Кремль давно вирішив, як бути з Навальним: інтерв'ю з Іваном Преображенським про протести в РФ

Автозаки, оточені силовиками вулиці, сотні затриманих. 21 квітня, у день послання Володимира Путіна до Федеральних зборів, у 40 містах Росії пройшли акції на підтримку опозиціонера Олексія Навального. Політик з лютого перебуває у виправній колонії №2 у місті Покров Володимирської області. Вирок — 3,5 року позбавлення волі — винесено у справі восьмирічної давності "Ів Роше", яку Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав неправомірним.

Протести пройшли по всій Росії, зокрема, у Хабаровську, Магадані, Новосибірську і Владивостоку. Протестуючі побоювалися за життя опозиціонера і вимагали пропустити незалежних лікарів до Навального — у колонії політик починав голодування на знак протесту, не отримавши медичної допомоги. Люди скандували: "Путін — злодій!", І підкреслювали: опозицію не можна залишати без лідерів, а домагатися звільнення несправедливо ув'язнених — необхідно, щоб уникнути повсюдних репресій.

Затримання учасників протестного руху почалися ще до старту акцій, серед затриманих — Любов Соболь, юристка "Фонду боротьби з корупцією" та соратниця Навального. Її цілий день протримали в мікроавтобусі у Донського ОВС. Потрапили під обшуки та затримання також журналісти, громадські діячі та керівники регіональних штабів політика. Деяких також відвезли в РВВС ще до проведення акції. Всього ж, за даними російських ЗМІ, силовики затримали сотні учасників протесту в 40 містах.

21 квітня подібні акції підтримали й росіяни, які живуть в США. Серед гасел мітингувальників — не лише заклики звільнити Навального, але і презирство проти режиму Путіна. Мітинг відбувся біля посольства Росії у Нью-Йорку.

Тим часом генпрокуратура і МВС РФ застерегли від участі в неузгоджених мітингах, погрожуючи кримінальною статтею про масові заворушення. Але акції протесту це не зупинило.

Чи може цей протестний рух насправді допомогти Олексію Навальному, і чи свідчить він про зародження громадянського суспільства в Росії? Ситуацію у програмі "На самом деле: Россия" телеканалу "Дом" коментував політичний експерт Іван Преображенський.

Ведуча програми — Марія Строєва.

— 21 квітня відбулося послання Путіна до Федеральних зборів. Яке враження на вас справив цей виступ?

— Я б сказав — дуже порожній документ. Таке відчуття, що сам Володимир Путін, який, як відомо, править текст послання завжди в останній вечір, сидів і викреслював звідти всю конкретику.

— Звернення Путіна збіглося з масштабними подіями: можлива ескалація на Донбасі, протести на користь Навального у Росії. Чи означає те, що відбувається, що Путін відмовляється реагувати на виклики та розуміти ситуацію?

— Я думаю, що він як раз дуже добре розуміє, і саме тому відмовляється реагувати. Таке відчуття, що Володимир Путін, можливо, спочатку збирався говорити щось про внутрішню політику, все ж таки, це рік виборів до Державної Думи. Але там буквально дві фрази про те, як добре зараз працюють чотири думські партії. Ми всі розуміємо, що він мав на увазі: що нічого міняти й не треба, з його точки зору. Але це явно не передвиборчий масштаб заяви.

А пов'язано це, швидше за все, з тим, що цього дня якраз відбувалася акція на підтримку Олексія Навального. Володимир Путін у властивій йому манері не називає Олексія Навального на ім'я. Так само він не називав на ім'я й опозицію, щоб не привертати додаткову увагу до акції, яка, і так було зрозуміло, інформаційно затьмарить його послання.

— Чи свідчать ці протести про зародження громадянського суспільства в Росії?

— Громадянське суспільство в Росії, безумовно, існує. Саме його зараз пригнічує російська влада, і саме воно організовує протести. Саме на придушення громадянського суспільства спрямована основна політична активність Володимира Путіна.

— Марші на підтримку Навального за кордоном були акціями солідарності, а протести в Росії розганяла поліція. Чи може протестний рух допомогти Навальному, або навпаки — погіршити його ситуацію?

— Думаю, що Кремль вже давно прийняв рішення, як він чинитиме з Навальним, тому погіршити становище Навального акціями протесту неможливо. Гірше, ніж є, вже не буде.

Тому протести, скоріше, грають на його користь. І це дозволяє йому отримувати, наприклад, зараз медичну допомогу, після чого Олексій Навальний погодився на вихід з голодування.

Тиск суспільства на владу — дуже важливий показник. Важко постійно мобілізувати людей на публічні акції протесту. Але те, що вони відбуваються, показник того, що суспільство продовжує чинити опір. А якщо воно перестане чинити опір, ось тоді буде погіршення ситуації з Навальний, аж до його ліквідації.

Але, на жаль, у Росії не лише Навальний знаходиться за ґратами. Кількість політичних в'язнів у РФ стрімко зростає. Судячи з прагнення влади створювати все нові кримінальні політичні справи проти тих самих соратників Олексія Навального, кількість зростатиме й надалі. І ніякий Захід не в змозі буде всіх цих політв'язнів поодинці перерахувати й вимагати їх звільнення.

Якщо в Росії не виникне серйозного внутрішнього руху за звільнення політв'язнів, то їх доля буде, м'яко кажучи, не найкращою. Боюся, що це наше найближче майбутнє, тому що появи серйозного руху на захист політв'язнів очікувати складно, за умови такого тиску влади.

— Як ви оцінюєте нинішній стан Росії у світі? Чи не прямує Росія безпосередньо до самоізоляції?

— Я думаю, що саме це і відбувається. Дії Росії щодо навіть тих країн, які цілком лояльно готові були з нею взаємодіяти, — наприклад, Чехії, — призводять до того, що Росія виявляється у все більшій ізоляції. Ніяких союзницьких відносин Росія ні з ким не вибудовує. Навіть начебто союзна з нею Білорусь — насправді аж ніяк не союзник, а молодший партнер.

Ось Росія і дивиться на всіх, хто готовий з нею вступати в партнерські відносини, як на потенційних сателітів. А з тими, кого вона вважає рівними собі за впливом, вона грає в серйозні ігри на протистояння: як ми бачили нещодавно в ситуації навколо України, яка в тому числі була пов'язана зі зміною адміністрації в США.

Крім того — постійний тиск Росії на Євросоюз і спроба розколоти його, оскільки як єдине ціле ЄС становить для Росії небезпеку. Країни ж окремо, з точки зору Кремля, серйозної небезпеки для Росії не становлять.

Взагалі Росія дивиться на весь світ через бінокль, в якому оптика налаштована тільки виключно на воєннооборонні стратегічні питання. Все інше давно пішло на другий план.