Повернення додому після страшної окупації: проєкт "Дочекаюсь" подарував довгоочікувану зустріч родині з Андріївки

Тетяна Хоменко із родиною опинилася в окупації у селі Макарівського району Київської області. Жінка з чоловіком та двома доньками пережили страшні обстріли, бачили смерть сусідів. Змогли вибратися з окупації завдяки голові родини — Андрію. Тетяна з дівчатками опинилися у Німеччині, вони не бачилися з Андрієм 7 місяців.

Тетяна стала героїнею четвертого випуску проєкту "Дочекаюсь" з Лілею Ребрик. Жінка приїхала до Києва, щоби знову зустрітися з коханим чоловіком. Але свій приїзд із доньками вирішила зробити сюрпризом.

Страшні дні окупації

Тетяна та Андрій родом із села Андріївка Макарівського району, вони були знайомі змалку. У них дві чудові доньки — 7-річна Настя та 13-річна Олександра.

"Познайомилися з Андрієм, коли нам було по 6 років. І в 9 класі школи я зрозуміла, що, напевно, в нього закохалася. В офіційному шлюбі ми 15 років, а так — все життя. Мій чоловік — найкращий, найкращий батько для наших дітей", — ділиться Тетяна.

24 лютого 2022 року, коли розпочалася війна, родина вирішила з Києва виїхати до рідного села. Сподівалися, що за 60 км від столиці буде безпечніше. Приїхали, провели сімейну нараду — родина Хоменків та рідні Тетяни. Вирішили про всяк випадок облаштовувати підвал під укриття.

Перші два дні у селі було відносно спокійно, вибухи були чутні віддалік, але вони ставали дедалі ближчими. І вже 27 лютого перша колона окупантів увійшла до Андріївки.

Над будинками мирних жителів літали винищувачі, гелікоптери, запускалися ракети. По вулицях їздили танки, БТР, БМП… Річ у тому, що центральна вулиця села — це траса між Бородянкою та Макаровим, тож нею весь місяць окупації постійно йшли ворожі колони.

Велика сім'я в 13 осіб майже весь час була в основному укритті — оглядовій ямі в гаражі.

"А потім у селі почали зникати люди. Вже вдень не можна було виходити на вулицю, хто виходив із двору — розстрілювали. Окупанти їздили вулицями — забирали жінок та дітей, а чоловіків убивали. Жінок та дітей вони пускали вперед себе, як "живий щит", щоб пройти на Київ", — згадує Тетяна.

Закінчувалась вода та їжа, закінчувався терпець, закінчувалася надія.

"Був розпач, був страх. Коли ми сиділи в ямі, я з жахом думала, що в нас влучить снаряд, що нас тут усіх завалить... А коли ми лягали спати (а поспати вдавалося по 2-3 години), щоби діти не чули, я казала чоловікові: як шкода, що нам так мало вдалося пожити, а особливо нашим дівчаткам. Ми прощалися з життям”, — зі сльозами каже героїня програми.

Андрію вдалося вивезти родину та рідних із окупованої Андріївки 8 березня. Він довіз дівчаток та Таню до українсько-польського кордону, а далі дружина з дочками попрямували до Німеччини. Так сім'я розлучилася на 7 місяців.

"В окупації ми були 10 днів, але мені страшно досі, страшно за дітей. І приїжджати було страшно, що знову будуть спогади, не дай боже знову це пережити... Рази чотири збиралися приїхати. Але так і не наважилися. Але ось уже 7 місяців минуло. І вже немає сил більше бути у розлуці. Тому приїхали”, — ділиться Тетяна.

Дорога до України тривала 35 годин — і ось вона з дівчатами у Києві, де їх зустріла Лілія Ребрик.

Після звільнення Андріївки Андрій повернувся до села. Тож дівчатка з Лілією Ребрик попрямували туди.

Рідна Андріївка

Допомагати готувати фінальну зустріч погодилася Ніна Михайлівна — мама Андрія.

Після пережитого Тетяні було дуже страшно їхати до рідного села. Особливо через те, що четвертого дня після від'їзду вона дізналася — загинув рідний брат.

"Я дуже його просила їхати з нами. Він сказав: я нікуди не поїду. Він хотів, щоб його дітям, які виїхали з нами, було куди повернутись. Він думав, що зможе врятувати будинок. Але не зміг", — поділилася героїня програми.

Під час в'їзду до Андріївки у Тані та дівчаток були сльози на очах. І хоч село українські війська звільнили на початку квітня, тут ще все нагадує про війну — знищені обстрілами будинки, повністю зруйнований дитячий садок, побита осколками школа, в якій жили окупанти, й тут же у підвальному приміщенні вони влаштували в'язницю для полонених… Але головне — сьогодні по всій Андріївці майорять українські прапори.

Зустріч онучок із бабусею відбулася біля школи та була дуже емоційною.

"Бувало, приходили такі страшні думки: невже я вже ніколи їх не побачу... І ось вони — це щастя", — ділиться Ніна Михайлівна.

Як мало не зірвався сюрприз

Ніна Михайлівна розповіла, як почала готувати зустріч Андрія із сім'єю.

"Мені зателефонувала Таня. Каже, що є проєкт "Дочекаюсь", але нам потрібна допомога. Тому що наш Андрій такий хлопець, що він ні в чому не хоче брати участь. Для нього це щось страшне. А я ж 46 років працювала у школі у Києві, кажу йому: знаєш, Андрію, зателефонувала мені моя директорка школи, до неї звернулося телебачення, вони хочуть зняти документальний фільм про село Андріївка, але їм потрібен супровід, людина, яка покаже, розкаже... А він у відповідь: не буду, сама в цю справу влізла, сама й показуй", — каже вона.

І тоді жінка пішла на хитрість. І сказала, що за цю допомогу пообіцяли оплатити дівчаткам дорогу з Німеччини, і вони зможуть приїхати на канікули у листопаді (а зйомка цього випуску "Дочекаюсь" проходила у вересні). "Якщо це пов'язано з дівчатками і вони приїдуть, тоді я згоден".

І ось, коли відбулася зустріч бабусі з онучками, вона дзвонить синові — повідомити, що знімальна група вже в селі і приїде до нього об 11 годині.

Андрій (телефоном): Мамо, а ти зараз де?

Ніна Михайлівна: Я біля нашої школи, зі мною вже зйомка закінчилась. Вони зараз відпочинуть недовго і готові їхати до тебе.

Андрій: Добре.

Але буквально за 5 хвилин після розмови до школи несподівано під'їжджає Андрій. А Таня, Олександра та Настя перебувають тут же. І сюрприз міг зірватися. Таню з дівчатками швидко сховали в автомобілі знімальної групи. Найважче було стримати емоції молодшої Насті, яка побачила тата.

"Якби я не сказала, що я біля школи, то він би не приїхав. Головне, щоб він не здогадався і дівчатка в машині не видали себе", — переживає мама Андрія.

Із Андрієм домовилися, що він повертається, а телевізійна група під'їде для зйомки до нього додому.

Натяк № 1. Термокухоль

Андрій — рибалка і дуже любить каву. І на одне зі свят Тетяна йому подарувала термокухоль.

"Але він залишився в тій ямі в гаражі, де ми всі ховалися. І я казала Андрію, що мені шкода, що твій улюблений кухоль залишився там. А він відповів: не переживай, ти мені такий самий привезеш з Німеччини. Але я її там не знайшла", — засмутилася вона.

Пошуки аналога взяла на себе Лілія Ребрик — і їй це вдалося.

Ведуча поїхала до Андрія додому, нібито продовжувати зйомку документального фільму про Андріївку. І ніби випадково в її руках — термокухоль.

Андрій розповідав про період окупації села. Показував гараж, де ховалася його родина. Нині тут стоїть трактор.

"Це наш трактор. Коли орки зайшли в село, вони його вкрали, як крали всю техніку у мешканців. Після звільнення Андріївки наш трактор знайшов сусід. Він був уже зламаний. Але ми його відремонтували. Андріївку звільнили у квітні, люди почали повертатися, людям треба було орати городи, саджати картоплю, а багато техніки не збереглося. Тому я на нашому тракторі допомагав. А потім жнива. Так і затримався тут. У Києві я працював у будівельній компанії, ми обслуговували супермаркети. Але поки що роботи там мало, тому я тут", — ділиться чоловік.

Лілія Ребрик: А що було найстрашніше під час окупації?

Андрій: Страшне було все. Дуже я переживав за дітей.

Він показав оглядову яму в гаражі, де від обстрілів рятувалася їхня велика родина.

Хоч би як Лілія Ребрик намагалася привернути увагу Андрія до термокухля — натяк начебто не спрацював. Але наприкінці програми герой зізнався:

"Щойно зайшла Лілія, я кухоль помітив одразу. Думаю: нічого собі, такий самий, який у мене раніше був, нічого собі. Але його вже немає, його рашисти вкрали. Після деокупації Андріївки я його вже не знайшов. Залишилися спогади. Все залишилося у спогадах".

Натяк №2. Гітара

Андрій любить грати на гітарі, і часто влаштовував міні-концерти Тетяні, а з народженням доньок — усій родині. Музичний інструмент Андрія вирізнявся тим, що на ньому були наліпки. Чоловік дуже беріг свою гітару, але її вкрали.

Тому для натяку дівчатка взяли іншу гітару та прикрасили її наліпками.

Черговою локацією для зйомок документально фільму про Андріївку став Будинок культури, який постраждав від обстрілів.

Андрій згадує, що в молодості часто відвідував Будинок культури, тут щосуботи відбувалися дискотеки. Вхід — 1 гривня.

"Зі своєю майбутньою дружиною я познайомився ще в дитинстві, ми були сусідами. І коли вже підросли та почали зустрічатися, теж ходили на дискотеку. І мені було дуже зручно проводжати її додому, бо поряд", — з усмішкою згадує герой програми.

До війни у Будинку культури працювало багато творчих гуртків, зокрема й музичний. Але під час окупації росіяни вкрали усі гітари. І раптом Андрій на сцені актової зали бачить гітару.

"Овва, а одна гітара все-таки вціліла. Напевно, єдина. Але зіграти на ній не вийде — не всі струни цілі. Я вчив старшу доньку грати на гітарі. Але не на струнах, а як на ударному інструменті. Була така пісенька під це — "Как-то в сером лесу я зарыл колбасу ", — розповів Андрій і виконав пісню на вцілілому інструменті.

Але зовні Андрій не видав, що зрозумів натяк Тетяни.

Натяк № 3. Букет із цукерок

Тетяна вже 20 років займається флористикою. Але Андрій Тетяні завжди дарував букети не з живих квітів, а із солодощів.

"Мій чоловік любить квіти, але він вважає, що це задоволення не надовго. А задоволення від букета з цукерок можна розтягнути надовго — його можна їсти тиждень", — пояснює Тетяна.

Тому для чергового натяку дівчатка зробили "солодкий" букет — для цього обрали найулюбленіші цукерки Андрія.

Група програми "Дочекаюсь" домовилася з директором школи, що він подарує його Лілії Ребрик під час зйомки.

І ось продовжувати зйомку документального фільму Андрій та Лілія Ребрик прийшли до школи, де навчалася Тетяна. На порозі зустрічав директор з букетом. Андрій звернув увагу на подарунок, але нічого не сказав.

Пізніше ведуча поцікавилася — чи сподобався Андрію її букет.

"Я знаю такі букети. Моя дружина такі робила. Вона — флористка. І ми колись навіть разом із нею їх робили", — зізнався він.

Натяк №4. Дитяча іграшка

Улюблена іграшка молодшої доньки Насті — м'яка панда. Дівчинка з нею любить спати.

"Коли я сплю сама, мені страшно. А з пандочкою — ні. Тато її добре знає. Бо він часто нею зі мною бавився", — уточнює Настя.

Іграшку сховали в одному із класів школи. І коли Лілія Ребрик з Андрієм зайшли до нього, він одразу впізнав пандочку.

"У моєї доньки така ж улюблена іграшка. Коли Настя поїхала, дуже просила, щоб саме її я до Німеччини передав, тому що вона любить з нею спати", — сказав герой програми, і сльози накотилися на його очі.

Зустріч

Лілія Ребрик з Андрієм завершували зйомку документального фільму за його участю біля сімейного будинку. Ведуча обговорювала з героєм програми день, що минув, цікавилася враженнями, особливо реакцією на натяки — термокухоль, букет із цукерок, гітара, іграшка. Звичайно, це все Андрієві нагадувало про сім'ю.

Лілія: І ви весь день ні про що не здогадувалися?

Андрій: Ні. Ну не можуть же Тетяна та дівчатка бути тут?

Лілія: Наш проєкт має дуже світлу назву — "Дочекаюсь". Ви теж — дочекалися.

І в цей момент під'їхав автомобіль, з якого вибігли Настя, Олександра та Тетяна.

"У мене просто шок. Ми ж ніколи не розлучалися більше, ніж на 3 дні, навіть 3 дні здавалися вічністю. А тут... Я ж щодня рахував дні розлуки — 200, 203... І останнім часом надія на те, що ми зможемо скоро зустрітися, згасала... Але сьогодні мені наснився дивний сон: ніби Таня з дівчатками приїхала. І я прокинувся від того, що це реальність. Поглянув навколо, і дуже засмутився, що так само один, і зустріч зараз нереальна. А виявилося, що все реально", — підсумував Андрій.

Нагадаємо, героями "Дочекаюсь" стають українці, яких після 24 лютого війна розлучила з рідними та близькими людьми. І проєкт дає можливість довгоочікуваної зустрічі. Причому для рідних людей героя чи героїні випуску ця зустріч стає сюрпризом, до якого їх протягом програми готує ведуча Лілія Ребрик.

Читайте також:

• Не бачилися з початку війни: герої прем'єрного випуску проєкту "Дочекаюсь" — родина з Лозової
• Щоби бути разом попри війну: нові герої проєкту "Дочекаюсь" — родина з Харкова
• "Я не вірю в чудеса, але це справжнє диво": проєкт "Дочекаюсь" подарував довгоочікувану зустріч родині з Києва

Дивіться проєкт "Дочекаюсь" з Лілею Ребрик на каналі "Дом" щочетверга о 21:00, а також на сайті та на YouTube-майданчику каналу "Дом".