"Людей буквально розриває": розмова з режисером української документальної стрічки на ВВС Володимиром Тихим

Британський канал ВВС вперше показав українську документальну стрічку "День українського добровольця" у прайм-тайм. Режисер Володимир Тихий в ефірі "Ранку Вдома" розповів, про кого йдеться у фільмі, які складнощі виникали під час зйомок та як BBC обрали це кіно для показу. 

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Ваш фільм — це історії реальних людей, чиє життя змінилося 24 лютого. Розкажіть детальніше, про кого йдеться у стрічці та як ви обирали цих героїв?

— Історія розгортається у День добровольця, який Україна святкує 14 березня. Серед героїв є Даша Астаф'єва — поп-співачка і акторка, яка в цей момент залишилася в Києві. Разом зі знайомими вона готувала обіди для військових і тих, хто ховався в метро від ракетних атак. У фільмі багато героїв з нашої буденності — звичайних жителів Києва. Героями фільму є і бійці, тому що тоді в декількох десятках кілометрів від Києва точилися запеклі криваві бої. Є Ігор Луценко — людина, яка одна з перших починала розвідку за допомогою дронів, ще в 2014 році. У фільмі він розказує і показує свою професію. Коли дивишся через п'ять місяців це кіно, не уявляєш, що така сюрреалістична реальність тоді була в Києві. 

— Чи були якісь складні моменти під час зйомок або якісь цікаві?

— Знімати було складно через медійну істерію. Все, що ми показуємо може піти на користь ворогу. Ми, документалісти, всім пояснювали, що ми знімаємо і це буде продемонстровано через півроку. Складно було знімати в метро, бо це стратегічний об'єкт. І люди там були не готові бути відкритими. Здебільшого ми зверталися до героїв, яких знаємо не один рік. Наприклад, один із провідних операторів Слава Пілунський, який з Дашею Астаф'євою зняв не один кліп. Тому вона розкрилася і показала ті свої аспекти життя, які зазвичай журналістам не дає фільмувати.

— Як змінилося ваше життя з початком повномасштабного вторгнення? 

— Хвилююся за сина, бо він в ЗСУ. Зв'язок не зовсім зручний, бо вони увесь час в лісі сидять. Хвилююся за друзів, знайомих. З одного боку, життя дуже спростилося. Про багато речей, які для нас мали дуже важливе значення, ми забули. Багато дурних сварок в суспільстві відійшли на задній план. Життя стало чітким і ясним. Мені здається, що наше суспільство змінилося і Україна омолоджується зараз морально.

— Як британці обрали саме вашу стрічку? Розкажіть про співпрацю з BBC.

— Вже на етапі чорнового монтажу стрічка дуже зацікавила Шеффілдський кінофестиваль документального кіно. Вони це анонсували одразу, бо намагаються бути актуальними і бути в тренді останніх політичних і соціальних історій світового масштабу. BBC зацікавилися і попросили показати фільм, бо хотіли подивитися ту Україну, яку не покажуть в новинах. Почалися перемовини. Це дуже багато говорить про те, що Україна інакше почала грати в світі. Ми перемістилися з категорії новин в категорію культурного зацікавлення — це говорить про нас, як про щось значно більше. Україну вже не сприймають як щось біля Москви і Росії. 

Під час прем'єрного показу фільм переглянули п'ять мільйонів глядачів. На  BBC ще є формат, коли фільм ще якийсь час після прем'єри доступний підписникам. Загалом шість мільйонів британців подивилися це кіно.

— Українські глядачі побачили стрічку на фестивалі документального і художнього кіно Kharkiv MeetDocs. Як наші сприйняли цей фільм?

— Ми мали один показ в кінотеатрі "Жовтень". Було близько 70 чоловік. Коли наші люди дивляться на себе — це дуже інтимний і драматичний процес. Один з наших героїв — Роман Ратушний, молодий хлопець, активіст, який загинув через два місяці після зйомки, вже під Харковом. Про фільм дізналася його мати, ми з нею мали багато розмов, бо були знайомі. Болюче наш глядач сприймає це кіно, тому що бачить багато того, що для того ж британця не видно і не зрозуміло. Ми бачимо людей, які вже зараз не з нами. Людей буквально розриває.

Читайте також: Ми створені для життя, на відміну від тих, хто прийшов сіяти смерть, — Валерій Харчишин