "золото". І він відчував, що у нас майже це вийшло. І він теж засмутився, але підтримав мене і сказав: ти молодець, ти добре боксував, я тобою пишаюся, ми були в фіналі Олімпійських ігор. Але на все воля божа, ми живемо і слава богу, що у нас є ця медаль, що у нас є новий досвід, нові знання, які дадуть нам зробити крок вперед.

Боксу альтернативи не було

— Наскільки я пам'ятаю, ти з п'яти років фактично боксуєш? Але все-таки чому бокс — справа твого життя? Чи все було вирішено наперед до тебе твоїм батьком?

— Можливо, тому що у мене батько завжди займався боксом, бойовими мистецтвами. І я з народження бачив усе спорядження — рукавички, лапи, бинти та інше. Папа займався постійно, навіть коли вже сам закінчив виступати. Він все одно потім себе тримав у формі. Я все це бачив і вже з народження, напевно, розумів, що спорт — це не хобі, а спосіб нашого життя.

Бойові мистецтва мені подобалися. Чому саме бокс? Ну, тато і тоді говорив, і зараз, що бокс — це універсальний вид спорту, в якому наявні й бойові, й людські якості.

Бокс увійшов до мого життя без якогось сильного вибору між чимось. Ми з самого дитинства займалися з татом. Тато тримав мене на лапах, ми вдома робили зарядку, потихеньку я бігав, махав, напрацьовували якісь технічні навички. Спочатку — один-два удари. А потім вже я відчув, що бокс — це те, що я люблю. А коли почав виступати, мені це взагалі почало приносити задоволення. Я йшов на тренування вже з радістю.

— Як твоя мама на все це дивилася? Чи могла вона дивитися бої?

 Я дуже щасливий, що мій тренер — це і мій батько. І моя сім'я, звичайно, розуміє, що таке бокс. Що це досить сильний вид спорту, де є й удари, й багато дрібних бойових деталей. Що і фізичне, і психологічне навантаження постійне.

Батько професійно підходив до цього. Він говорив, що до певного періоду не потрібно залізом займатися, не потрібно вітаміни вживати. Він говорив, що для мене головне — твоє здоров'я. І на цьому базувалася вся робота. А здоров'я — це передусім режим, харчування і сон.

Коли я почав виступати, то дуже багато перемагав, перші поєдинки зовсім не програвав. Звичайно, мене це тішило, всю мою родину це радувало. Вони бачили, що у мене виходить, підтримували мене.

Звичайно, потім були і програші. Але вони вчили мене аналізувати помилки та ставати ще кращим.

Зараз, коли бокс став моєю професією, усі так само переживають. Моя дівчина, моя наречена Танюша теж дуже переживає. Мені пощастило з нею. Я щаслива людина.

— Ти сказав, що скоро Тетяна стане твоєю дружиною. Коли весілля?

— Ми не робили акцент на масштабне весілля. Бо цим потрібно займатися, потрібен час, і я не знаю, як ми це все сплануємо.

Зараз же потрібно виділити час для зйомок, друзів, знайомих, родини. А у мене не так багато часу є на нережимні справи, я не можу повністю відійти від тренувань, бо важливо підтримувати фізичну та технічну форму.

Для весілля ж потрібен час, це потрібно організувати, а на це часу не так буде багато. Але у мене дуже мудра наречена. Ми просто узаконимо наші відносини, розпишемося і, звичайно, відсвяткуємо це в колі наших друзів і знайомих, і всієї нашої родини.

На шляху до Олімпіади-2024

— Зараз ЗМІ рясніють заголовками: одні пишуть, що Хижняк готується вже мстити на Олімпіаді-2024 у Парижі, інші, навпаки, що він вже переходить до професіоналів. До якого з цих варіантів ти більше схиляєшся?

— Для мене Олімпійські ігри — це було щось нове, що складно порівнювати з чимось. Така була масштабна подія в моєму житті й для всієї моєї родини. Емоції неймовірно приємні. Те, як всі вболівали за мене — вся країна, моє місто, моя сім'я, весь світ. Величезна кількість людей і писали, й телефонували. І я дуже пишаюся тим, що завдяки цьому наш вид спорту вдалося зробити більш популярним. Я бачу, як діти, багато дітей відео надсилають, підтримують, що вони в боксі, бокс, бокс, бокс.

І бачу, наскільки мої Олімпійські ігри важливі для нашої держави. Бо це дає змогу до спорту залучити молоде покоління. А головне завдання спорту — це здоров'я. Якщо у нас буде здорове молоде покоління, значить, буде здорове майбутнє.

Я дуже хочу, щоб у мене було "золото" Олімпійських ігор. І всі цього хочуть, я відчуваю цю підтримку, як усі максимально налаштовані допомагати мені в тому, щоб я залишився ще на один олімпійський цикл і заслужив золоту медаль Олімпійських ігор у Парижі.

І звичайно, це мене і всю мою родину дуже сильно підтримує і дає ще більший поштовх для того, щоб продовжити шлях, залишитися в олімпійському боксі та виконати ще певний обсяг роботи, пройти певну кількість випробувань, щоб заслужити та перемогти на Олімпійських іграх уже в Парижі у 2024 році.

Зважаючи на досвід Токіо, загадувати результат в Парижі дуже складно. Але ми плануємо й хочемо продовжити ще один олімпійський цикл, пройти цей шлях для того, щоб привезти "золото" до нашої країни вже з Парижа у 2024 році. Я думаю, що ми продовжимо свій шлях в олімпійському боксі.

— Хоча також цікаво тебе побачити і в професійному боксі. Ти зараз досить молодий, ти встигаєш ще три роки до наступних Олімпійських ігор. Минула перерва між Іграми була 5 років через пандемію, до нових — три роки. Можливо, вже на профі ринку в тебе є якісь свої далекоглядні цілі?

— Так, до Олімпіади вже три роки залишилося.

А про мрії — важко про щось мріяти. Я радію всьому, що приходить в моє життя. Ось, наприклад, дійсно, чого мені не вистачало — не було квартири. І ось тепер квартира прийшла в моє життя. Не було машини — подарували машину. Тобто зараз життя ще комфортніше стало. Тому я, якщо чесно, не дуже багато мрію про щось особисто.

Зі спортивного боку, звичайно, мрію про "золото" на найближчих Олімпійських іграх. І ми будемо намагатися робити все для того, щоб ці бажання здійснилися.

А так, щоб про щось глобальне. Мрію, щоб була щаслива моя велика родина, щоб діти були здорові, щоб у них у їхньому майбутньому житті все добре було. Щоб у всіх, хто мене оточує, — щоб у них все було добре.

— Дуже приємно, що, незважаючи на свої перемоги, медалі, ти залишаєшся таким самим простим і щирим хлопцем. У тебе дуже багато фанатів, зокрема серед хлопчаків і підлітків. Ось хтось зараз в 5, 10, 15 своїх років дивиться це інтерв'ю і думає: я хочу так само, як Сашко Хижняк, привезти олімпійську медаль. Що ти їм побажаєш, що ти їм порадиш?

— Головне — вірити в те, що у вас все вийде, і воно обов'язково все вийде. Потрібно вставати, працювати і, звичайно, вірити. Головне — щоб це було чесно, щоб нікому не робити зла, нікого не ображати, бо це те, що відштовхує нас назад. Це кроки назад, які, звичайно, вплинуть на майбутній результат. Тому потрібно бути чесними перед собою, бути чесними з людьми, які тебе оточують, і, звичайно, працювати.

І, звичайно, дуже важлива підтримка батьків, близьких, друзів.