Про життя у двох світах, кіно для дітей та інтерв'ю з самим собою: режисер Віктор Андрієнко у програмі "Точка опори"

Віктор Андрієнко — актор, режисер, каскадер, письменник, продюсер та сценарист. Заслужений артист України. Знімався та озвучував анімаційний фільм "Острів скарбів". Створив програми "Шоу довгоносиків" і "Повне мамаду". Отримав премію імені Лесі Українки у номінації "Найкращий фільм для дітей та юнацтва" за стрічку "Іван Сила" як режисер. У 2017 році здобув Гран-прі Всеукраїнського літературного конкурсу "Коронація слова" у номінації "Найкращий кіносценарій для дітей та юнацтва" за кіноказку "Легенди Чарівнолісся". Одружений, має сина. 

В інтерв'ю Світлані Леонтьєвій у "Точці опори" Віктор Андрієнко розповів про те, як його збила машина, коли він працював каскадером, пояснив, чому не поїхав з України після 24 лютого, згадав роботу на радіо та озвучування кількох мультиплікаційних персонажів одночасно. Також режисер розповів, яке кіно треба знімати для дітей і чому.

Робота не дала з'їхати з глузду під час війни

— До 24 лютого ви працювали над фільмом "Легенди Чарівнолісся", режисером і сценаристом якого ви є. Де вас застали події 24-го?

— Влітку ми вже мали знімати. Я знайшов гроші, щоб запустити процес. 23-го ми з Русланою Писанкою повинні були грати "Потяг Одеса-мама", а 24 лютого — нашу нову прем'єру у Харкові. Але Руслана зламала ногу, тому ми не поїхали на ці гастролі. Вона, може, і врятувала нас усіх, оця її нога. Також 24-го я мав подарувати одну книжку "Легенди Чапрівнолісся" шрифтом Брайля в Будинок-музей Брайля в Харкові, а другу в — інтернат для незрячих та слабозорих. Ми передали їх поштою.

Я живу в районі метро "Лівобережна". 24-го бачив, як вертольоти літали і блискавки від них шли. Я не міг зрозуміти, салюти це чи щось сталося. Поки йшли бої, я зі своєю співавторкою Оленою Шульгою вирішували, що зробити в наступному епізоді серіалу "Чарівнолісся".

— Чому ви вирішили не їхати з Києва?

— У мене було багато пропозицій з Америки і Чехії. Я був вражений, що ці люди подзвонили. А ті, від кого чекав підтримки, лише казали матюки і те, які ми падлюки. Я одразу повикреслював із життя цих людей. Дружина з сином теж тут, ніхто не поїхав. Я знав, що це нескоро припиниться. Такі речі швидко не припиняються. Щоб з глузду не з'їхати, концентрувався на чомусь творчому. Жив у двох світах: один — реальний, у якому від боїв дрижить земля, а другий — світ дитячого кіно, де ти придумуєш, як повинен сміятися мольфар.

— Тож коли йшли запеклі бої, ви увесь час працювали?

— Так, у мене є закалка. Коли помер мій батько, я мав грати у "Шоу довгоносиків" — стрибати і дурня валяти. Тоді в мене теж було два світи. Закінчив передачу і поїхав на похорон. Тому в таких екстремальних ситуаціях я знаю, як рятувати мозок — щось робити для дітей, творити.

Падав з 15 метрів і кидався під машину

— У вашій біографії зазначено, що на початку кар'єри ви працювали каскадером. Чому пішли в цю професію? 

— Я пропрацював каскадером два роки, поки вчився на актора. Хотілося зніматися, але актором не брали. Так і попав у кіно. 

— Які трюки виконували?

— Було багато маленьких трюків. Летів із п'ятнадцяти метрів якось — то Айвенго з Кріпосної стіни падав. В американському кіно найяскравіші трюки вставляють не лише в фільм, а й у тизер. А в радянському кіно якщо трюк в тизері, то в кіно його не має бути — маразм. Тож мій стрибок з п'ятнадцяти метрів не попав у фільм. Зате я в кіно ні разу не поламався і не побився. 

Якось мене збила машина. Коли збиває багажником, — це дрібниця, підстрибнув і все. А мене збивала передком. Треба було перелетіти через неї, і це все на асфальті. Я так крутонув!

Кіно не про дітей, але для дітей

— Що діти краще сприймають: кіно чи мультфільм?

— І те, і те. Понад усе діти сприймають щирість. Головне — повинна бути історія, котра тримає.

— 2016 року вийшов 3D-анімаційний фільм-фентезі "Микита Кожум'яка", у якому ви виступили режисером анімаційних сцен і сценаристом. І ви ж озвучили друга головного героя — кажана Едді. Як ви стали режисером там?

— Як казав один актор: "Все, що шевелиться, — це Андрієнко". Моїм завданням було показати, як реагує герой, і накидати більше гумору, смішних ситуацій. Мені сказали, що покажуть тридцять хвилин аніматики, а я озвучу свої пропозиції, коли можна щось вставити. Минула хвилина і я кажу: "А я вже можу казати?" Вони: "А у вас, шо, вже є?" Я почав розказувати і показувати, як повинні ходити герої, а всі мультиплікатори дістали телефони і стали мене знімати. Продюсер сказав: "Стоп-стоп-стоп, відсьогодні ти режисер анімаційних сцен". Отак я став режисером анімаційних сцен. А починав це робити ще коли працював над "Островом скарбів". На прем'єрі в Будинку кіно я кайфував від того, як люди сміються від того, що я придумав.

— Чому ви вирішили зняти фільм про Івана Силу — найсильнішу людину ХХ сторіччя?

— Три місяці Володимир Філіппов (продюсер "Івана Сили" — ред.) мене вмовляв зняти щось для дітей. Коли я шукав матеріал, натрапив на цю книжку. Не читаючи, кинув йому і сказав, що це схоже на те, що він просив. Коли він дав згоду, я почав розбирати книжку і побачив, її знімати неможливо. Треба було робити зовсім інший сценарій. "Доктор Новак порхав над квітами, наче метелик. Мабуть, колись він був Бетменом" — ну как я це зніму? Потім я почав розбиратися і дізнався, що це (Іван Сила — ред.) була реальна людина. Я фантазував, а це все виявилося правдою.  Придумав бабусю, котру вирізали продюсери, яка виростила сиротинку, відправляє цього хлопця, хрестить і молиться за нього. А тоді мені привели бабусю, і онук Івана Фірцака запитав, чи знаю я що то за бабця. Виявилося, це бабуся, котра насправді тих сиріток ростить. Я придумав, а мені привели реальну бабусю.

Це кіно не про дітей, але для дітей. Коли я презентував на кінофестивалі в Турції "Івана Силу", ми годину розмовляли з глядачами й критиками. А тоді я вдарив себе по лобі і сказав: "Ой, вибачаюся, це дитяче кіно".

— Яка зараз ситуація з ваши фільмом "Легенди Чарівнолісся"? На якому етапі він?

— Ми встигли зняти тизер. Я знайшов парнера і гроші. Але партнер із Маріуполя, тому все накрилося. Подав запит у Держкіно на переформатування — робитиму не ігровий фільм, а повнометражний анімаційний. Цікаво, що у 2015 році я подавав на Одеський кінофестиваль цей фільм, як анімаційний. Тож, мабуть, так треба було.

— Про що зараз треба знімати для дітей кіно?

— Про дітей. Коли закінчився прем'єрний показ "Микити Кожум'яки" і з залу вийшли діти, мені було цікаво, як вони реагують. Один хлопчик попросив маму сфотографувати його біля плаката з головним героєм. Він підійшов, зняв окуляри і став у ту ж позу, що й Микита на плакаті. А потім сказав: "Мамо, дивись, ми ж схожі. У нього теж не було м'язів, але головне — це сила духу. В мене теж є сила духу, тому, мабуть, я теж стану героєм". І пішов.

Озвучував по 5 персонажів в одному проєкті

— Скількох персонажів ви озвучили в "Острові скарбів"?

— Коли мене звали, казали: "Візьміть Андрієнка — він вам усе зробить за одну і ту ж зарплату". Я іноді по чотири-п'ять ролей озвучував. В "Острові скарбів" я — Капітан Смоллетт, Біллі Бонс і за Армена Джигарханяна трошки покричав, коли він не зміг приїхати. Я отримував задоволення. Якось Давиду Черкаському (режисер "Острову скарбів" — ред.) не вистачило таймінгу. Треба було якось забити час, тож він почав знімати нас вживу і додавати потім якісь мультиплікаційні елементи. Ми співали пісні про курево і алкоголь.

— Є така історія про те, як ви працювали на радіо, і якось вели радіопрограму голосом головного героя з "Довгоносиків" і голосом того, хто мав прийти на ефір, але не прийшов. Як це сталося?

— Було таке. Мав прийти гурт The ВЙО (український музичний гурт, грає у стилі поп-реґі — ред.). Годину я розкачував слухачів і казав, що зараз прийде зірка, а яка — дізнаєтесь. І потім приходила зірка, з якою ми годину спілкувалися. А тут хлопці не приїхали. Часу не було, тож я сказав: "Вмикайте". І брав інтерв'ю сам у себе. Радіорежисер на це божевілля дивився з відкритим ротом. Але в мене були й страшніші історії. Фірма "Мелодія" замовила платівку "Острів скарбів", а Черкаський сказав мені: "Будеш за Джона Сільвера (в оригіналі озвучує Армен Джигарханян — ред.), і за свого Капітана Смоллетта". Там є сцена, в якій Сільвер приходить до Капітана Смоллета і вони спілкуються. Мені сказали робити зразу обох, одночасно. Я пропонував записати зразу одного, тоді іншого, а потім склеїти. А Черкаський: "Нема коли нам клеїти! Давай роби!" Так мені довелося самому з собою спілкуватися.

— "Шоу довгоносиків" є доволі жорсткою сатирою. Ваші колеги на вас не ображалися? Ви його самі закрили потім чомусь.

— Не ображалися, навпаки. Правильно, що закрили. Ми як The Beatles — йти треба на піку популярності. Ми почали повторюватися, а я вже зіграв все, що знав.

Про українсько-російське минуле

— До 2014 року ви доволі багато знімалися у Москві. Чи була можливість або бажання лишитися там?

— До 2012-го працював, шість років — не так і багато. Бажання лишитися в Москві не було, а можливостей — багато. Я не захотів. Мені всі казали, що я дурний. Я приїхав, відзнявся і поїхав додому.

— Що, на вашу думку, треба робити з усім нашим минулим, пов'язаним із Росією?

— Все, що було, все рівно лишається. Історія є історія. Якби ще не трапилося те, що трапилося в Бучі, і те, про що ми ще дізнаємося, то можна було б ще подумати. Треба щоб там (в Росії — ред.) і тут виросло ціле покоління зовсім нове, інше. Діти з Маріуполя, з котрими я працював, між собою вирішили, що говоритимуть лише українською. Діти — це майбутнє України, їх треба чути і неможна їх зрадити.

— Про що ви б хотіли зняти фільм після нашої перемоги?

— Зніматиму те, що й знімав. Бо ці теми вічні.

Попередні випуски "Точки опори":

• Про війну, Івана Гончара, майбутній роман і молодих артистів: інтерв'ю з Ніною Матвієнко у програмі "Точка опори"
• Про вистави під час війни, викладання в університеті та зміни у мистецтві: режисер Станіслав Мойсеєв у програмі "Точка опори"
• "Я тепер нічого не боюся": акторка Лариса Кадочникова у програмі "Точка опори"