Кримськотатарський музей, фільм про Луганськ і зв’язок із Кримом: "День Вдома" з Ахтемом Сеітаблаєвим

Ахтем Сеітаблаєв. Скріншот відео: kanaldom.tv

Нові проєкти "Кримського дому", вистава Лесі Українки "Лісова пісня" кримськотатарською мовою з українськими артистами, прем’єра фільму "Мирний-21" та ідеї щодо нових картин,  — про це у програмі "День Вдома" розповідає актор, режисер, заслужений діяч АР Крим Ахтем Сеітаблаєв.

— Ахтеме, багато ваших ініціатив пов’язано з "Кримським домом" — культурним простором за кримською тематикою. Що нового наразі у "Кримському домі"?

— Нещодавно був конкурс на заміщення посади директора "Кримського дому", моя п'ятирічна каденція закінчилася. Я знову подався на цей конкурс, тому що є доволі багато проєктів, які хотілося би завершити.

Один із них — спільний проєкт Національного музею народної архітектури та побуту України в Пироговому, і це створення кримськотатарського музею. Це двоповерхова садиба, територія у півгектара, де буде розташована майстерня, де майстри працюватимуть в офлайн-режимі. Відвідувачі побачать всю Україну, зокрема й Крим. І зможуть щось зробити самі: зварити каву разом, приготувати якісь наїдки, зробити виріб зі срібла чи зі шкіри. Тобто знатимуть, чому Крим — це Україна, чому кримські татари все своє існування наголошують на тому, що ми — корінний народ, народ України, і чому ми так прагнемо з материкової України повернутися додому.

Мета — отримати враження, передусім таке, щоб ми не сумували з відчуттям, що це втрачено назавжди, а навпаки — щоби люди надихалися, згадували та мріяли, і найголовніше — вірили, що Крим — це Україна, не лише де-юре, за всіма міжнародними правилами та законами, а і де-факто.

Вас завжди можна знайти у "Кримському домі".

— Це правда. Я люблю свою роботу, я люблю свою команду, у нас чудова команда.

У нас зараз розташована мультижанрова виставка "Шлях Крим/Yol Qırım", ми ініціювали її позаминулого року, і за підтримки Українського культурного фонду вона отримала життя. Це величезний проєкт, тільки спеціалістів, які працювали над створенням цієї виставки, біля півсотні, половина з яких перебувають і мешкають в Криму. Це була наша принципова позиція, щоби тримати ці горизонтальні культурні зв'язки. Щоб і в Криму, і тут зрозуміли, що Крим — це Україна.

До кожного майстра, що в Криму, що на материковій Україні, приходять люди. І це таке "сарафанне радіо", коли поширюється інформація, що робимо спільний проєкт із "Кримським домом". І починається оця робота, яку ми всі мали би виконувати всі роки незалежності України, щоби наш власний наратив, наш спільний контекст, були присутні у виробах мистецтва, музиці, театрі, кіно.

— Ви поставили виставу Лесі Українки "Лісова пісня" кримськотатарською мовою з українськими артистами.

— Так. Одного разу я показав уривок Мустафі Джемілєву — лідеру кримськотатарського народу. І він подивився на репетицію на відео і каже: "Так а що ти скаржився, що у Києві немає кримськотатарських акторів? Так ось же — грають". Я кажу: "Ну, взагалі-то, це Павло Лі та Лариса Руснак".  

Маєте досвід роботи з непрофесійними акторами?

— Звичайно, і дітьми зокрема. Іноді доволі цікаві випадки трапляються, коли кажуть, що Всевишній поцілував людину в тім'я: вона не має професійної освіти, але настільки точно відчуває і текст, і ситуацію, і чітко розуміє завдання. Можливо, не зовсім професійна вимова, мало досвіду щодо того, де камера стоїть, як світло падає. Але це досвід, а от те, що чіпляє-не чіпляє, от іноді зустрічається. Хоча ці випадки здебільшого підтверджують, що професії треба навчатися.

Що у планах? Чим зараз займаєтеся?

— Закінчую зараз фільм "Мирний-21", і ще три фільми — в розробці. За двома з них ми вже отримали підтвердження на фінансування.

Одна історія — про тих 17 хлопців-курсантів Військово-морського ліцею у місті Севастополь, які у 2014 році відмовилися присягати на вірність країні-окупанту, залишилися вірними своїй присязі. Фільм буде не стільки про події окупації Криму. Фіналом фільму буде саме той момент, коли вони співають гімн України, коли піднімається, на жаль, російський прапор на території їхнього ліцею. Потім вони виїхали до материкової України, до Одеси, і багато хто з них уже проходить службу у Військово-морських силах України.

Зараз працюємо також над проєктом про одного українського кутюр'є. Дуже цікава історія, мені вона дуже подобається.

І ще зараз працюємо над комедією, це буде "Пропала грамота-2".

Повернімося до фільму "Мирний-21". Про що цей фільм?

— Його вже відзняли, зараз період постпродакшена: кольорокорекція, монтаж уже закінчений.

Історія фільму побудована на документальному факті про захист Луганського прикордонного загону. Штаб цього загону був розташований у місті Луганську в кварталі Мирний, 21. Саме тому назва цієї стрічки "Мирний-21". Вона про трагічні події — захоплення частини нашої спільної Батьківщини, Луганська.

Мене вразила ця історія у 2014 році, коли я мав честь вести програму "Хоробрі серця" на одному з українських телеканалів. І це був дуже важливий етап у моєму житті, оскільки я мав можливість познайомитися з такою величезною кількістю справжніх людей. І з радістю серед них я іноді зустрічав тих, із ким навчався у театральному виші в Києві, зокрема це Андрій Шараскін, позивний "Богема", який тоді був командиром роти ДУК "Правий сектор".

У жовтні 2014 року до нашої студії прийшов український прикордонник. І я почув, що особовий склад цього прикордонного загону складався на 85% із місцевих мешканців. І жоден із них не здався під тиском. Тому що так само, як і в Криму, змушували їхні родини приходити до них, вмовляти їх, щоби вони вийшли, склали зброю. І в Криму це відбулося — я це кажу відповідально, тому що я був тоді в Криму і на власні очі це все бачив.

І коли я почув цю історію, я не міг повірити. Бо кордон Луганської області, який розділяє, власне, Україну та РФ, — це найдовша лінія розмежування між Україною та Росією. Ми знаємо, що до Бєлгорода з Луганська набагато швидше можна доїхати, ніж до Києва. За статистикою, близько 80% мешканців Луганської області ніколи не були за межами області.

Інформаційний тиск щодо змін сенсу, цінностей, продукування цього російського наративу був настільки потужним, що повірити в те, що 85% людей, які проживають тут, дивляться телебачення, читають друковані видання, — як вони не піддалися ? І я навіть спочатку не повірив у це.

Але потім, коли спілкувався з офіцерами меншого рангу, та з іншими бійцями, і коли я отримав переконливі аргументи у тому, що це справді так, мені, по-перше, стало соромно, що я не повірив відразу. А по-друге, мені стало й цікаво, як режисеру досліджувати це питання. І ще більше потрібно мені це стало, тому що я бачив у Криму це на власні очі.

І я хотів розповісти історію про довіру. Про те, що жахливе відбувається, коли воно зникає — у сім'ї, між сусідами, між друзями, у військовому колективі. І чого можна досягти, якщо є довіра.

Коли можна чекати на прем'єру "Мирного-21"?

— Робоча дата — напередодні Дня прикордонника України, 30 квітня.

Прямий ефір