"Саме їх вербуватимуть у колаборанти": зміну ставлення українців до Росії обговорюємо з соціологом Головахою

Ілюстративний колаж: pixabay.com

Президент України Володимир Зеленський називає закриття кордонів для росіян — як в Україні, так і в ЄС — однією з найважливіших санкцій. В інтерв'ю The Washington Post він заявив, що громадяни Росії повинні "жити у своєму світі, доки не змінять свою філософію". Критики подібних заходів запевняють, що це несправедливо стосовно тих, хто втік із РФ через незгоду з чинним режимом.

Згідно з останнім дослідженням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 1% українців вірить в об'єднання Росії з Україною. А 84% не готові піти на поступки за жодних умов. Як війна об'єднує українців і як змінилося ставлення громадян до росіян та білорусів — про це в інтерв'ю в межах марафону FREEДОМ на телеканалі UA говоримо з директором Інституту соціології НАН України Євгеном Головахою.

https://youtu.be/BRUlGB1-PJo

–– За даними КМІС, 79% українців підтримують повне закриття кордонів із РФ. Ще у лютому таких було лише 44%. Водночас 1%, як і раніше, підтримує об'єднання з Росією в єдину державу. Як ви вважаєте, чи потрібно заборонити росіянам в'їзд на територію України?

–– Є інші способи обмеження в'їзду людей, які можуть становити небезпеку для України. Але я розумію, що стоїть за цим. Річ у тому, що війна затягується, жертв дедалі більше. І в багатьох людей виникає бажання знайти якісь кошти для покарання Росії та її громадян, які з великим інтересом підтримують цю війну.

–– Близько 1% українців вважають, що можливим є об'єднання Росії та України в єдину державу. Що це за 1%?

–– Насправді, таких людей більше. Від 3% до 8% громадян таки зберігають серйозні сентименти з приводу інтеграції з Росією.

Але, зважаючи на те, що, скажімо, у 2013 році таких було 60%, а у 2014 році їх було близько чверті населення України, зараз проросійськи налаштованих громадян взагалі не залишилося.

Є до 8% людей із нейтральною позицією та 3% із непослідовною проросійською риторикою. Такі люди лишаються. Крім того, я думаю, що їх навіть більше, але вони приховують свою позицію, оскільки зараз вона вкрай непопулярна в Україні.

–– Чому починається різке погіршення стосунків ще й до росіян, а не лише до Росії?

–– Навіть ті 47%, хто має родичів у Росії, не спілкуються з ними принципово. Серед тих, хто спілкується, лише 13% [російських] родичів засуджують політику влади на проведення воєнних дій в Україні. Ви бачите, наскільки сильно розвивається синдром підтримки путінської Росії. Це, звісно, позначається на ставленні українців до росіян.

–– Чому залишаються люди, які нейтральні чи які плекають ще якісь ілюзії про можливе об'єднання та дружбу після того, що ми побачили за майже шість місяців війни: звірства, вбивства, терор проти мирних людей?

–– Вони під впливом російської пропаганди. Симпатиків майже немає у західному регіоні України. Але ще є такі люди у східному та південному регіонах. Їхня питома вага дуже скоротилася. Але до 2014 року вони були більшістю.

Їх не переконаєш, і саме їх вербуватимуть у колаборанти, якщо ці території потраплять під російський вплив.

Я вважаю, що ці дані свідчать про те, що процес інтеграції та консолідації України відбувається дуже успішно саме на проукраїнських позиціях. А наявність певного відсотка проросійськи налаштованих людей –– це абсолютно природна річ. Вони завжди будуть. Так само, як, наприклад, у демократичних країнах завжди залишається питома вага людей, які підтримують тоталітаризм, фашизм тощо.

–– А чи ставлення українців до білорусів змінилося?

–– Так, до білорусів ставлення суттєво погіршилося. Загалом до білорусів було вкрай позитивне ставлення. Нині зовсім інша ситуація.

Позитивно до білорусів ставляться лише 22% українців, 36% негативно, решта –– нейтрально.

–– Ставлення українців до війни дуже змінилося за останні три місяці. Є дані, що близько 84% українців не готові піти на поступки Росії.

–– Українці не готові йти на нові поступки. Але є люди, які готові до закінчення війни повернутися на вихідні позиції. Тобто значна частина займає позицію, пов'язану із поверненням усіх окупованих територій. З квітня та червня не помітно суттєвої зміни настроїв з погляду територіальних поступок в обмін на зупинку воєнних дій.

Поки що немає ознак виснаження. Але ж до українців приходить розуміння того, що війна надовго.

Якщо раніше більшість населення вірила, що для перемоги потрібно кілька місяців, то зараз більшість вважає, що війна триватиме понад пів року, а взагалі й роки.

–– Росія любить спекулювати темою мови. Наразі ми спостерігаємо тенденцію, що російськомовні люди в Україні масово переходять на українську мову. Як ви вважаєте, з чим це пов'язано?

–– Цей феномен виявляється у дослідженнях. Нині ці люди переходять до категорії двомовних. І це дуже добре, це такий проміжний етап розвитку національної самосвідомості. Тобто люди не відмовляються від однієї мови й освоюють українську. Більшість людей в Україні використовують українську мову у спілкуванні активно.

Люди починають розуміти, що це важливий знак приналежності до особливої нації, знищення якої досягає Росія.

Тому вони це розглядають як спосіб приєднання до своєї нації, яка веде справедливу війну та чинить опір агресії.

–– Як ви вважаєте, що буде з українським суспільством після перемоги у цій війні?

–– Це дуже складне питання. По-перше, ми повинні чіткіше визначитися з тим, що ми вважатимемо перемогою. Поки що є різні погляди. Нам доведеться визначатися з тим, що для нас перемога. Далі, якщо ми визначимося, і цього результату буде досягнуто, розпочнеться відновлення, реабілітація. Багато моїх колег висловлюють побоювання, що почнуться суттєві суперечності та конфлікти між людьми саме за мовним принципом, за участю та неучастю у воєнних діях, мігранти й не мігранти, які зберегли та втратили своїх тощо. Таких точок, через які можуть виникати суперечності в повоєнній Україні, дуже багато.

Але моя позиція така, що, порівняно з тією страшною загрозою, яка нависла над Україною і, можливо, навіть після закінчення війни не перестане наростати, наші внутрішні сперечання будуть не більш як "сварки дітей".

Так, будуть окремі ексцеси. Але вони, на мою думку, не досягатимуть доленосних масштабів.

Читайте також: Маніакальні цілі Путіна — знищити Україну як феномен, як державу, як націю: інтерв'ю з політологом Фесенком

Прямий ефір