Мені пощастило чути Паваротті наживо: "Утро Дома" з оперною співачкою Вікторією Лук'янець

Українську оперну співачку, народну артистку України Вікторію Лук'янець знають у всьому світі. Її відрізняє яскравий, самобутній тембр голосу, яким вона володіє досконало. Вона проникливо виконує як ліричні твори, так і драматичні.

Яким для неї став 2021 рік і що найбільше запам'яталося у кар'єрі — розповіла Вікторія Лук'янець в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Анна Кузіна.

— Яким для вас був 2021 рік?

— 2021 рік був дуже хорошим, плідним. Я просто завжди намагаюся з того, що є, зробити найкраще. Я за цей рік зробила дуже багато нових програм, я змогла приділити увагу моїй сім'ї, я змогла приділити увагу моєму саду, квітам та людям, які мене оточують тут, моїм студентам. Тому я можу сказати, що він був хороший і плідний.

— Як ви прийшли до опери? Наскільки важливим для оперного співака є ранній початок кар'єри?

— Зараз це дуже важливо, бо всі хочуть, щоб на сцені стояли молоді співачки. Саме співачок хочуть бачити гарних, худеньких, молоденьких. Тому і важливо розпочати кар’єру співачки раніше.

Я була теж першовідкривачем, бо раніше у нас приймали до консерваторії не раніше, ніж у 18 років. У музичне училище теж. А я вступила, коли мені ще 15 років не було, тобто я була найменшою, найпершою, хто поєднував одночасно і предмети загальноосвітньої школи, і всі музичні предмети.

Я вдячна і моїм батькам, і вчителям, що вони підтримали в цьому мене, що не чекали, поки мені буде 18 років. Тому я так рано й злетіла, і вже о 22 роки я ж була солісткою Київського національного оперного театру.

Звичайно ж, у кожного дуже індивідуально. Є люди, які приходять у співи, в оперу з інших професій і таке є. Якщо ми з вами згадаємо нашого великого тенора Анатолія Борисовича Солов'яненка, то він же після 30 років прийшов до оперного театру та професії. А який золотий голос України, досі ми його із насолодою слухаємо та пам'ятаємо, пам'ятаємо завжди.

— Розкажіть про ваш професійний дебют. Що це було, які ви відчували емоції, вперше виходячи на сцену?

— 19 листопада 1989 рік. Це опера "Царська наречена" Римського-Корсакова, диригував Іван Дмитрович Гамкало, постановка Ірини Молостової, Національна опера. Я його так пам'ятаю, мабуть, ще тому, що саме за день до мого дня народження відбувся цей дебют, я була зовсім маленька, 23 роки.

А який найголовніший мій європейський оперний дебют — це теж я пам’ятаю дуже добре: 15 червня 1993 року, Віденська опера, цариця ночі у "Чарівній флейті" Моцарта.

Емоції... Ну ви розумієте, які можуть бути емоції. Емоції такі, що ти маєш так усе згрупувати, цей потік енергії бути, щоб усе, чого тебе навчили вчителі, все, що тобі дала природа, все, що тобі дала генетика, все, що ти зробив своєю працьовитістю, — щоб ти виніс на сцену і щоб це подарувати так публіці, щоб тебе прийняли. Тому що мене ж не відразу брали у солісти, я була у стажерській групі, і навіть у стажерській групі не було нормального місця для мене. Тому для мене була така важлива ця вистава в Національній опері.

Все відбулося, і потім наступного дня Лев Миколайович Венедиктов сказав: "Не буде стажерської групи, буде одразу основна трупа театру".

— Який театр для себе ви вважаєте найголовнішим, найулюбленішим?

— Я себе налаштовую так, що якщо я в Японії виступаю, це місце для мене зараз улюблене, то мій головний театр. Я дуже люблю всі сцени, на яких я мала щастя виступати та виконувати улюблені партії. Мені навіть кажуть: "Яку партію ти ще хотіла б заспівати?" Мені навіть вам важко буде на це запитання відповісти, бо я заспівала все, що мріяла і не мріяла у своєму житті. Тому я просто за все дуже вдячна.

— Як вам вдається поєднувати кар'єру співачки з викладацькою діяльністю?

— Я даю студентам уроки до того періоду, коли мене не буде. Я заздалегідь намагаюся їх давати, щоб зі спокійною душею потім концентруватися тільки на моїх виступах.

— А хто був вашим улюбленим партнером?

— Тут я теж відповім трохи філософськи, бо буквально тиждень тому моя вірменська сопрано сказала: "Яка ви, Вікторіє, щаслива — ви чули живцем зірок, а ми їх чуємо тільки вже на записах". Я могла їх чути й бачити, і бути біля них. Тому для мене, як для професіонала, — неймовірна школа чути живе звучання голосу Лучано Паваротті. Це не на записі, не на платівці. Тому я тільки можу поспівчувати зараз нашій молодій генерації, що вони, на жаль, цих зірок не можуть чути, бо це є школа. З ними можна навчитися ще краще співати.

— Як ви бережете голос?

— Найкращі ліки для голосу — це мовчання. Якщо я займалася або була на репетиції, я потім до вечора повністю мовчу. Так за вечір та за ніч голос поновлюється. Звичайно, я навчаю всіх своїх дітей не розмовляти на вулиці, якщо холодно, не кричати, не підвищувати голос, не плакати. Це все дуже важливо.