Міфи і правда про козацьку культуру: "Утро Дома" з реконструктором історії Віталієм Павленком

Сьогодні, 14 жовтня, Україна відзначає День козацтва! Незважаючи на велику кількість стереотипів про козаків, насправді їхній побут, культура та одяг сильно відрізнялися від того, як це показують у фільмах або пишуть в книгах.

Чи справді шаровари та вишиванки були популярні серед козаків, які зачіски носили на Січі — розповів реконструктор і популяризатор історії Віталій Павленко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Анна Кузіна.

— Як одягалися козаки? Шаровари, вишиванки — це все міф?

— Частково. Шаровари — це мода XVIII століття, причому приблизно останні років 30 існування Січі останньої. Звідки вона взялася, ця мода? Від турків. Турки ж запозичили шаровари у персів, з якими дуже довго воювали. Таким чином ця мода на поясний одяг потрапила до нас. Але вона, хоч і існувала, не займала більшу частину історії козацтва. В принципі, так ходила вся Східна Європа дуже довго.

— А оселедець?

— Дивіться, якщо, наприклад, взяти герб угорського міста Комада, ми там побачимо дві голови з довгими вусами, з довгим оселедцем, і вони насаджені на шаблі. Якщо ви будете гуляти по Карловому мосту в Празі, ви теж можете побачити серед інших фігуру з оселедцем. Але це не козак, це — турок.

У європейській геральдиці та в європейському мистецтві було прийнято саме так зображати турків. Відповідно, у XVIII столітті, коли дуже багато було військових зіткнень із турками, це теж перейшло в моду козацтва. До цього були чуби різного розміру, різної довжини. Коли в XIX столітті почали розбиратися, а що у нас там було, всі історики, художники до чого змогли швидко докопатися — це остання мода, ось вони до цього й докопалися. Далі у них не було можливості розбиратися. Вони це вхопили і понесли в маси.

— Хто такі насправді козаки?

— Якщо розбиратися з історією козацтва, то вона починається мінімум із кінця XV століття. Все починалося з того, що на кордоні спочатку Великого князівства Литовського були люди, які охороняли кордон і не були шляхтою. Тобто вони не були боярами, як тоді говорили, не були дворянами, як ще можна сказати. Але вони виконували функцію шляхти. Вони воювали. Вони власним життям, власними силами обороняли кордон. При цьому не потрібно думати, що межа була десь там. Київ був прикордонним містом.

Вони або вільні люди й до певної громади належать — міста, селища, або вони служать якомусь боярину, якомусь шляхтичу. Вони несли цей тягар війни. Але потім сталося так, що наші землі в межах Речі Посполитої вже перейшли під контроль від Литви до Польщі, а у них не було такого статусу як просто військовий. У них — шляхта, селяни, міщани. Вони були міщани, які не шляхта, тому їх прийняли селяни.

Уявіть, людина, яка від діда-прадіда сидить на кордоні та воює, ходить вниз воювати. На низ — в сенсі у Запоріжжя. Їй кажуть, що вона селянин. Що він зробить? Скрутить дулю і скаже: "Я пішов". І вони пішли вниз. Коли сформувалася з цих військових, може навіть не благородних людей, певна спільнота, яка заселила низ, нижню течію Дніпра, відповідно, стало можна туди йти всім. Тому що є куди йти, є до кого бігти.

— Будь-хто міг стати козаком? Просто прийти та приєднатися?

— Теоретично, так. У нас немає ніяких конкретних вимог. Просто хто міг дійти з довколишніх земель, той і приходив.

— А релігія?

— Які землі межують зі степом? Землі, на яких живе переважно православне населення. Ось воно і приходило.

Я не можу сказати, що не брали до товариства людей інших віросповідань, тому що у нас є джерела, з яких випливає, що в козацтві були люди з Центральної Європи, які навряд чи були православними. Але вони були серед козаків, воювали, ходили в походи на Москву. Тобто діяли разом із усіма.

— Якими навичками мали володіти козаки?

— Головне бойове мистецтво — це здоров'я, розум і вміння користуватися вогнепальною зброєю.

Основна маса людей, які там були, це, по-перше, військові люди, це люди, які жили на кордоні. Тоді було набагато простіше зі зброєю. Тим паче, навіть уряд контролював, щоб у людей на прикордонних зі степом територіях була можливість на ярмарках купувати зброю. Після 1525 року була битва при Павії. Це Північна Італія. Мушкети показали, що вони дуже класно діють проти важкої кінноти. І вся Європа потроху почала переходити на ручний вогнестріл — на мушкети. Козаки не відставали.

Ще один міф розвінчуємо. Оскільки козаки були, передовсім, піхотою, вони не могли протистояти сусідам такою ж якісною кіннотою. Відповідно, вони воювали мушкетами — ручним вогнестрілом, а від кінноти захищалися табором, ровами.

— Які взаємини були між козаками? Адже були реєстрові козаки.

— Хто такі реєстрові козаки? Це ті козаки, які потрапили до реєстру, тобто переліку людей, які стоять на офіційній службі у короля. Не у магнатів, а саме у короля. У Речі Посполитій були магнати, які володіли власною землею, вели себе як у власній державі, й тому до козаків реєстрових була вимога — жити в королівстві, тобто на землях, які належать короні.

— Тобто вони самі хотіли воювати за короля?

— Переважно, так. Тому що, незважаючи на те, що нам розповідають, Річ Посполита була їхньою державою. Вони на її території жили, і завдяки реєстру у них з'являвся офіційний статус.

— А гопак? Це танець чи бойове мистецтво?

— Гопак — це танець, а бойовий гопак — це бойове мистецтво, яке з'явилося на початку 1970-х років. Тому що був Брюс Лі та все інше. А насправі так ніхто не воював.

— Як ви популяризували історію для молодого покоління, яке, можливо, живе зі стереотипами про козацтво і не тільки?

— Я 2019 року проводив лекції, поки не було пандемії. Все почалося з лекції в одному з підрозділів Національної гвардії України. За 2019 рік у мене було 12 лекцій. Це військові підрозділи, музеї, приватні компанії.

У школах двічі був. В університеті. Навіть наша діаспора запрошувала мене до Чехії виступити в нашому посольстві, чудово прийняли. Просто потрібно показувати правду, не брехати. Вивалювати всі наукові знання непідготовленому слухачеві не потрібно, воно їм не зайде. А показувати, як воно виглядало насправді, розповідати правду. Діти все чудово сприймають. Навіть молодші школярі.