Як захиститися в екстремальних ситуаціях: "Утро Дома" з Костянтином Ульяновим

У світі дедалі частіше відбуваються масові розстріли в школах або теракти на вулицях. У таких ситуаціях багато людей починають сильно панікувати і не знають, як себе вести.

Що таке психологія екстремальних ситуацій і як правильно діяти дітям, якщо в школі почався масовий розстріл — розповів інструктор з ближнього бою й особистої безпеки, автор книги "Броньований розум" Костянтин (Вальде) Ульянов в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Юлія Крапівіна і Костянтин Войтенко.

— Чому ви обрали для себе таку професію?

— Я — дитина 90-х. Я виріс на Шулявці в Києві, і, як більшість дітей, мене били, я вчився битися. Спочатку тебе б’ють, б’ють, а потім ти доходиш до того, що тебе це питання не влаштовує. Треба щось в житті поміняти.

До моменту, коли я дійшов висновку, що треба щось міняти, я вже отримував психологічну освіту. Мій шлях починався з секції джиу-джитсу, кудо. Коли у мене з’явилося більше досвіду, я почав ставити питання, чому один спортсмен при своїй антропометрії показує приголомшливі результати на змаганнях, а інший спортсмен, який, здавалося б, міцніший — ні. І мені хотілося знайти відповідь на це питання.

— Ви сказали, що в дитинстві багато билися. Чи могли ваші однокласники, знайомі піти на щось більше? Наприклад, згадаємо перестрілки в школах США, в Керчі.

— Будь-яку людину можна перетворити на агресивну зброю. Питання в умовах. В Америці, де є своя збройова культура, школярі можуть прийти в школу з дробовиком. В країнах СНД це частіше ножі, сокири або бейсбольні бити.

Треба розуміти, що мозок підлітка від мозку дорослого відрізняється сильніше, ніж від мозку дитини. Людина в 14 років набагато гірше себе контролює, ніж ця ж людина в 10 років і ця сама людина в 20 років. Зважитися на вбивство собі подібних можуть тільки 2% від усієї людської популяції. Наприклад, ми беремо людину, вручаємо їй в руки зброю, говоримо: "Там ворог, він іде, роби щось". Ще близько 20-25%, залежно від деяких умов, можуть так само себе повести, якщо у них дуже високий рівень мотивації.

Ювенальне насильство, масові розстріли — це не питання психопатології, не питання психології. Це питання нашої культури. Коли ми знаємо, що чоловік б’є свою дружину, ми робимо вигляд, що це їхня сімейна проблема. Цим ми закладаємо цеглинки, що, можливо, через 20 років який-небудь хлопець візьме татів дробовик і прийде в школу до ваших дітей.

Найчастіше подібне де відбувається? В Америці. Вона розташована поруч із Канадою, але в Канаді таке майже ніколи не трапляється. В чому різниця? Різниця в побутовій культурі.

Якщо ми візьмемо випадок в Керчі, там потрібно врахувати один важливий нюанс — стрілок був членом так званої юної армії. Це воєнізована підготовка для дітей і підлітків, це пропаганда. Це створення світогляду про небезпечний, агресивний світ, з яким можна впоратися тільки силою зброї. Вони ось і отримали людину, яка взяла дробовик.

— Що потрібно робити батькам, щоб не підштовхнути дитину до насильства?

— Діти ніколи не слухають слова, які ви говорите. Вони наслідують приклад, який ви подаєте. Переважна більшість дорослих так чи інакше ігнорують правила особистої безпеки. Наприклад, людина сідає за кермо і не пристібається. Це не питання вашого життя. Це питання життя пасажира, який поруч із вами.

Пожежі в домоволодіннях трапляються набагато частіше, ніж масові розстріли в школах. У якої кількості людей є вогнегасник? У мінімальної. Що ми знаємо про людину, у якої в кишені є одноразові латексні рукавички? Комусь стане погано, він ці рукавички надягає і надає першу медичну допомогу. Ймовірніше, ці рукавички у нього не просто так, а він пройшов курси першої медичної допомоги.

Також проблема полягає в тому, що після таких масових розстрілів з дітьми не говорять. Потрібно вести діалог з дитиною, сказати: "Якщо у тебе є підозра, що твого однокласника ображають, якщо з тобою це трапляється, то розкажи". Тому що більшість батьків перекладають відповідальність за проблеми в школі на дитину. Коли у батьків з дитиною є довіра, вона може розповісти про проблему. Це відправна точка, від якої вже можна щось говорити.

Дитина — це людина, яку нам потрібно навчити насамперед бути більш алертною, тобто більш уважною, зокрема до своїх однокласників. І якщо вона чує якісь дивні звуки в коридорі, вона не повинна туди виходити і перевіряти. Якщо щось трапляється, передусім вона повинна звідти втекти. Якщо не виходить втекти, потрібно сховатися. Дитина в екстремальній ситуації має втекти і сховатися.

— Як налаштувати свій мозок на ці дії?

— Я вже вжив слово "алертність". Алертність — це стан підвищеної готовності на тлі внутрішнього спокою. Можна, наприклад, заходячи до вагону метро просто покрутити головою в дві сторони і оцінити ситуацію. Помітити, що в вагоні, наприклад, є двоє хлопців напідпитку, які себе дивно ведуть. Що стоїть людина, яка дивно тримає куртку — можливо, вона спробує залізти мені в кишеню. Це просто звичка — дивитися по сторонах і оцінювати можливі загрози. У кожному супермаркеті, в кожному місці громадського користування є схема на випадок пожежі. Непогано було б дізнатися, куди ж все-таки бігти.

Стрес — це системний список адаптивних реакцій на нові умови. Якщо якісь умови для вас нові, ви будете відчувати стрес. Тобто, щоб допомогти дитині не злякатися звуку пострілу, можна взяти її в тир. Це не зробить її стресостійкою. Але це дасть їй плюс 0,5% на виживання, тому що коли вона в житті почує постріли — це не буде для неї вперше.

— Чи правда, що комп’ютерні ігри негативно впливають на дітей?

— З погляду науки, ігрове моделювання, як комп’ютерна гра, в певних ситуаціях може вплинути на те, що людині в якийсь момент буде легше взяти зброю і вбити іншого. Але потрібно розуміти, що абьюзивні батьки штовхають підлітка на ювенальне насильство в тисячу разів частіше і сильніше, ніж навіть найкривавіша комп’ютерна гра.