Підбірка книг для літніх канікул: "Утро Дома" з Дмитром Слівним

Літо — чудова пора, щоб поповнити свою бібліотеку та почитати кілька цікавих книг.

Журналіст і книжковий оглядач Дмитро Слівний в ефірі програми "Утро Дома" поділився двома книгами, які варто почитати під час літніх канікул як дорослим, так і дітям.

Ведучі — Костянтин Октябрський і Анастасія Касілова.

— На дворі літо, діти на канікулах. Що порадиш читати дорослим і дітям?

— Так, діти на канікулах, тому я підготував дві відносно дитячі книги. Перша — "Розповіді з притулку". Напевно всі знають історію Анни Франк, а хто не знає — зараз розповім. На дворі був 1942 рік, восьмеро голландських євреїв ховалися від нацистського режиму на фабриці джему. Частина будівлі була зайнята під склад, а частина будівлі була закрита, туди складно було потрапити, і тому восьмеро осіб там знайшли притулок на два роки — вони там ховалися з 1942 до 1944 року.

Серед них була 12-річна дівчинка, яка стала вести щоденник із перших своїх днів. Через пів року вона почала писати невеликі розповіді. Відчувається, що писала дитина. Тобто, якби це не було документом епохи, то, може бути, ніхто б і не помітив цю книгу. Але оскільки історія Анни Франк отримала світову популярність, ця книга стала популярною і була перевидана багато разів.

— Про що були її розповіді?

— Розповіді про побут, про те, що вона бачила. Наприклад, сварка через картоплю. Це опис того, як все відбувалося. Написано дитиною, дитячою мовою, досить просто, наївно. Але ми бачимо, як розвивається її стиль за ці два роки. Тобто перші оповідання зовсім дитячі, а потім вони стають все складнішими.

Тут немає якоїсь гострої драми, тут немає жорстокості війни. Вона описує свій клас, як їй на день народження вручили подарунки, що їй подарували. Як їй подарували чудовий блокнот, який, власне кажучи, вона і зробила своїм щоденником, вона звертається до нього на "ти", тобто розмовляє з ним.

— Чому цю книгу варто читати не тільки дорослим, але й дітям?

— Щоб зрозуміти, що світ різний, життя різне, і обставини трапляються всілякі. Щоб зрозуміти, як залишатися людиною в різних обставинах. Ми знаємо, що в Анни трагічна доля — вона не дожила до кінця війни. Їх хтось здав, Анна спочатку потрапила в Освенцим, а потім, коли вже підходили союзники до Освенциму, їх відправили в Берген-Бельзен, де вона померла від тифу в 1945 році.

З їхньої сім’ї залишився живий тільки батько. Загалом в притулку ховалося восьмеро осіб, це дві родини, і один друг сім’ї, дантист. До слова, тут є розповідь "Візит до зубного", де описано, як у однієї з героїнь болів зуб, і як вона сіла в крісло до зубного. Пів сторінки — опис болю очима дитини. І написано наприкінці, що вона більше ніколи не сяде до цього зубного.

Тут ми не знайдемо чогось глобального. Наприклад, є розповідь про день ковбас. Десь людина знайшла багато м’яса і принесла, і всі почали робити ковбасу. Тобто звичайний побут очима дитини. Читати цікаво.

— Про що друга книга?

— Друга книга — це Брюс Кемерон, "Життя і мета собаки".

Пам’ятайте "Білий Бім Чорне вухо"? Пам’ятаєте свої враження? Він дуже сумний, плакати хочеться. Ця книга теж місцями трохи сумна, але більше світла. Вона про реінкарнацію, як не дивно.

У книзі собака проживає кілька життів, і розповідь йде від імені пса. Проходить, якщо я не помиляюся, чотири життя в шкурі різних собак, різних людей.

— Він і на людей перетворюється?

— Починається все з народження собаки в родині хлопчика. Потім хлопчик дорослішає, перебирається в коледж, собака вмирає. Сутність цієї собаки, її душа, втілюється в тілі іншого пса з іншою людиною, проживає ще одне життя, це все описується.

Так ось, проходячи життя і допомагаючи черговому своєму господареві, пес шукає своє призначення, навіщо він тут. І останнє його втілення — він в іншому вигляді, він сенбернар, і він потрапляє до свого господаря, який уже літня людина. І вони впізнають один одного. Ця собака проводжає його, людина вмирає, а собака перебуває поруч із ним.

Це все життєстверджуюче. Хочеться жити, хочеться заводити собак. Хочеться думати про життя, про смерть. І думки про смерть теж не сильно сумні. Знаєте, може бути, життя смертю не закінчується. Основна думка, що для людини собака — це частина її життя. А для собаки людина — все життя.