Депортація кримських татар 1944 року: "5 вопросов на злобу дня" із членкинею Меджлісу

В Україні сьогодні, 18 травня, — День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Масова депортація кримських татар з півострова до Середньої Азії й на Урал почалася 18 травня 1944 року о 03:00 ранку і тривала до початку червня.

Що важливо знати про цей день, і які порушення прав кримськотатарського народу фіксують на півострові сьогодні — розповіла членкиня Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель  у програмі "5 вопросов на злобу дня" телеканалу "Дом".

Ведучий — Олег Борисов.

— Які порушення прав кримськотатарського народу ви фіксуєте зараз?

— Ми говоримо про порушення прав кримськотатарського народу в контексті окупації 2014 року Криму з боку Російської Федерації. На жаль, процес повернення кримських татар на історичну батьківщину і захисту своїх прав, відродження культури, мови, який почався у 1980-х роках, було перервано у своєму історичному розвитку саме окупацією, яка почалася в лютому 2014 року. Зараз завдання національного руху полягає в тому, щоб зберегти народ на історичній батьківщині, не дати йому розчинитися, асимілюватися.

Але головне — захистити його політичні права. Тому що, починаючи саме з цього моменту, ми фіксуємо численні факти порушення прав людини на території Криму, незалежно від національності. Але в цьому напрямку бачимо, що планомірна політика знищення, геноциду спрямована саме на представників корінного народу Криму. Це така своєрідна помста окупаційної "влади" представникам корінного народу за те, що у 2014 році вони не погодилися співпрацювати і не визнали окупацію, і не визнають окупацію досі. Тому статистика, звичайно, жахлива.

Ми знаємо, що найбільша кількість політичних в'язнів у Криму — це кримські татари. Ми знаємо про те, що кількість обшуків, кримінальних справ, фактів тиску, репресій, шантажу більшою мірою здійснюється щодо кримських татар.

І я розумію, що тут не можна говорити про поділ за національною ознакою. Але коли ти береш факти статистики і дивишся на те, що відбувається в Криму, ти розумієш, що політика геноциду і знищення передусім спрямована проти кримських татар. Завдання окупаційної "влади" — видавити всіх активних кримських татар з території Криму і зробити так, щоб йшла масова прихована депортація для того, щоб кримські татари залишали свою рідну землю.

— Які паралелі можна провести між 1944, 2014 роками і ситуацією на сьогодні?

— На жаль, таких паралелей дуже багато. Паралелі проводяться не тільки з 1944 роком. Звертаємося до сумного історичного досвіду 1783 року, коли почалася перша анексія Криму з боку тодішньої Російської імперії. 1783 рік, 1944 рік, 2014 рік — все це історичні події, які були дуже трагічними для представників корінного народу. Чому? Вони супроводжувалися масовим виїздом кримських татар з території Криму.

У 1944 році цей виїзд був організований примусово і дуже підло. Коли чоловіки були на фронті, жінок, людей літнього віку і дітей зігнали у вагони для худоби і в примусовому порядку вивезли за територію Криму до Середньої Азії, районів Сибіру й Уралу. Зараз відбувається прихована депортація. Тому паралелей дуже багато.

Крім того, величезні порушення прав щодо культурної спадщини. Ситуація у XVIII ст., XX ст. і зараз, у XXI ст., супроводжується асиміляцією і втратою важливих культурних елементів — мови, освіти, можливості розвивати свою культуру, жити на рідній землі, досліджувати історичне минуле. Це величезний пласт, щодо якого ми ще будемо працювати.

— Як кримським татарам вдалося відродити свою історію і культуру в той час, і чи вдається це зараз?

— Коли ми повернулися у 1980-і роки, почали відроджувати мову, культуру, літературу, історію, мистецтво, то ми просто жахнулися, скільки всього зруйновано, вивезено, втрачено. І над цією проблемою нам ще належить працювати. І зараз, у 2014 році, знову потрапили в такі умови, коли нічого, великою мірою, не розвивається, і немає можливості для історичного, природного розвитку мови.

Крім того, третій напрям, на який я хочу звернути увагу, — це майнові порушення прав людей, прав кримських татар. Тому що всі ці примусові процеси — окупації, депортації — це все є порушенням прав людини з погляду її власності, майна. Ці втрати необхідно постійно поповнювати, а це досить болісно.

У 1944 році народ вивезли, позбавили всього, кинули в степу. Він піднімався з колін. Просто величезна кількість смертей від голоду, холоду, хвороб. У 1960-і роки піднявся на ноги в Середній Азії, виростив дітей, зміг дати освіту. У 1980-ті роки, здавалося б, є можливість трішки зітхнути, але починається процес повернення до Криму, а там знову все з нуля. І знову самозахоплення, будівництво, величезні житлово-побутові проблеми. І тільки трішки ми зітхнули — і тут окупація 2014 року, і знову все з нуля.

Зараз величезна кількість сімей розділені: батьки перебувають у Криму, а діти — на материковій Україні. Або сім'ї повністю виїжджають.

Люди, які залишилися в Криму, перебувають у дуже складній ситуації — вони не можуть висловлювати свою думку, вільно говорити й оцінювати ситуацію. Може, у декого в матеріальному і соціально-побутовому плані все добре, але це не показник свободи. Коли люди постійно озираються і бояться, що завтра до них нагрянуть з обшуками, заведуть проти них кримінальні справи і тиснутимуть на них тільки за те, що вони висловлюють свою думку. Це ось такі сумні історичні паралелі.