Міфи Кремля про Україну — розбір статті Дмитра Медведєва

Дмитрий Медведев. Фото: er.ru

Російське видання "КоммерсантЪ" опублікувало статтю заступника голови Ради безпеки Російської Федерації Дмитра Медведєва про Україну — "Чому безглузді контакти з нинішнім українським керівництвом". Свої думки Медведєв виклав у 5 коротких пунктах, насичених міфами російської дезінформації. Кожен із них розібрав факт-чек українських політиків та експертів VoxCheck.

Пункт про націоналізм в Україні

У першому пункті Медведєв згадує радикальних націоналістів, яких називає "нациками".

Насправді в Україні, як і в багатьох розвинених країнах, а також у Росії, є представники крайніх правих, однак ці організації нечисленні й далеко не мають такої підтримки в суспільстві та органах управління, як це намагається зобразити російська дезінформація. Про це свідчать хоча б результати виборів, на яких націоналістичні партії набирають близько нуля.

Російські ЗМІ постійно перебільшують впливовість та значущість ультраправих організацій в Україні.

Для порівняння, на сайті EUvsDisinfo Європейської служби зовнішньополітичної діяльності зібрано щонайменше 400 фейків російської пропаганди про нацизм в Україні.

Пункт щодо закону про корінні народи

Закон про корінні народи не є націоналістичним, і тим більше як його називає Медведєв, "ублюдочным". Закон спрямований на захист найвразливіших національних меншин — корінних народів.

Корінний народ — етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови та культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення поза межами України. Серед корінних народів в законі згадуються ті народи, які сформувались у Криму, — кримські татари, караїми, кримчаки.

Закони про мову та корінні народи — чи не найбільш дискредитовані на проросійських ресурсах. При цьому їх коментують суто в російському наративі. Доходять до того, що закон "Про корінні народи України" мовби "викинув росіян на узбіччя життя". Тоді як росіяни за визначенням не можуть бути корінним народом України: вони мають власне державне утворення за межами Української держави.

До речі, у Росії з 1999 року діє закон "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації". У переліку корінних народів немає "братніх" українців і білорусів. Зате є народи Півночі, Сибіру та Далекого Сходу, права яких все одно порушують. Інші країни на кшталт США і Канади теж, за логікою РФ, "наслідують нацистам", оскільки визнають індіанські племена корінними народами.

Пункт про начебто несамостійність України

У другому та третьому пунктах статті Медведєва мова йде про "зовнішнє управління" над Україною. Примітно також, що Медведєв пише "на Украине", замість "в Украине". Це стандартна практика для російської пропаганди. Так українцям постійно "нагадують", що Україна — не країна, а лише колишня частинка імперії.

Україна, як і чимало інших країн, залежить від відносин із державами та міжнародними організаціями. Однак, це — взаємовигідне співробітництво. Наприклад, у межах співпраці з МВФ Україна проводить економічні реформи, необхідні для подальшого розвитку.

Допомога, яку надає Європейський Союз, спрямована на розвиток економіки, державного управління, громадянського суспільства, сприяння енергоефективності та захисту навколишнього середовища в Україні.

Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС було ратифіковано 7 років тому, 16 вересня 2014 року. Основна частина угоди присвячена торгівлі, економічному та галузевому співробітництву. Зокрема документ передбачав створення зони глибокої та всебічної вільної торгівлі між Євросоюзом та Україною. Після набуття чинності угоди головним торговельним партнером України став ЄС, замінивши РФ. Це стало кінцем російського економічного домінування в Україні.

Росії ці зміни, як і курс України на зближення з Європою як такий, подобатися не могли. Зірвати процес асоціації РФ намагалася з 2013 року. Тоді говорили про загрози економіці. У Росії боялися, що дешеві та якісні європейські товари через Україну потраплятимуть до Росії. І що нові технічні стандарти ЄС витіснять російського виробника з українського ринку.

Проте, найвірогідніше, геополітичні мотиви хвилювали Москву значно більше за економічні. У 2014 Путін скаржився, що вільна торгівля України з ЄС загрожує Росії втратою близько 3 млрд дол. Та вже у 2015 російська влада зізналася, що західні санкції вартували їхній економіці 50 млрд дол. Військова агресія проти України виявилася куди збитковішою за Угоду про асоціацію. Сьогодні Росія намагається будь-що зберегти політичний вплив на Україну.

І тому, серед іншого, запустила кампанію з дискредитації Угоди з ЄС. П'ять найбільш поширених міфів цієї тематики:

  • Україна ніколи не стане повноцінним членом ЄС. Як насправді: жоден із лідерів країн-членів ЄС чи представників політичного керівництва Євросоюзу не заявляв, що Україна ніколи не зможе стати членом ЄС. Дійсно, песимістичні прогнози з приводу того, як швидко це станеться, є. Наприклад, президентка Естонії Керсті Кальюлайд заявляла, що Україні потрібно ще з 20 років роботи для членства в ЄС. Утім, офіційно Європейський Союз ніколи не виключав можливості набуття Україною повноправного членства. Головний критерій для цього — проведення реформ.
  • Асоціація вигідна тільки Євросоюзу — не Україні. Як насправді: Україна отримала багато переваг від Угоди про асоціацію з ЄС, зокрема завдяки Поглибленій та всеосяжній зоні вільної торгівлі (ПВЗВТ). ПВЗВТ збільшила двосторонню торгівлю між Україною та ЄС, яка досягла 48,1 млрд долл. у 2020 році . Європейський Союз є головним торговельним партнером України. За результатами 2020 року вага торгівлі товарами та послугами з ЄС склала 41% від загального обсягу торгівлі України. Крім цього, з 2014 року ЄС та його фінансові установи зібрали понад 15 млрд євро грантів та позик для підтримки реформ в Україні.
  • Україна втратила російський ринок і не отримала нічого натомість у Європі. Як насправді: зона вільної торгівлі надала українським експортерам безмитний доступ до одного з найпотужніших та найбільших ринків світу. ЄС запровадив тарифні квоти на певні групи товарів, зокрема сільського господарства та харчової промисловості. На певний обсяг товару встановлюється нульове мито, тоді як торгівля поза межами цього обсягу відбувається з використанням стандартних ставок ввізного мита. Жодних кількісних обмежень на експорт немає. До угоди не було частини з нульовим митом, тобто угода покращила, а не погіршила ситуацію. До речі, Україна не втратила російський ринок — Угода не накладає таких обмежень. Станом на 2020 рік РФ залишалася серед основних торговельних партнерів України (вага Росії у зовнішньоторговельному обороті товарів і послуг України становила 9%).
  • Угода з ЄС призвела до економічного колапсу України. Як насправді: українська економіка опинилася на межі прірви після російської агресії, а не через євроатлантичні прагнення країни. Реальний ВВП України у 2014 році впав на 7% та ще на 10% у 2015 році. Інша причина економічних труднощів — рівень корупції в країні. Проте в рамках тієї ж Угоди Україна взяла на себе зобов’язання провести ключові реформи у сферах верховенства права та боротьби з корупцією.
  • Україна — сировинний придаток Євросоюзу. Як насправді: Угода про Асоціацію України з ЄС — це не перетворення України на сировинний придаток. Вона передбачає вільніший доступ до ринку ЄС для українських товарів. Від Угоди виграли майже 40% експортерів та імпортерів, і лише 6% програли. Кількість компаній, що експортують до ЄС, зросла з 11,7 тис. у 2015 році до понад 14,5 тис. у 2019-му.

Отже, міфи, які Росія поширює про асоціацію України з ЄС, зводяться до того, що наша країна, мовляв, нічого від цього не виграла, тому, вочевидь, варто відмовитися від руху до ЄС та приєднатися до Митного союзу. Зрозуміло, що це не так. 

Аналогічні міфи російська пропаганда розповсюджує про співпрацю з НАТО. Проте:

  • Чи можна вважати вступ до НАТО нереальним? Абсолютно ні. Для цього потрібні політичні, економічні та військові реформи.
  • Чи є війна на території України перешкодою для вступу в НАТО? Також ні. Подібного твердження немає в жодному з основоположних документів Альянсу.

Пункт про начебто невиконання Мінських домовленостей

У четвертому пункті своєї статті Медведєв озвучує наратив про те, що Україна нібито не виконує Мінські домовленості.

У межах цього наративу російські та проросійські медіа — а в цьому випадку і сам Медведєв — забувають, що окупанти постійно порушують перемир’я, обстрілюючи українські позиції, періодично — із забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Пункт про Кримську платформу

В останньому, п‘ятому пункті, Медведєв, з-поміж іншого, пише про "дыбильную" Кримську платформу. Мета брехні у межах цього наративу — звести Кримську платформу до особистого піару Зеленського, який не мав і не міг мати ніякого політичного ефекту. В унісон з Росією, на проросійському телеканалі "Наш" саміт охрестили "гарним шоу за наші гроші" та "піар-акцією Зеленського".

У цьому ж ключі проросійські ЗМІ висміюють декларацію, ухвалену за підсумками Платформи. Але насправді держави-учасниці саміту гарантують, що ця подія — лише початок їхньої співпраці для повернення Криму. У декларації зафіксовано невизнання незаконної анексії Криму та зобов’язання розглянути запровадження додаткових санкцій відносно РФ у разі подальшої агресії. "Вперше на міжнародному рівні РФ визнано державою-окупантом", — заявив Зеленський.

Про Кримську платформу було чимало російської дезінформації, зокрема:

  • Мало учасників високого рангу, бо всі втратили інтерес до Криму. Насправді на саміт прибуло 9 президентів, 4 прем’єрміністри, 14 голів МЗС, а також інші політики й посли. Але російська пропаганда вперто просуває тезу: світ вважає Платформу безперспективною.
  • У російських ЗМІ поширили новину, ніби на Кримській платформі президент Угорщини Янош Адер засудив мовний закон в Україні. Проте у своєму виступі Янош Адер говорив саме про Крим. І в промові згадав проблеми, з якими зіткнулось угорське населення, коли в минулому проти своєї волі потрапило до складу інших держав: Османської та Австро-Угорської імперії, а з часом — Радянського Союзу. Адер сказав, що "Угорщина розділяє біль України у зв’язку з анексією Криму, оскільки на власному досвіді переконалася, як зовнішні сили свавільно перекроюють кордони в Європі". І угорці, які опинилися у складі меншин в інших державах, страждали протягом багатьох століть, зокрема, бо їм не давали вивчати власну мову. "І якщо вживання рідної мови обмежується в державному житті, якщо ті, хто використовує свою рідну мову, опиняються перед загрозою штрафів, це суперечить ідеалам демократії, і також не приносить користі титульній нації", — сказав Адер. Він не говорив, які країни має на увазі. 
  • У російських та проросійських українських ЗМІ активно поширювали тезу, ніби Кримська платформа пройшла без справжніх представників Криму. Що на саміті були представлена лише "національна меншина" — кримські татари. Твердження, ніби кримські татари не представляють населення Криму — суцільна маніпуляція. Кримські татари — це корінний народ півострова. Від національної меншини його відрізняє те, що кримські татари не мають державного утворення за межами України — вони сформувалися саме на українській території. Кримський півострів — це їхня батьківщина.
Прямий ефір