Украина наш дом

Поки існує Росія, ми маємо завжди бути готовими до війни: інтерв'ю з екскомандиром батальйону "Айдар" Євгеном Диким

Євген Дикий. Фото: uac.gov.ua

Якою має бути українська армія майбутнього і що заважає їй реформуватися. Хто і як має вдосконалити армію, щоби не повторилася війна. Про це в ефірі телеканалу FREEДОМ розповів колишній командир взводу батальйону "Айдар" Євген Дикий.

— Згадаймо 29 серпня 2014 року — Іловайський котел, коли росіяни пообіцяли дати "зелений коридор", а самі розстріляли колону українських військових. Невже після цього Захід не зрозумів, що не можна вірити Росії?

— Мені важко судити, що стало зрозумілим і що стало незрозумілим лідерам Євросоюзу. Але керівництву України те, що з росіянами не можна домовлятися, стало зрозуміло, м'яко кажучи, не 29 серпня 2014 року. У кращому разі, 24 лютого 2022-го.

А якщо ми згадаємо ще деякі стамбульські ініціативи (пропозиція президента Туреччини Реджепа Ердогана організувати переговори між Києвом і Москвою, — ред.), на щастя, які закінчилися нічим, то, схоже, не просто не вистачило Іловайська, а не вистачило навіть великого вторгнення. Знадобилися вже тільки Буча та інші міста, де були так само підло і зрадницьки вбиті, але вже не наші військові, не наші захисники, як в Іловайську, а цивільні.

І ось тільки після цього, здається, нарешті вже остаточно дійшло, що домовлятися з росіянами — це свідомо ставити себе в позицію ошуканого. Тому що вони обдурять завжди, коли зможуть.

— До війни багато говорили про те, що Україні та її армії слід брати приклад із Ізраїлю. Україні підходить ізраїльський сценарій чи потрібно шукати іншого?

— Я думаю, що нам треба нарешті прийняти установку, що доти, доки існує Росія як єдина держава, ми весь час маємо бути готовими до війни. До великої війни, яка може розпочатися будь-якої миті, й до того ж вона з боку наших ворогів вестиметься без правил.

Ось ми не хотіли в це вірити. Тому ми настільки непідготовленими дійшли цієї війни. Так, виявилося, що наш народ настільки любить свободу, і що ми маємо такий запас моральної міцності, що ми змогли цим компенсувати те, що ми не готувалися до цієї війни. Але ж насправді ми платимо за це страшну ціну. І зараз я говорю не лише про нинішнє керівництво країни.

Ми всі ці вісім років готувалися до тієї війни, яка вже точилася на Донбасі. Ми готувалися до тієї війни, яка вже відбулася у 2014 році. І ніхто при цьому не готувався до великої війни, яка зрештою до нас прийшла.

Достатньо було трохи замислитися над мотивами наших ворогів. Замислитись над тим, чим керується Російська Федерація та її диктаторський режим при ухваленні рішень. І було абсолютно зрозуміло, що чи раніше, чи пізніше, але війна просто неминуча.

Так ось, нам треба на майбутнє прийняти, що повторення війни, на жаль, дуже можливе.

І в цьому плані дуже точне порівняння із державою Ізраїль. Ізраїль живе у постійній готовності, що на нього можуть напасти будь-якої миті. І оскільки вона живе в такій готовності, що далі, то менше бажання на цю державу нападати, бо ціна виходить дуже дорогою, а результати нульові.

Звичайно, нам потрібна нова армія. Ми зараз отримуємо приголомшливий, просто фантастичний людський матеріал для цієї армії. Ми отримуємо зараз сотні тисяч людей, які обстріляні, які виявили дуже високу моральну стійкість. З якими не треба буде працювати психологам, яких не треба вчити ані що таке патріотизм, ані що таке виживати на війні, ані що таке витримувати противника, що дуже перевершує. А ось після цього треба буде частину з них умовити залишитися в армії професійно. Тому що абсолютна більшість із них — це вчорашні цивільні, яким просто довелося взяти зброю, захищати свою країну, як у 2014 році, але ми тоді практично всі повернулися до цивільного життя.

Ми не знайшли собі місце в армії, більшість із нас навіть не шукала. Деякі шукали, але не знайшли себе в вельми пострадянській зашкарублій армійській системі. Багато добровольців повернулися до цивільного життя. А ось зараз треба буде вмовити, мотивувати значну частину наших захисників, особливо молодих, із тим досвідом, який дала їм ця війна, а далі з цим досвідом йти вчитися. Вчитися у наших союзників.

Якщо моральної стійкості ми можемо зараз навчити весь світ, то зовсім інше — конкретні професійні скіли, зокрема технічні навички. І, зрозуміло, нам треба буде зовсім інакше підійти до роботи з резервістами. Адже в нас величезна частина населення — резервісти. І коли розпочалася велика війна, ми цих резервістів призвали. Але виявилося, що вони стояли на обліку, але ніхто раніше їх нічого не навчав.

Тому наше завдання — сформувати кістяк кадрової армії з тих, що пройшли цю війну і під їхнім керівництвом налагодити реальне постійне регулярне навчання резерву. І, власне, ми будемо готові, що наша професійна армія завжди зможе відбити перший удар.

— А чи можна змінити систему, щоби керували армією не кабінетні генерали, а молоді та вмотивовані військові?

— Мені дуже хочеться сподіватися, що це справді буде так. На жаль, 2014-й цього не приніс. На жаль, після 2014 року в нас кістяком армії залишився, вибачте, такий густий совок. Люди, які виховані ще тією пострадянською школою армії, що й наші нинішні вороги росіяни. Вони з одних військових академій, вони в одному стилі звикли воювати.

Якщо ми не зможемо цього змінити навіть після цієї війни, значить, наступна війна теж буде настільки дорогою ціною.

— А наскільки російські ура-патріоти готові взяти до рук зброю та піти воювати?

— Це реальна та серйозна війна, з якої можна приїхати у цинку. У цьому плані дуже показова історія із 40 анонсованими російськими добровольчими батальйонами.

Я чудово пам'ятаю наш 2014 рік, коли ми опинилися в ситуації, ось починається війна, ворог на порозі, більше того, ворог уже за порогом так гарненько. І при цьому ми не маємо армії.

І тоді ми, цивільні, кинулися масово створювати добровольчі батальйони і, по суті, затикати собою дірку, доки розгойдується армійський механізм. І тоді ці добробати у нас росли, як гриби під дощем, і командування ледве встигало оформляти нас, якось легалізувати та привозити нам зброю, бо на фронт ми їхали самі, взагалі без дозволу.

Я, наприклад, встиг два тижні воювати до того, як до нас просто у окопи приїхав військком Луганського обласного військкомату і нібито нас мобілізував. Тобто, насправді, легалізував. І таких історій було багато.

Коли реально є мотивація в суспільстві захищатися, то тільки встигай якось організовувати цей процес, бо народ сам ломиться воювати.

Чи пам'ятаєте перші дні великого вторгнення? Згадайте ці величезні черги на роздачу автоматів, коли точилися бої за Київ.

А в Росії ось уже два місяці анонсовано 40 патріотичних добровольчих батальйонів, і жоден із них поки що до фронту не доїхав. Я не думаю, що це випадковість. Я думаю, що це саме показник вмотивованості. Одна справа у футболці з буквою Z сидіти біля телевізора, пити пиво та вболівати за "наших", а абсолютно інша історія самому йти туди, звідки приїжджають цинки у великій кількості.

Хоч би як вони ставилися до цієї війни, навіть якщо вони її підтримують, вони аж ніяк не прагнуть загинути на ній самі.

— З 2014 року не вирішено питання із ветеранами бойових дій. Чи ведуться зараз якісь роботи у цьому напрямі?

— Ось я — один із тих ветеранів. Але уточню, що в цьому випадку я не представляю думку більшості. Це моя позиція та частини моїх друзів. Але ми — у меншості.

Так от, ще коли створювали Міністерство ветеранів, я особисто, як ветеран, вважав, що воно мені не потрібне. Чомусь якщо є якась проблема, значить насамперед треба створити ціле міністерство, яке її вирішуватиме. Далі міністерство починає вирішувати свої власні проблеми, а не проблеми цієї категорії. Але я думаю, що якраз у світлому майбутньому, на яке я сподіваюся, соціальний захист ветеранів буде.

А щодо самого захисту, тут треба багато що буде переглядати. Справа в тому, що ті системи захисту ветеранів, які діють зараз, вони, за великим рахунком, успадковані від Радянського Союзу, від часів війни в Афганістані. Афганців була крихітна кількість, під них можна було прописати купу спеціальних окремих статусів. Ось далі це автоматично екстраполювали на АТОшників, яких уже було набагато більше, і це створило проблеми. Але все одно їх не був вагон.

А ось тепер у країні будуть сотні тисяч ветеранів. Система, розрахована на те, що ветеранів крихітний відсоток населення, свідомо не буде робочою. Її треба переглядати саме повністю з нуля.

Читайте також: "Обидві сторони приблизно рівні й дуже виснажені": ситуацію на фронті та стратегію ЗСУ пояснив Дикий (ВІДЕО)

Прямий ефір