Партнерство України та США, Генасамблея ООН і питання Криму: інтерв'ю з екс-послом Олександром Левченком

Як і з ким Україна може вибудовувати партнерські відносини. Чим обумовлена ​​емоційна реакція Кремля на офіційний візит президента України Володимира Зеленського до США. Як Києву вести можливі переговори з Москвою. Які питання Україна порушить на Генеральній асамблеї ООН. Чи відбудеться чергова зустріч у Нормандському форматі найближчим часом.

Зазначені теми у програмі "Украина на самом деле" телеканалу "Дом" коментує надзвичайний і повноважний посол України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександр Левченко.

Ведуча програми — Альона Чорновол.

— Чи варто Україні орієнтуватися не лише на підтримку Заходу? Вірно це чи ні?

— Звісно, вірно. Це була би правильна позиція, тому що в світі ситуація може змінюватися. Ми маємо власні національні інтереси. А союзники можуть бути як ситуативні, так і стратегічні, на яких можна покластися. Проте кожен союзник дивиться на тебе настільки, наскільки ти сам себе готовий захищати, наскільки проводиться програма реформ Збройних сил, закуповується озброєння, наскільки український солдат готовий встати на захист територіальної цілісності України.

Упор потрібно робити на свої сили, але з огляду на, що противник у нас потужний, небезпечний. Тому нам потрібно шукати серйозних союзників. І недавній візит нашого президента до Вашингтона наголосив, що стратегічна співпраця із США — не просто слова.

Україна та США можуть бути непоганим тандемом у плані захисту демократичних цінностей у Центральній і Східній Європі від зазіхань тих, хто не поважає міжнародне право, права людини та демократію.

Самі по собі — це позаблоковий шлях. Певний час Україна йшла позаблоковим шляхом: у 90-ті роки, потім за Януковича. І, на жаль, наш північно-східний сусід скористався з цієї ситуації. У позаблокової України тоді ослабли зв'язки з Євросоюзом, з НАТО. І Москва, грубо зневажаючи міжнародні домовленості, взагалі систему міжнародних правових відносин, які склалися після Другої світової війни, нахабно, цинічно увійшла до Криму та його окупувала, й потім спровокувала ситуацію на Донбасі.

Тому, звісно, нам потрібно орієнтуватися на союзників. Ми як європейська держава бачимо, що ці союзники — європейські країни. Є два потужних блоки в Європі: НАТО — військово-політичний, і Євросоюз — економічно-політичний блок з елементами й військовими й елементами безпеки. Орієнтація на ці два блоки та майбутнє членство в них є нормальним рішенням Києва.

— Реакція Москви на стратегічне партнерство України та США, на офіційний візит президента України Володимира Зеленського до президента США Джо Байдена була досить емоційною.

— Мене дивує зараз нервова реакція Москви після візиту президента до Вашингтона, коли президент Байден сказав: "США підтримує вступ України в НАТО". Пєсков відразу став реагувати: "Ми ухвалюватимемо якісь рішення, буде відповідна реакція".

Зачекайте. Ми були позаблоковими з 2010-го до початку 2014 року. Ви з цього грубо скористалися, плюнули в обличчя українському народові, забрали частину наших територій. Ви ж самі все зробили, щоби була орієнтація України на Євросоюз і НАТО. У Криму не було американських військ, на Донбасі не було європейських військ. Ви своїми агресивними діями штовхаєте Україну до того, щоб ми мали партнерів.

Партнери — добре, ми на них орієнтуватимемося. Але ми повинні самі будувати свої Збройні сили, у нас повинна бути здорова економіка, що розвивається. Європейські партнери зацікавлені мати у своєму блоці таку країну. І я б не забував, що Україна та Європа мають спільні цінності. Це дуже важливо. І тим, хто не цінує їх, важко зрозуміти, чому вони для нас так важливі, як для людини важливий кисень, без якого можна загинути. Ми поділяємо європейські, людські, цивілізаційні цінності. Ми цивілізаційно — в Європі, і розвиватимемо ці відносини.

— Про можливу зустріч Володимира Зеленського з Володимиром Путіним. Які теми могли б на ній звучати? Чи можливий компроміс між Україною та РФ?

— Компроміс — це коли чимось повинен поступитися ти, а чимось — я.

У ситуації, в якій ми перебуваємо, у нас забрали наші території. Натяк Москви: "Ви повинні поступитися своїми територіями, але не всіма. З Донбасом якось буде, а з Кримом — забудьте". Тобто — це компроміс коштом наших національних інтересів. Це не відповідає потребам держави та українського народу. Я думаю, ніхто на це не піде.

Ми сусідні держави з Росією. Наші партнери говорять: щоби вирішити цю ситуацію з окупованими територіями, потрібно розмовляти не з Гельсінкі, а з Москвою, бо саме їхні війська тут перебувають. Тому що вони демонструють у Нью-Йорку, у Женеві, що нібито вони готові, а "Київ не хоче". Київ не хоче повернути свої території — яка дурість, так? "Добре, ми готові з вами зустрітися", — заявляє Київ. А Пєсков одразу: "У нас умова. Ми теж готові, але тема Криму — табу".

Шановні, Крим — якраз найбільш кричуща тема. Після 1945 року такого в міжнародній практиці й близько не було. Це найгрубіше порушення всього, як живе людство зараз. Після окупації Криму вся система відносин великою мірою показала, що вона не функціонує. Саме по Криму, а не по Донбасу, це чітко видно, й Москва це розуміє. Власне, Донбас і замислювався, щоби про Крим не говорили. Тому що на Донбасі поводяться огидно, Донбас їм не потрібен. Там — руйнування. А Крим — це для них, тут тихо все повинно бути.

— Очільник МЗС Дмитро Кулеба наголосив, що Київ розраховує на підтримку Кримської платформи з боку ООН, це поверне повагу до Статуту ООН і сприятиме припиненню грубого порушення міжнародного права. Саміт Кримської платформи відбувся лише 23 серпня. Підсумкова декларація саміту — документ відкритий, до нього можуть приєднуватися інші країни. Як ви прокоментуєте таку позицію нашого міністра закордонних справ?

— Росія — постійний член Ради безпеки, одного з головних керівних органів Організації Об'єднаних Націй. Значить, один постійний член Ради безпеки бере участь у спробі анексії чужої території, розв'язанні війни проти іншої території. При цьому ходить на засідання, засуджує конфлікти на африканському континенті, закликає розглянути якісь питання. А фундаментальне питання — перша спроба анексії після 1945 року?

Адже ООН створена якраз після закінчення Другої світової війни. Тобто нова система міжнародних відносин, яка не дозволить розв'язання нових воєн і конфліктів після 1945 року. І тут постійний член Ради безпеки поводиться просто огидно. Звісно, абсолютна більшість членів Ради безпеки засуджує політику Москви. Вони розуміють, що її політика, крім усього іншого, підриває авторитет цього міжнародного органу.

Так, не було їх на Кримському саміті. Це, можливо, не найкращий момент. Але ми лише стартували по Кримській платформі, ми щойно почали відлік часу з деокупації Криму. І я впевнений, що дискусія з кримського питання зараз на Генасамблеї буде більш предметною. Звісно, виступ нашого президента буде багато в чому присвячений питанням деокупації Криму. Друге питання — це Донбас, і третє — це універсальне питання, яким зараз фактично все людство займається: COVID-19.

Упевнений, що більшість членів Ради безпеки ООН розуміють небезпеку спроби анексії Криму, і що вони повинні більш активно включиться до обговорення того, щоби повернути статус-кво умовно на 20 лютого 2014 року — до початку збройного наступу на Крим російських військ.

— На початку вересня пані посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен заявила, що до відходу з поста канцлерка Німеччини Ангела Меркель спробує організувати зустріч "нормандської четвірки". Меркель уже мала зустріч із президентом України Володимиром Зеленським, а перед тим у Москві провела перемовини з главою РФ. На вашу думку, чи чекати нам до кінця року на зустріч у Нормандському форматі?

— Меркель сказала, що вона зробить усе максимально, щоби все-таки відбулося це засідання в Нормандському форматі. Він нас більше за усі цікавить, тому що всі політичні важливі питання вирішуються не в Мінському процесі, це тактичні питання. А всі стратегічні питання вирішуються в Нормандському форматі, і без нього кудись далі просунутися в плані деокупації, рішення імплементації Мінських домовленостей, просто неможливо. Я був би оптимістом, тому що з песимізмом ми нічого не доб'ємося. Якщо не вийде, нічого страшного. Але ми б хотіли, щоби це відбулося.