Мистецтво за часів пандемії: "Утро Дома" з художником Іллею Чичканом
Сьогодні, 8 грудня, святкується Міжнародний день художника. Імена українських майстрів на сьогоднішній день відомі у всьому світі. Серед них — наступник художньої династії Ілля Чичкан. В українському мистецтві він вважається представником постмодерної нової хвилі.
Про свої роботи та проблеми сучасних художників розповів Ілля Чичкан в ефірі програми "Утро Дома".
— З огляду на те, що вже грудень, яким був для вас цей рік? Що ви встигли?
— Дуже дивно, бо через цю коронавірусну паніку, я думаю, що цього року ми подорожували більше, ніж у інші роки, до COVID-19. Ми намагалися будь-якими шляхами з’їздити хоч кудись, і вмудрилися побувати в багатьох місцях. Припустимо, на Занзібарі, у Венеції, у Туреччині, на Сицилії, зараз опинилися на Цейлоні.
Я зробив велику виставку навесні, потім другу виставку в Одесі. Роботи багато.
— Наскільки руйнівною пандемія виявилася для сфери мистецтва?
— Звичайно, жахливо, тому що не було ані бієнале одного, ані бієнале іншого, галереї закриті. Все це пішло на високий рівень — "Сотбіс", "Крісті". Усі з останніх сил купують щось там за величезні гроші.
— Як ви прийшли у мистецтво? Чи, з огляду на вашу родину, іншого вибору не було?
— Найімовірніше. Це геном якийсь, у ДНК записано було, що треба мазати не огорожі, а хоча б картини. Мені допомогли 1990-ті, бо під час купонів, перебудови, всієї цієї нісенітниці — це все мене підштовхнуло до мистецтва. Тому що я подивився, що іноземці купують картини по 20 дол., а 20 дол. — це були величезні гроші. Картини вони купували будь-які — що намалюєш, те купують. І я так якось влився.
Скоріше, це був корисливий поштовх. Я тоді не був художником, я був дитиною, якій було 19-20 років. Я хотів чого? Веселуху та дискотеку. І все інше, що до цього додається. Тож це був мій основний стимул стати художником. Найімовірніше, самовиживання.
Я зрозумів, що мені малювати подобається, що це не так складно, це не носити цеглу, а просто пензликом мазати, це мені приносить задоволення. Людям теж подобається, теж підстьобує, і це ще приносить мені якісь блага — то який ідіот чинитиме інакше?
— Наскільки вмілою має бути робота, щоб вважатися мистецтвом? Чи концепція, ідея, яка в ній закладена, — це головне?
— Головне — життєвий досвід, шлях, концепція, та й реалізація. Адже воно все разом. Припустимо, зараз на "Сотбіс" продали картину художника Марка Ротка за 86 млн дол. Якусь мазню. Кожна дитина може так намалювати. Це, звісно, завидно. А мільйони геніїв зникають.
Я ось нещодавно на Андріївському узвозі в Києві знайшов якогось напівбомжа, купив у нього всі роботи, бо вони реально геніальні. Але він ніколи не стане... ніким не стане.
— Вас насамперед знають як художника, який створив портрети різних діячів із мордами мавп. Чому саме таку серію вирішили створити?
— Це було дуже смішно. У мене було якесь журі, конкурс у "Артеку" давно-давно. Там були всі якісь важливі люди і чомусь мене покликали. Незрозуміло чому. І дітям артеківським, творчим, вручали призи, і я мав вручати комусь теж приз. Там ведуча оголосила мене як відомого художника-карикатуриста.
Почав я з військових. Мені здалося, що вся система військової оборони — форми, мундири, кулі — це все шизофренія. Загалом вся ця система. І це таке звірине — те, що ми не змогли вбити, будучи тваринами, приматами, ось цю агресію. З цього помчало.
Якщо до цього хтось серйозно ставиться, це даремно. Тому що це — просто картинки мавп. Ось знаєте, у мене була виставка у Марата Гельмана (російського колекціонера, — ред.) у Москві давно, і там був Ясір Арафат (лідер палестинського національного руху, — ред.) намальований в арафатці. Палестинське консульство написало у галерею відкритий лист: "Як ви могли намалювати нашого лауреата Нобелівської премії миру мавпою?" На що галерист Гельман відповів: "У нас на картині намальована мавпа. Якщо ви побачили у ній свого лідера, це ваші проблеми".
— Чим ви ще займаєтесь?
— Я ще паралельно роблю кілька інших проєктів. Насправді я завжди всім займаюся. Я і модою займався, і музикою, і всім, що завгодно. Я й готувати люблю. Тому всім раджу, щоб вони просто розслабилися та робили, що хочуть. Я маю на увазі, у плані мистецтва. Й іноді може вийти.
— Щоб бути крутим художником, що зараз потрібне?
— Я радив би молодим робити інтернетарт. Хоча б я такого ніколи не робив. Для молоді, яка на кнопки вміє натискати, на відміну від мене, їм треба робити якісь нові сфери мистецтва, в яких я не розуміюся. Але, з іншого боку, нетлінка має місце. Наприклад, цегла залишиться, її відкопають колись. А сервер злетить назавжди. Електрика у світі пропаде — і все.