Першій український політик, фемініст та Нобелівський лауреат: несподівані факти про Івана Франка у вікторині "Ліс рук!"

Перший український Нобелівський лауреат, засновник туристичного руху, людина, яка могла писати з такою швидкістю, з якою не всі можуть читати. Черговий випуск вікторини про українську літературу "Ліс рук!" присвячений Івану Франку.

Сьогодні Іван Франко — це не просто автор з минулого, це — цілий Всесвіт. Разом з ведучим Володимиром Остапчуком та учасниками програми ви зокрема дізнаєтесь: чому малий Іван ночував у труні, як конкуренти перешкоджали політику Франку під час виборів, скільки в житті письменника було історій кохання та чому він так і не отримав Нобелівську премію.

Цікаве від експертів

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі — зараз це Дрогобицький район Львівської області, а тоді ця територія була у складі Австро-Угорської імперії. Його батько Яков вважав себе нащадком німецьких колоністів, племені франків. Але сам Франко був українець від діда та батька.

Яков Франко був заможним сільським ковалем. Поки батько працював, його син годинами сидів поруч. Пізніше згадував, що тато терпляче пояснював, як потрібно жити з людьми й для людей. Послухати оповіді мудрого Якова любили й дорослі, які постійно збиралися у його кузні. Іван вирішив стати письменником, бо чув багато цікавих історії від клієнтів батька, і вирішив їх записувати.

Франко був вундеркіндом. У нього була чудова пам'ять, вже у початковій школі міг дослівно переказати "Кобзаря" Шевченка. У п’ятому класі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі. До речі, Іван Якович знав 14 мов: польську, німецьку, українську, італійську, англійську тощо. Перші три він вивчив ще у школі, а інші — вже у студентські роки.

Іван був гарним учнем. Він допомагав робити завдання однокласникам, і навіть на цьому заробляв. У початковій школі йому довірили вести журнал відвідування учнів. Іван, бувши людиною чесною, відмічав тих, хто прогулював уроки. За це одного разу йому довелося поплатитися: прогульники камінням закидали Івана. Сьогодні це називається булінг, Іванові діставалося від однокласників.

Малому Франку доводилося ночувати у труні. Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, він жив на квартирі в далекої родички — тітки Кошицької. Тітка разом з чоловіком мали столярню, в якій в тому числі виготовляли труни. Іноді виробів було так багато, що не було, куди їх складати. Тоді траплялося, що малому Франкові доводилося спати у труні. Коли його мати дізналася про це, то зробила тітці скандал.

Франко був студентом трьох університетів.

"Франко мав дуже специфічні стосунки з вищими навчальними закладами. Він вступив до Львівського університету, де блискуче вчився. Але так сталося, що з політичних мотивів його відрахували. Парадоксально, що нині цей заклад іменується на честь Франка. Він їде до Чернівців через те, що адміністрація Буковини лояльно ставилася до українців, і тому дозволили Франку закінчити вищу освіту. Але доктора філософії він здобув у Віденському університеті", — розповів директор Міжнародного фонду Івана ФранкаІгор Курус.

Івана Франка вважають засновником туристичного руху в Галичині. Він був першим професійним туристом, який організовував піші мандрівки Галичиною і Карпатами. У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А з часом його третій син Петро став фактично засновником пласта — української скаутської організації, метою якою є сприяння всебічному, патріотичному вихованню молоді. Саме Петро вигадав термін "пласт".

Іван Якович Франко відомий нам не тільки як автор, але ще і як політичний діяч. Він був перший професійний політик України.

Франко становився у часи розколу України: лівобережна входила до складу Російської імперії, а правобережна належала до Австро-Угорщини. Галичині, де жив Франко, тоді судилося стати колискою трьох націоналізмів: єврейського, польського та українського — трьох народів, що не мали власної держави та чекали на власних пророків.

"Іван Франко народився у Нагуєвичах, яке знаходиться за 10 кілометрів від міста Борислав. На той час це одне із найбагатших міст Галичини й Австрії. Там видобували нафту. Нафту видобували так звані ріпники — відрами з ям. Це дуже важка робота, тому ріпники дуже часто помирали від хвороб. А поряд в Дрогобичі жили інженери, власники цих нафтових свердловин, вони будували багаті маєтки. Тобто явна класова нерівність. І очевидно, що Франко не сприймав ці речі. І ще до політичної діяльності він фактично вже був соціально активним громадянином, який готовий був боротися за права робітників", — пояснив Ігор Курус.

Франко читав Маркса та Енгельса через те, що був соціалістом за упередженням. Але соціалізм для Франка був можливістю реалізувати право на українське. І аж ніяк він не поєднував себе з російським соціалізмом. Він навіть спробував перекладати "Капітал" Маркса. Але коли переклав один із розділів, то зрозумів, що ідеї німецького філософа — утопія, тому припинив роботу. З роками Франко змінив свої політичні погляди й став народником.

До речі, Франко носив вишиванку, та започаткував традицію вдягати вишиванку під класичний костюм. Така собі еклектика, адже вишиванка тоді вважалася ознакою того, що людина з села, а костюм — ознака освіченості.

Франко тричі сидів в тюрмі через свої погляди. Відбування тюремного покарання дуже негативно позначилося на здорові Івана — він перемерзав у камерах, через що набув хворобу, яка вплинула на досить ранню смерть письменника.

Іван Франко був одним з засновників Русько-української радикальної партії. Це була перша українська політична партія, і саме тому Франка вважають першим професійним політиком. Партійна програма-мінімум ставила за мету створення Галицької автономної області, а програма-максимум — соборну Україну, яка б об’єднала всіх українців.

"Я звертаю увагу — "руської", не "російської". Тому що росіяни до русичів мають відношення як морська свинка до моря. Франко з цією партією йшов на вибори. До речі, Франко був одним із перших, так би мовити, публічних діячів, який почав закликати до єдності українців і вживання саме правильної ідентичності — українець. Бо загалом мешканці регіону Франка називалися русинами", — уточнив Ігор Курус.

Франко став першою людиною в історії, яка в Віденському університеті захистила свою дисертацію на рідній українській мові.

"В принципі, навіть зараз дисертацію можна захищати двома мовами. Для цього створюють спеціальну вчену раду. Ось я не знаю, чи створювали для Франка спеціальну вчену раду, але те, що він в науковий обіг ввів українську мову, це точно", — розповіла кандидатка філософських наук Олександра Решмеділова.

У ті часи також використовувалася несумлінна агітація. Виборців називали хрюнями, бо вони продавалися буквально за ковбасу та горілку. І на виборах 1895 року на пост посла у Галицькому Сеймі Франко програв, бо його політичний конкурент підкупив людей, фактично використав технологію "гречкосіїв". А одного разу, щоб перешкодити Франку йти агітувати, у нього вкрали взуття.

У 1898 році він знов балотуватиметься, але вже до Віденського парламенту. На цей раз у письменника поцупили не лише мешти, але й капелюх, без якого тодішній інтелігент просто не міг з’явитися на вулиці. А з преси він дізнається, що передвиборчих перегонів люди з’їли 70 кілометрів ковбаси. Відтоді письменник раз і назавжди позбувся бажання брати участь у політичних перегонах.

На всіх виборах Франку не вистачало то 50, то 30 голосів.

"Як політологиня я скажу, що насправді для результату не так важливо, хто за кого проголосував, важливо — хто рахував. Тому ми можемо припустити, що ті голоси, яких не вистачало Франкові,  скоріш за все, були просто вкрадені", — вважає Олександра Решмеділова.

Попри те, що потрапити до уряду Іванові Франку так і не вдалося, він не зупинився і продовжував боротися за Україну. Щоправда, вже на папері. Головні здобутки Франка надруковані не в політичних програмах, а в книжках. Але не завжди вони виходили саме від його імені. Автор частіше за все друкувався під псевдонімами. У Івана Франка було близько 100 псевдонімів, серед яких: Джеджалик, Мирон, Кремінь, Живий, Марко, Брут Хома тощо.

Франко писав практично кожен день (приблизно раз на два дні), і ледь не по цілому твору. За 40 років встиг написати 6000 творів — це і вірші, і новели, і казки, і статті. Він писав для різних людей і про різне, і не тільки тому, що заробляв на цьому гроші (а він, до речі, перший український письменник, який зміг заробляти лише на своїх творах), але і тому, що він просто любив писати. Франко міг би збільшити свої статки, якби писав переважно для європейського читача. Але він обрав українську мову та українську аудиторію — це було для нього важливо.

Якщо говорити про вірші, то тут Франко надихався коханням:

• Ольга Рошкевич — перше велике кохання Франка. Пара мала одружитись, але на заваді став перший арешт Франка, через який батько Ольги заборонив у майбутньому мати будь-які стосунки з Іваном.Але попри заборону батька пара таємно зустрічалась у лісі. А задля того, аби коханий міг знайти Ольгу, вона чіпляла на дерева стрічки, які вказували Івану шлях.

• Юзефа Дзвонковська — походить з родини польського шляхтича. Вона знала собі ціну, відмовляла геть усім хлопцям, які бігали за нею натовпом. Але не залишилась байдужою до Івана Франка. Пізніше він листом проситиме руки Юзефи у її батьків. Однак отримає негативну відповідь, яка розіб’є йому серце. Та лише згодом Іван дізнається, що відмова була пов’язана із хворобою, яка забрала життя Юзефи.

• Целіна Зигмунтовська — третє кохання Франка. На превеликий жаль, ця жінка все ж таки утворила пару з Франком. Чому "на жаль"? Бо це кохання виявилось токсичним для Івана. Так, Франко був щиро закоханий у Целіну, проте вона насміхалась над ним, називаючи рудим. А їй подобалися брюнети. Пізніше вона вийде заміж за іншого, народить йому сина, але швидко овдовіє. Залишившись на самоті, Целіна згадає Івана і прийде до нього жити. Проте Франко у своїй прозі зізнається, що був змушений прийняти цю жінку, та навіть жалітиметься, що саме через неї в нього почалося погане самопочуття. І це саме їй Франко присвятив свій твір "Маніпулянтка".

• Сам поет писав, що кохання з’являлося йому тричі. Ольгу Хоружинську письменник не згадує як кохання, вона є його першою законною дружиною. Франко навіть запізнився на їхнє весілля, зачитавшись вірша. Цей шлюб був цікавій тим, що Ольга була з іншої частини України — народилася на Харківщині, жила та навчалася у Києві, тому союз Франка та Хоружинської розглядали як символічне поєднання розділених українських земель. Завдяки цьому союзу в Івана Франка появилося четверо дітей — три сини та донька.

Франко був першим українським феміністом і сприяв розвитку феміністичного руху в Галичині. Саме завдяки його активній участі у світ вийшов дебютний жіночий альманах "Перший вінок".

Також Іван Франко вважається першим українським претендентом на Нобелівську премію за поему "Мойсей". В документах Шведської академії є запис, де автор зазначений як "великий Провідник свого народу, міжнародний геній". Кандидатура Франка була цілком прохідна, але його смерть у 1916 році унеможливила пошанування цією відзнакою.

Несподівані питання від дітей

Під час програми "Ліс рук!" школярі ставили питання про Франка, а відповідали на них експерти:

• Ігор Курус, журналіст, громадський діяч, директор Міжнародного фонду Івана Франка, співзасновник квартири-музею родини Івана Франка;
• Олександра Решмеділова, кандидатка філософських наук, політологиня, авторка наукових статей і виступів, присвячених Івану Франку.

— Наскільки мені відомо, у дитинстві Іван Франко розмовляв із грибами. Чи можна його вважати ненормальним?

— Франко був дуже органічний з природою. Батьки його жили на краю села біля лісу. Він любив ходити до лісу по гриби. Оскільки Франко був творчою натурою, очевидно, що він міг йти та собі щось нашіптувати, наприклад, якийсь віршик складати або ще щось.

У Франка була чудова фантазія. Зрозуміло, що Франко не був прототипом доктора Дулітла й не спілкувався з лісовими мешканцями. Але в народних піснях, в тому підґрунті, з якого він черпав потім свою творчість, було багато різних казкових персонажів. І ось ця казковість може йти з дитинства, тобто він міг уявити собі, що в лісі все живе — і дерево, і листочок, і грибочок, і уявити з ними певні діалоги.

— Чи була в ті часи пропаганда? Якщо так, то чи страждав від неї маленький Іван?

— Франко народився під час Австрійської імперії, потім жив під час Австро-Угорської імперії. Імперія — це велика держава, її треба було утримувати. Тому, звісно, пропаганда була, без цього ніяк. Річ в іншому — Франко був дуже освіченим. У нього було критичне мислення і він добре міг розрізнити — де пропаганда, де правда і які робити висновки. Я всім раджу — думайте.

— Як відносились до українських дітей в Австро-Угорщини тоді? Вони відчували себе пригніченими?

— Насправді питання достатньо риторичне. Зрозуміло, що Франко як носій української культури, мови мав певні обмеження через те, що він народився спочатку в Австрійській, а потім ріс в Австро-Угорській імперії, він мав знати інші мови. Тобто це не тільки бажання, це ще й вимушена ситуація. Тому таким чином можна вважати, що певне пригнічення було. Але досягнення Франка показують, що попри все, навіть маючи обмеження, якщо ти маєш бажання — ти можеш перестрибнути будь-які бар'єри, будь-які кордони.

— З яким письменником зарубіжної літератури можна порівняти Івана Франка?

— Дуже важко зіставити, тому що немає таких універсальних письменників. Це декілька треба скласти, щоб вийшов один Франко. Але гадаю, що це напевне Шекспір. Через те, що Шекспір вчив англійців як жити і як будувати свою націю, і Франко вчив.

Попередні випуски "Ліс рук!":

• Хіпстер, дауншифтер та містик: новий погляд на Григорія Сковороду у вікторині "Ліс рук!"
• Улюблені напої, вподобання в моді та історії кохання: несподівані факти про Тараса Шевченка — у вікторині "Ліс рук!"
• Новаторство, кохання та російське громадянство: несподівані факти про Лесю Українку — у вікторині "Ліс рук!"