Як писати дитячі іронічні книги: "Утро Дома" з письменником Юрієм Нікітінським

Сьогодні, 2 квітня, святкують Міжнародний день дитячої книги. Професія дитячого письменника вважається не такою вже й простою, адже книги потрібно писати не лише цікаво, а й пізнавально.

Про особливості роботи дитячим письменником в Україні та про те, як писати на складні теми "дитячою" мовою — розповів письменник Юрій Нікітінський в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Костянтин Октябрський та Анастасія Касілова.

— Ви з дитинства хотіли стати дитячим письменником?

— У дитинстві, як і всі діти, я хотів бути космонавтом, артистом, потім — рокзіркою. Після восьмого класу я пішов до технікуму і в рокзірки. Рокзіркою я пробув десь пів року. У мене була група.

І тоді ж зацікавився дитячою літературою. Зацікавився абсолютно випадково. Я писав іронічні вірші. Їх не друкували в гумористичних виданнях, тому що вони недостатньо смішні, а в серйозних — тому що вони недостатньо серйозні. І я відкрив для себе поета Олега Григор’єва, якого знав з дитинства, але знав як дворову лірику.

— Нагадайте нам.

— Сидоров Сазон

Воробьёв кормил.

Бросил им батон —

Десять штук убил.

І я зрозумів, що ось же ніша прекрасна. Та ж сама іронічна поезія, тільки для дітей.

— Скільки вам було років, коли ви зрозуміли, що хочете бути дитячим письменником?

— Мені було 19. Я почав рухатися в цьому напрямку, але неквапливо.

— Складно бути дитячим письменником, коли ти дорослий?

— Складно жити дитячим письменником. Ця професія неприбуткова в нашій країні. Зверніть увагу на тиражі — 2-3 тис. Це дуже мало.

— Про що вам хочеться розповідати дітям?

— Я хочу розповідати собі й я це роблю. Коли це збігається з тим, що це подобається дітям, я щасливий.

— Розкажіть нам про вашу книгу "Вовка, який осідлав бомбу". Вона дуже непроста.

— Цю книжку я написав у 2015 році в розпал військових дій. Мене підштовхнула до написання книги новина про те, що був обстріл школи і один снаряд встромився в шкільний двір, але не розірвався. На нервах все написалося протягом місяця.

— Тобто це історія про дітей, які знають, що таке війна?

— Про дітей, що живуть у зоні бойових дій.

— Над чим ви працюєте зараз?

— До друку пішла книжка з одним із моїх улюблених героїв — вчителькою Тамарочкою Павлівною. Це не про сувору жінку з указкою, а про живу людину, яка іноді поводиться дуже неординарно, пустує не менш, ніж діти.

— Ви не пробували писати для дорослих?

— Я весь час писав і для дорослих, спочатку публікував у "Живому журналі". Просто для друзів, заради сміху. Зараз має з’явитися доросла книжка, і на цьому, думаю, з дорослою літературою буде покінчено.

— Ви зустрічаєтеся зі своїми читачами?

— Я люблю приходити на зустрічі. Діти зараз чудові, щирі, відкриті. Вони сміються в голос.

— Що кажуть про ваші книги?

— Дітям вони подобаються, матусям — іноді ні. Матусі бояться, що в книжці буде крапля крові. Що хтось когось поб’є. Нещодавно був скандал з Олександром Дерманським. Уривок з його казки потрапив до шкільного підручника і, треба ж, у цій казці коні брали участь у чемпіонаті з викурювання самокруток із лев’ячого кізяка.

Пішло обговорення в інтернеті, мовляв, що курить автор? Це моя улюблена рубрика, я в ній частенько свічуся. Але як ми маємо пояснювати дітям, що таке самокрутка, що таке кізяк? З дітьми треба спілкуватися.