Украина наш дом

"Не"свобода в Криму: інтерв'ю з керівницею Управління з розвитку кримськотатарських ЗМІ Гаяною Юксель

В окупованому Криму стосовно головного редактора газети "Крим" ("Къырым") Бекіра Мамутова складений "адмінпротокол". Причина — публікація доповіді генерального секретаря ООН, в якій згадувався Меджліс кримськотатарського народу (Меджліс в Росії визнаний екстремістською організацією і заборонений судом на території окупованого Криму та в РФ).

У програмі "На самом деле: Крым" телеканалу "Дом" Бекір Мамутов повідомив, що в даному випадку йдеться про публікацію від 14 жовтня 2020 року.

"Причому ми і раніше публікували ці доповіді й резолюції ООН. Цього разу опублікували доповідь генерального секретаря ООН, яка називається "Про стан справ із правами людини в Автономній Республіці Крим і Севастополі, Україна". Вона дуже велика, вийшла у нас на трьох сторінках. У доповіді близько 60 пунктів, в яких розгорнуто наводяться факти порушень прав людини в Криму. Доповідь дуже насичена, у неї потужна преамбула, репрезентативна фактична база. І ось Роскомнадзор порахував, що ми зловживаємо свободою інформації, було порушено адміністративну справу відносно мене, як посадової особи", — розповіла головний редактор.

Раніше, 10 березня, в окупованому Криму російська ФСБ затримала уродженця Кривого Рогу Владислава Єсипенко. Росіяни стверджували, що Єсипенко нібито збирав інформацію для спецслужб України. Та насправді Владислав був позаштатним журналістом "Радіо Свобода".

Про порушення свободи слова в Криму, про ситуацію зі ЗМІ на окупованому півострові говоримо з Гаяною Юксель, керівницею Управління з розвитку кримськотатарських ЗМІ, директоркою інформаційного агентства QHA.

Ведучий програми — Дмитро Сіманський.

— Чи є в Криму взагалі свобода слова, чи там безглуздо про це говорити?

— Яка може бути в Криму свобода слова, якщо ми постійно звідти отримуємо інформацію про тиск і репресії щодо журналістів? Ось за останній місяць — справа Бекіра Мамутова, затримання Владислава Єсипенка, Галина Довгопола. Про яку свободу слова йдеться, якщо за надуманими звинуваченнями людей хапають, і ставлять їм статті, починаючи від шпигунства та диверсійної діяльності, закінчуючи просто нібито невиконанням законодавства РФ.

У Бекіра Мамутова це, взагалі, смішно. Він дав текст виступу генерального секретаря ООН, в якому згадується Меджліс кримськотатарського народу, тобто це була пряма мова, прямий текст. І за це склали на нього "адміністративний протокол".

У мене взагалі відчуття такого дежавю. Тому що у 2015 році я теж пройшла через подібні звинувачення. Теж був "адміністративний протокол", мене звинувачували в тому, що я говорила і писала про організації, що заборонені в РФ, — "Правий сектор", "Тризуб", "Братство".

А тепер вони Меджліс оголосили поза законом. Встановили статус екстремістської організації, і вже при згадці Меджлісу застосовують ось такі покарання.

— Вони так і Генасамблею ООН оголосять екстремістською організацією, судячи з усього.

— Цілком можливо. Ми сміємося, але річ у тому, що 1 квітня 2020 року в них відбувся референдум, за результатами якого були внесені зміни в чинне законодавство Російської Федерації та основний документ — конституцію. Там кілька змін, але в плані Криму є два важливих моменти.

По-перше, вони визнали пріоритет верховенства внутрішнього права над міжнародним, а це значить, що всі рішення в міжнародних інстанціях у них відходять на другий план.

По-друге, і це стосується інформаційної та публічної діяльності — караються будь-які розмови, які ставлять під сумнів так звану територіальну цілісність РФ (а півострів вони розглядають частиною Росії). Спочатку попередження, а потім можливі терміни до 10 років в'язниці.

— Історія з Бекіром Мамутовим, історія з Єсипенко — окупаційна влада ділить журналістів за національною ознакою?

— Не думаю, що вони ділять за національною ознакою. Так само, як і за статевою ознакою, за кольором шкіри, віросповіданням. У Криму в 2014 році відбулася дуже чітка сегрегація за принципом "визнали — не визнали окупацію". Ось ті журналісти (на жаль, їх достатня кількість), які перекинулися на бік окупанта, і всі ЗМІ — вони отримали можливість для продовження діяльності в Криму. Всі ті, хто залишилися на принципових засадах, відкрито говорили про те, що відбувається, називали речі своїми іменами, називали окупацію — окупацією, диверсії — диверсіями, всі ці журналісти були видавлені з Криму.

Ми знаємо сумну статистику по інформаційній сфері. Понад 500 порушень прав журналістів за ці сім років.

Основний масив порушень припадає на 2014-2015 роки. Але й зараз також триває фіксація порушень прав журналістів.

За деякими відомостями, понад 200 журналістів були змушені покинути територію півострова, тому що на них тиснули, погрожували, демонстрували кримінальні справи, які мали піти в роботу, створювали умови для невиконання професійної діяльності. 12 ЗМІ виїхали з території Криму та продовжують свою діяльність на материковій частині України.

Але інша справа, що у них особливе ставлення до кримських татар. Кримських татар вони вважають деструктивним фактором: не можуть пробачити те, що кримські татари не визнали окупацію.

— А що залишилося в Криму з незалежної журналістики, з незалежних ЗМІ?

— З незалежних там нічого не залишилося. Там інформаційна сфера, яка дуже чітко регулюється чинною де-факто владою.

Там не просто журналістом бути, там навіть складно бути просто громадянином і чимось цікавитися. Ми ж знаємо ситуацію, яка складається останнім часом. Згадайте обшук, який відбувся в Криму в будинках кримських татар понад місяць тому. Тоді були затримання в межах надуманої справи "Хізб ут-Тахрір".

Хочу звернути увагу: затримали шістьох осіб. П'ятьох залишили під вартою, а одного відпустили. І ось коли у цієї людини стали запитувати: "Які претензії до тебе були?", чоловік говорив: "Мені показували, і мене розпитували про інформацію, яку я завантажував з інтернету, і розпитували про сайти, на які я заходив". Уявляєте ступінь контролю? Не те, що за журналістами, а за населенням!

А так, вільних журналістів, незалежних, авторів, блогерів, діячів, які так чи інакше пов'язані з медійною сферою, — там не залишилося. Там можна жити й працювати тільки за умови повного підпорядкування чинному там де-факто законодавству.

І статистика нам показує, що за сім років кількість ЗМІ в Криму скоротилася майже на 80%. До окупації в Криму було 1800 ЗМІ, а в звіті ООН було зазначено взагалі 3000. Зараз цього нічого не залишилося. За останніми відомостями — це близько 400 ЗМІ в АР Крим, і приблизно стільки ж, трохи менше, в місті Севастополі, тому що Севастополь вони вважають окремим суб'єктом, і статистику ведуть щодо нього окремо.

Але, в цілому, повне скорочення інформаційної діяльності, обмеження, контроль і репресії.

— Ви згадали обшуки, затримання, арешти місяць тому в справі "Хізб ут-Тахрір". Серед затриманих були й громадянські журналісти. Можете більше розповісти про цей кримський феномен — інститут громадянських журналістів?

— Дійсно, це кримський постокупаційний феномен. Це ситуація, коли в умовах несвободи, репресій не залишилося тих, хто може говорити про реальну ситуацію в Криму. Не залишилося журналістів, не залишилося ЗМІ, авторів, блогерів, як я вже сказала. І ось функцію з надання інформації про те, що дійсно там відбувається, як люди живуть в умовах несвободи, стали виконувати прості громадяни.

Я уважно спостерігаю за розвитком такого громадського руху, як "Кримська солідарність". Зараз це найсильніше представництво кримської громадянської журналістики. За невеликий період вони пройшли дуже великий еволюційний шлях.

Тому що спочатку повідомлення були розрізнені, непрофесійні, в них інформація була неповна. А зараз ми бачимо досить добре організовану структуровану роботу, правдиву, повноцінну інформацію. Дуже оперативну. Причому, зверніть увагу: в будь-якій точці Криму, в будь-який час доби, ми буквально в режимі онлайн можемо отримувати інформацію про те, що відбувається.

Тому, це унікальний феномен, це явище в історії журналістики сучасної України, і це, на мій превеликий жаль, явище, яке виникло в умовах несвободи, і в умовах тимчасово окупованого Криму.

— Як думаєте, як розвиватиметься ситуація зі свободою, в нашому випадку, скоріше, з несвободою слова в Криму?

— Думаю, що репресії й тиск будуть тільки посилюватися. Тут ще треба враховувати й зовнішні чинники. І те, що Крим — це не просто регіон. Це регіон тимчасово окупований, регіон, який вплетений в міжнародні відносини, в конфлікт України та Росії, точніше в агресію, яку Росія розв'язала проти України.

Потрібно звернути увагу й на те, що Росії потрібно буде формувати образ ворога, демонізувати Україну, говорити про те, що: ось, ми живемо в умовах, коли в будь-який момент може статися саботаж і диверсія, і обов'язково таких людей потрібно виявляти.

Ситуація з Єсипенком — це меседж не тільки Криму. Це послання і українським, і міжнародним журналістам про те, що люди на території півострова не захищені. Адже будь-яку людину можуть схопити, звинуватити в шпигунській діяльності, знайти купу вигаданих доказів, які потім будуть використовувати в так званих судових розглядах.

— Телеканал "Дом" працює, зокрема, і для кримчан. Наскільки важлива наша діяльність, наша інформація для жителів окупованого півострова?

— Ми постійно тримаємо зв'язок із нашими земляками в Криму. І вони пильно стежать за тим, що відбувається на материковій Україні. Тому нам потрібно робити правильні, вивірені кроки, вибудовувати мудру політику щодо деокупації Криму. Реінтеграційна та інформаційна політика, і діяльність телеканалу "Дом", і діяльність кримських ЗМІ в цьому контексті дуже важливі.

По-перше, це демонстрація інформаційної політики та зв'язку з окупованою територією. Це те, що ламає політику окупанта, спрямовану на прагнення забути Крим, замовчати його, створити у людей в Криму враження про те, що Україна забула про окуповану територію.

По-друге, діяльність кримських і українських ЗМІ — це певний інформаційний опір, який тут, на вільній території, може не відчувається, але дає в Криму певний імунітет. Я тримаю зв'язок зі своїми колегами, і вони кажуть, що висвітлення подій в Криму дуже допомагає їм.

Тому ні в якому разі не можна припиняти цю роботу і піддаватися якимось сумнівам з приводу того, що вона може бути марною. Ми повинні обов'язково продовжувати її.

Прямий ефір