"Вільха", "Богдана", "Нептун": застосування українського озброєння на війні обговорюємо з полковником Грабським

Українські "Вільха", "Богдана", "Нептун"— чи може країна самостійно закрити свої потреби в озброєнні? І якою має бути зброя для того, щоб перемогти у війні проти Росії? Про це в інтерв'ю  в межах марафону FREEДОМ на телеканалі UA розповів полковник Збройних сил України, військовий експерт Сергій Грабський.

— Щодо українських реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) "Верба", то ЗСУ мали лише дослідні зразки, серійний випуск цих РСЗВ не було налагоджено. А ось українське РСЗВ "Вільха" — це досить цікава річ. Для неї у нас було виготовлено достатню кількість боєприпасів.

—  Так, "вільха" вона показала себе. Щодо боєприпасів до неї оцінка "достатньо"—це дуже голосно. Було зроблено 50 ракет — а це таки не те, що треба. Це буквально на два залпи. І ми ці ракети розстріляли.

Але вони показали свою перспективність та доцільність саме в наших умовах. Тому що ці ракети працюють повністю на вітчизняних компонентах.

Найголовніше — ми маємо досвід та традиції створення такого виду зброї, і ми не повинні упускати можливості створення нашої виробничо-технічної та наукової бази та вдосконалення таких видів озброєння.

І тоді ми будемо менш залежати від постачання озброєння та бойової техніки з інших країн з обмеженою дальністю дії.

— Чи можна сказати, що "Вільха"— це якийсь проміжний етап між "Смерчем" та "Хаймарсом"?

— Ні. Це трохи інше. "Вільха" — це якийсь замінник оперативно-тактичних ракет. Це неможливо порівнювати. Це трохи різні речі.

"Вільха"— це все ж таки глибока модернізація того ж радянського озброєння, і вона має ті ж "дитячі хвороби", які має радянське озброєння. Вона створювалася з іншої філософії. Так само, як "Стугна" (протитанковий ракетний комплекс розробки Державного Київського конструкторського бюро "Промінь",— ред.), "Вільха"—це все-таки зброя другого покоління. А "Джавеліни" (американський переносний протитанковий комплекс, — ред.) і "Нлоу" (NLAW — шведсько-британська переносна протитанкова керована ракета, — ред.) — це все-таки протитанкова зброя третього покоління із зовсім іншими показниками.

Тому для нас, з точки зору ефективності, економічності, доцільності та необхідності, — "Вільха" — це самостійний вид зброї, який дозволяє вирішувати питання досить цікавого спектру.

Ось "Хаймарс" (HIMARS  американська реактивна система залпового вогню на колісному шасі, — ред.) — це багатоцільова пускова установка. А "Вільха" — це все-таки один з видів боєприпасів, які запускаються з певного типу автомобіля, і вона має ті ж хвороби, що має той же "Смерч" (радянська і російська реактивна система залпового вогню, — ред.) . Але найбільша хвороба — це швидкість перезарядки. "Смерч" може дати один залп за годину. От і все. Але він нам потрібен, тому що у нас хоча б є такі пускові установки.

— Що ви скажете про українську самохідну гаубицю "Богдана"? У Радянському Союзі подібних систем не було начебто.

— Безперечно, не було. Але це якраз зброя, яка, в принципі, вже є зброєю. До речі, та український танк "Ятаган". Ми про нього чомусь забуваємо. А це зброя, яка відповідає стандартам НАТО.

— Чи можемо ми самі закрити свої потреби цією зброєю?

— Так, ми самі собі можемо закривати. Що для нас сьогодні є лімітуючим фактором на фронті? Це кількість стволів. Тому кількості боєприпасів калібру 155 мм, які нам передають зараз союзники, достатньо, щоб забезпечити потреби всіх стволів плюс запас.

Ресурс одного ствола — 1,5 тис. пострілів. Всі. Після цього цей ствол треба міняти. І для нас ці стволи та установки відіграють дуже важливу роль.

Тому одне з малоозвучуваних, але дуже вірних рішень "Рамштайну" — це рішення про створення бази забезпечення та обслуговування. Тому що ми зараз маємо дуже широкий спектр видів озброєння, яке так, стріляє одним видом боєприпасів, але при цьому французький болт не завжди підходить до англійської машини. І американська гайка не завжди вкручується у шведську гаубицю.

Але створення заводу з виробництва боєприпасів є досить складною, витратною, клопіткою і, м'яко кажучи, небезпечною в наших умовах річчю.

А створення саме українського НАТОвського стандарту озброєння було б дуже перспективним. А нам знадобляться десятки та десятки таких видів озброєння, бо Росія завтра не помре, нікуди вона не подінеться, і ми змушені будемо з нею боротися.

— Українська протикорабельна ракета "Нептун", завдячуючи якій ми знищили флагман Чорноморського флоту РФ — крейсер "Москва". Що про неї скажете?

— Філософія аналогічна до тієї, що ми обговорювали щодо "Вільхи". А саме, що ми переходимо на озброєння стандартів НАТО, тому відмовлятися від "Нептуна", від "Вільхи", від інших перспективних розробок було б злочином для нас.

Але ми повинні розуміти, що ці розробки для нас як проміжний етап із впровадження нових систем озброєння та бойової техніки наступного покоління. А якщо ми будемо розглядати варіант створення більш перспективних систем? До речі, тут я хотів би звернути увагу на те, що "Байрактар" (Bayraktar, турецький ударний безпілотник, — ред.) — це вже застаріла система.

І тут ми маємо просто унікальний шанс взяти участь у цій справі, маючи певні преференції, працюючи з турками створення Akıncı ("Акинджі") та інших перспективних видів безпілотників.

— А як показали себе безпілотники в цій війні?

— Вони на сьогоднішній день потрібні, бо противник навіть цього не має. Супротивник навіть цього не має.

Але безпілотники-смертники або дрони-камікадзе створювалися ще 15 років тому в Ізраїлі. І те, що зараз Іран намагається впарити Росії, — це репліки тих же ізраїльських моделей, які знято з озброєння вже 10 років тому. Вони аж ніяк не змінюють ситуацію на фронті.

Наші з гордістю заявляють, що ми збили там чергову кількість безпілотних літальних апаратів російської армії. На моє запитання, чим ви їх збивали, відповідають: "Стінгером" збивали" (американський переносний зенітно-ракетний комплекс Stinger,— ред.) І тоді я запитую: "Вибачте, а яке співвідношення ефективності та доцільності збиття "Стінгером" такого безпілотника ?".

Уявіть собі, що супротивник випускає проти нас хмару таких дешевих безпілотників, а ми розстрілюємо "Стінгери", потім нам завдається удар. Чим ми прикриватимемося? Ніхто не знає.

Наприклад, сьогодні ми розуміємо, що противник не має жодних шансів протистояти ударам "Хаймарсів". У них навіть теоретично немає такого озброєння, яке може протистояти "Хаймарсам". І тут, хоч би як це смішно звучало, використання оперативно-тактичних ракет для противника було б перемогою, вірніше джек-потом, тому що вони знають як з ними боротися. Тобто на сьогоднішньому етапі я не сильно переживав би, що американці поки що утримуються від передачі нам таких далекобійних ракет.

Тобто навіть тут, якщо ми говоримо про виробництво безпілотників в Україні, то чому б не розглянути питання створення хмари безпілотників короткого періоду життя, які сприятимуть масовому завданню ударів. Про цю концепцію у нас мало говорять, розглядаючи їх більше у традиційній сфері розвідки, удару тощо. Тут є в чому розвиватися, і чудово, що, починаючи з 2014 року, ми пішли саме цим шляхом, створюючи щось своє. Нехай не завжди виходить, бо таки це затратно. І це потребує інших і грошей, і ресурсів, і наукомістких виробництв. Проте ми нарощуємо таку базу. І в тій же сусідній з нами Румунії чи Угорщині навіть таких видів озброєння немає.

— Гвинтівки проти безпілотників це наша розробка?

— Абсолютно. І тут ми знову ж таки входимо в кооперацію з нашими балтійськими друзями, які використовують, зокрема, ізраїльські технології. Наше завдання правильно інтегруватися у цьому світі озброєння та бойової техніки, і зайняти там свою певну нішу.

Читайте також: Повідомлення про зброю з України на чорному ринку — ІПСО ворога: аргументи навів Грабський