Репортер із ванної: як журналісту Володимиру Бірюкову доручили вести інформаційну війну проти Росії у Латвії

Володимир Бірюков — український журналіст, телерадіоведучий. До війни, зокрема, висвітлював залаштунки "Євробачення". Утім з 24 лютого 2022 року він став "голосом українців" у світових ЗМІ. Історія, яка почалась з поодиноких інтерв’ю західним медіа, перетворилась на справжню інформаційну війну. Разом із друзями журналіст зібрав близько мільйона євро на потреби ЗСУ. Нині Володимир Бірюков завершує просвітницьку місію у Латвії, яку йому доручило Міністерство культури та інформації України. У чому полягало завдання журналіста та чи впорався він, дізнавайтеся у "Ранку Вдома".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Яким було ваше 24 лютого 2022 року?

— Якраз напередодні я повернувся з Вільнюса у Київ. До останнього всі друзі мене просили залишитися, бо новини про Україну були доволі тривожними. Втім, я поїхав. Ще пожартував про те, що мені випала нагода долетіти дуже дешево. В мене був квиток за дев'ять євро. Словом, я повернувся додому. Зранку мені почали телефонувати, але я не знімав слухавку. За кілька хвилин після останнього дзвінка почув, як щось вибухнуло. Я живу біля аеропорту "Жуляни". Тоді стало не до жартів.

Я мав "тривожний рюкзак". Почав збирати інші речі, щоб поїхати до батьків на інший берег. Коли вийшов з квартири, то згадав, що в мене посуд не митий. Повернувся, увімкнув джазову платівку і почав мити посуд. Чув, як мої сусіди бігають по сходах, паніка навколо, а я мию посуд і думаю, що робити далі. Зрештою пішов пішки до батьків, тому що на машині доїхати не міг.

Я залишився в Києві, у матері були проблеми зі здоров'ям, тато військовий — одразу на фронт. Тож у столиці я почав співпрацювати із міжнародними редакціями, карколомно змінив кар'єру з музичного журналіста на кореспондента країни, де почалася війна.

— Ви зараз в Києві?

— Ні, зараз я знаходжуся в місті Рига в Латвії. Тут я виконую важливе завдання Міністерства культури та інформації України — веду інформаційну війну проти російської пропаганди. Також збираю гроші на ЗСУ та для українських діток, які знаходяться на території Латвії. Маю достатньо ресурсів, щоб це робити. Радію, що люди в Латвії, мої друзі, допомагають.

Мене тут називають "хлопець, який мешкає у ванній", або "репортером із ванної", тому що один з прямих ефірів я проводив у ванній кімнаті в Києві. Це було 16 квітня, почався обстріл, я був на зв'язку з латвійським телеканалом. Почалася тривога, я прямо з ноутбуком в руках пішов і сів у ванну. То був прямий ефір, колеги були в шоковому стані. Вони не розуміли, що відбувається, а коли я пояснив, то вони ще більше перелякалися.

Одна з ведучих просто мовчала, бо не розуміла чого я лізу у ванну. Але я спокійно все розказав, а на наступний день мене почали шукати з Міністерства оборони Латвії. Вони запросили мене до Латвії для збору коштів на "Байрактар". Також запропонували особисто розповісти європейським колегам про все, що відбувається в Україні.

— Розкажіть, будь ласка, про ваш рекордний за кількістю інтерв'ю день. Як це було?

— Був такий день, коли довелося провести 120 включень. Навіть були моменти, коли журналісти арабської "Аль-Джазіри" ще ставити питання, а на зв'язку вже були колеги із CNN. Просто накладка виходила. Треба якось вийти з ефіру, є медійний етикет, ти не можеш просто виключитись. Було складно, але впорався. 

Включення були короткі — до двох хвилин. Я розповідав завжди про Київ і про ситуацію в Київській області. Після того я три дні не міг говорити, в мене просто пропав голос. Втім, здається, так само багато дзвінків і включень було тоді, коли Херсон деокупували.

— Яким було найважче журналістське завдання за цей час?

— Насправді найскладнішим був переїзд у Латвію. Коли розпочалася війна, я думав, чим займатися. Зброю в руках не тримав, хоча я з династії військових. Тато завжди казав: "Ну чому ти журналіст? Поясни!". Зараз він чудово розуміє мою діяльність і нарешті підтримує її. Бо були важкі моменти у нашому спілкуванні.

Я мав досвід роботи за кордоном. Це і "Євробачення", і Каннський кінофестиваль, УЄФА, але коли мені запропонували поїхати в Латвію та продовжити свою діяльність, зробить набагато більше для країни, то я не відразу це прийняв. Коли виїжджав з країни, то мене критикували, у соцмережах була хвиля хейту. Потім зміг все пояснити, то люди трохи заспокоїлися.

Коли я приїхав у Латвію, то думав, що буду просто інформувати європейських журналістів у країнах Балтії. Адже тут насправді дуже багато проросійськи налаштованих людей. Втім згодом з'ясувалося, що моє завдання не просто розповідати про війну, а збирати гроші на "Байрактар" та на інші речі для української армії. Я пояснював, що я навіть друзів не вмів збирати, для спільної вечірки чи покупки подарунків, а тут такі суми на "Байрактари".

Втім розроблялася ціла схема як мені стати своїм серед латишів. Для того, щоб зібрати гроші на "Байрактари", мені місяць довелося відвідувати різні шоу, бути на державних заходах не як журналіст, а як запрошений гість. Це досить напружена робота, зізнаюся відверто. Насправді через місяць, мені сказали, що я готовий. Люди мене приймали за свого і тоді ми запустили проєкт по збору коштів.

— Чим займається зараз та які маєш плани на майбутнє?

— 25 лютого ми провели концерт, до якого готувалися цілий місяць. До речі, відбувався захід навпроти російського посольства в Ризі. Це ув своєрідний марафон, який тривав  шість годин. Ми збирали на мобільні генератори. Назбирали вдвічі більшу суму.

Там виступали відомі виконавці Латвії. Вони співали українською, а я був єдиним ведучим, який говорив українською та англійською. Це було досить таки цікаво і технічно складно, адже трансляція була на всіх латвійських каналах.

Зараз я працюю над проєктом Stopify. Його головна ідея полягає в тому, що кожна людина може оформити підписку на регулярні пожертви ЗСУ за принципом, як це реалізовано, наприклад, на Spotify, YouTube або Netflix. На цій платформі доступні декілька пакетів для щомісячної підписки з фіксованою сумою. Підписник обирає на що саме хоче задонатити: медицину, на діток, або на ЗСУ.

Допомога військовим Україна, це не про зброю, а про тактичну історію. Збираємо на моноклі, біноклі, дрони. Підписник прив'язує свою банківську картку і в неї списується кожен місяць певна сума. Тобто людина спокійно собі живе і розуміє, що вона допомагає Україна. Цей проєкт закриється в той день, коли Україна офіційно переможе на війні.

Щодо подальших планів, то за два тижні планую повернутися в Україну, завершую тут свою медійну каденцію.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Режисер "Будинку зі скалок" Сімон Леренг Вільмонт розповів про фільм та очікування від "Оскара"
• Модульні будинки послужать Україні після перемоги, — засновник фонду "Ліга Допомоги", продюсер Андрій Чивурін
• "100 причин пишатися тим, що я — українець": про комп'ютерну гру розповів директор Unicorn School Володимир Страшко
• Живе спілкування й трохи фломастерів: засновниця "Клубу Добродіїв" Марія Артеменко розповіла про роботу з дітьми під час війни