Усередині Криму: що означає конфлікт Москви та Києва для водної кризи

Ілюстративне фото: pexels.com

Автор: Айке Бетюл Бал

 21 лютого 2021 року

Буде потрібно ще десять років, щоб зробити землю знову придатною для обробки, забезпечуючи при цьому стабільне постачання питною водою до рівнів, що існували до анексії: експерти та місцеві жителі стверджують, що нестача води в окупованому Росією Криму затьмарена політичними та технічними суперечностями.

"Вода, яку дають по дві години на день з 6 до 8 години ранку, іноді тече іншого кольору, наприклад, коричневого. Кажуть, що це питна вода, але ніхто не може пити або готувати на ній", — говорить Алім Умеров, який проживає в столиці Криму.

Умеров, чиє ім'я є псевдонімом, щоб захистити його з міркувань безпеки, є одним з багатьох жителів, які борються з водною кризою, яка все поглиблюється, і яка охопила окупований Росією півострів.

Йому доводиться їздити по інших регіонах Криму в пошуках чистої та свіжої води.

Ще в 2014 році, коли Росія незаконно анексувала Крим, Київ вирішив перекрити Північно-Кримський канал (СКК) протяжністю 400 км (249 миль), який з'єднує Чорноморський півострів з материком. Раніше він постачав близько 85% води з української річки Дніпро. Тоді не бракувало води. Але тепер, за словами місцевих жителів в коментарях для Daily Sabah, це стало хронічною проблемою.

Кримчани кажуть, що нестачі води не було, поки російські мігранти не почали переїжджати в цей район після 2014 року. Російська влада заявляє, що населення півострова за ці роки майже подвоїлося, і визнають, що стабільне водопостачання стає все нагальнішою проблемою, яку необхідно вирішувати, але вони при цьому використовують це питання для тиску на Київ.

Алім Умеров — етнічний кримський татарин — представник корінного населення півострова, яке протягом століть становило більшість у регіоні, до того, як демографія етнічних груп почала змінюватися на користь російських громадян, що мешкають по всьому Криму, особливо після депортації кримських татар у 1944 році й потім після анексії в 2014 році.

"Після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році, росіяни почали стікатися на півострів, населення збільшилося, і тому води стало не вистачати, — сказав Умеров у телефонному інтерв'ю Daily Sabah. — До того ж, вони побудували житлові комплекси для своїх військових".

Зовсім нещодавно, в лютому цього року, російська влада заявила, що в столиці Криму, в якій проживає Умеров, є вода, якої вистачить всього на 100 днів, і що в 2020 році на півострові був найпосушливіший рік за останні 150 років.

Алім Умеров, якому трохи більше 20 років, підробляє під час навчання в університеті. Він наголосив, що ще одна проблема, крім дефіциту, полягає в якості води. Іншими словами, вода, що протікає через систему, іноді занадто забруднена, щоб пити або готувати на ній. Тому Алім возить пляшки в своїй машині та подорожує регіоном за чистою водою. Він не знає точної причини, по якій вода перетворюється в коричневу рідину, але припускає, що це може бути пов'язано з тим, що системи водопостачання дуже старі, вони побудовані за радянських часів і потребують ремонту або заміни. За словами Умерова, багато людей використовують фільтри, щоб уникнути використання забрудненої води.

"Хоча вже є нові системи водопостачання в іншому місці, але вони створюють ці нові системи для збройних сил", — додав він, наголосивши, що вся справа у збільшенні населення.

Коли його запитали про закриття Північно-Кримського каналу (СКК) Києвом, він зазначив, що це мало певний ефект, але води все одно було достатньо для місцевих жителів до масового напливу російських громадян.

Гостра нестача води змусила місцеву владу застосовувати графіки подачі води й в інших регіонах, хоча ще не прийнято думати, що поточна ситуація перебуває на рівні, при якому населення залишиться без питної води.

За даними Кримського басейнового управління водних ресурсів, в даний час на півострові 23 водосховища, зокрема 15 на річках і 8 — поза ними. Хоча рівень води в цих водосховищах значно впав, а деякі навіть повністю висохли, це були єдині ресурси, що забезпечують регіон після закриття каналу.

Це порушує життя людей, але поки не досягло критичного рівня. Але це не означає, що дефіцит не має будь-яких побічних ефектів. Навпаки, сфери від сільського господарства й до промисловості, безперебійна робота хімічних заводів, яких на півострові відносно багато, збереження військової присутності Росії багато в чому залежать від води. За низкою оцінок, сільське господарство півострова споживало близько двох третин води, що транспортувалася через СКК до незаконної анексії. Різке скорочення зрошуваних земель говорить про наслідки нестачі води для сільськогосподарського сектора. У 2013 році площа зрошуваних земель становила близько 140 000 га, але в 2015 році вона впала до 10 000 га, тобто вже через рік після окупації. За деякими джерелами, в 2018 році ця площа дещо зросла — до 17 000 га. І, незважаючи на те, що приділяється першочергова увага збільшенню частки зрошуваних земель, півострів щорічно втрачає 14 млрд руб. (210 млн дол.) через брак води.

Москва намагається знайти спеціальні рішення, але вони поки не стабільні. Наприклад, для зрошення орних земель на перший план вийшов видобуток підземних вод, що, на думку експертів, в довгостроковій перспективі з більшою ймовірністю погіршить сільське господарство.

Дурсун Йилдиз, директор Асоціації водної політики (Hydropolitics Association або HPA), заявив Daily Sabah, що до того, як Росія почала буріння нових свердловин для забезпечення настільки необхідної води з-під землі, добувалося всього 20 000 куб. м води на день. Повідомляється, що цей обсяг буде збільшений до 55 000 куб. м. Йилдиз стверджує, що ця кількість становить лише 1/6 від необхідної кількості води.

Українські офіційні особи також стверджують, що півострів має значно більший обсяг підземних вод, аніж фактично видобувала російська влада. Однак справжній потенціал не був реалізований через фінансові причини. Підземні води становили 4,41% від загальних водних ресурсів в період до анексії, тоді як частка місцевих запасів становила 8,7%. Морська вода становила 0,16%, а інша частина надходила з Дніпра через СКК.

"Хоча буріння ґрунтових вод видається найшвидшим рішенням, — продовжив Йилдиз. — Але якщо опади або снігопади, які були нижчими за очікування в останні пару років, не компенсують здобуті ґрунтові води, це призведе до того, що морська вода буде оточувати півострів майже з усіх сторін, і буде погіршуватися якість води, а також якість ґрунту. Відомо, що така ситуація була в 1960-х роках, і треба було від 10 до 15 років, щоб ґрунт знову став придатним для обробітку після того, як був побудований НКК і було забезпечено розсолення ґрунту", — сказав він.

За даними Міністерства у справах тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України (яке в 2020 році увійшло до складу Міністерства реінтеграції, — ред.), що опублікувало відповідні супутникові знімки, засолення ґрунту завдало великої шкоди, особливо в східній частині Криму, залишивши регіон з засохлою рослинністю. У низці звітів незалежних організацій йдеться, що через брак води економіка Криму щорічно втрачає мільярди рублів, незважаючи навіть на щедрі інвестиції з Росії. Але поки неможливо розрахувати точну вартість, що призводить до збоїв в інших галузях, крім сільського господарства.

"Це відповідальність окупантів"

Журналіст з Києва, який не захотів називати свого імені, також вважає зростання населення, як і анексію півострова, основними причинами посухи. Це, за його словами, спонукало українську владу закрити канал, який в кінцевому підсумку повинен був забезпечувати російських солдатів, які анексували півострів.

Кримський журналіст повідомив у текстовому повідомленні, що в деяких областях вода подається всього на дві години, і окупаційна влада не знає, як вирішити цю проблему.

Повторюючи заяви Умерова, інший житель Криму сказав, що води доситатньо для населення, і якби вона не використовувалася для російських військових, то проблема не була б такою серйозною.

"Я регулярно їжджу на півострів, і спостерігаю погіршення ситуації на власні очі", — сказав київський журналіст, зауваживши, що згідно з міжнародним правом, відповідальність за благополуччя жителів окупованій території лежить на країні-окупанті, якою в даному випадку є Росія.

Тим часом, Росія передала в міжнародні суди позови проти Києва як на державному рівні, так і через посередників, включно з кримськими приватними компаніями, які, як відомо, є проросійськими.

Заступник голови комітету у закордонних справах російської Держдуми Наталя Поклонська подала скаргу верховному комісару ООН з прав людини у зв'язку з блокуванням СКК. Але в результаті цього було ухвалено рішення про те, що Росія несе відповідальність за забезпечення потреб, і що Місія ООН зі спостереження за дотриманням прав людини, розгорнута в Україні, повинна мати доступ на півострів для подальшого спостереження і оцінки.

Військове будівництво

Після анексії Криму, який за радянських часів перетворився у військовий оплот Росії, зі зростаючим арсеналом збройних сил, що не було секретом ні для кого, оскільки сама Москва регулярно хвалилася своїми навчаннями та випробуваннями нових систем озброєнь. За даними Національного центру контролю і випробувань космічних засобів, який задокументував розміщення нової зброї на узбережжі Чорного моря за допомогою супутникових зображень, деякі раніше порожні місця перетворилися на майданчики для більшої присутності військових. Отримані кадри показують, наприклад, військову базу біля Севастополя разом з десятком супутникових приймачів або зенітно-ракетні комплекси С-400, розгорнуті в районі Керченської протоки, радіолокаційні системи біля Євпаторії та літаки СУ-30 або СУ-35 в Бельбеку.

Згідно зі статтею "Української правди" з посиланням на Міністерство оборони України, чисельність російських військовослужбовців, яка становила близько 12 000 в 2014 році, досягла понад 31 000 станом на 2019 рік. У статті наголошується, що військовослужбовцям потрібно близько 2,6 млн куб. м води щорічно, виключаючи їх сім'ї, а також воду, необхідну для очищення або охолодження систем двигунів.

З огляду на жахливу ситуацію, створення водоочисних станцій, станцій опріснення морської води або навіть використання літаків для обробки хмар для створення дощу є варіантами рішень, які де-факто окупаційна влада вигадала для вирішення проблеми. Час від часу в ЗМІ повідомляється, що щорічно РФ виділяє мільярди рублів інвестицій для цього. У березні 2020 року російська влада заявила, що планує інвестувати близько 3,5 млрд рублів в водоочисні та опріснювальні установки по всьому півострову, а також у проєкт вартістю 25 млрд рублів зі створення водосховища в горах біля Сімферополя. Росія, схоже, сповнена рішучості витратити більше мільярдів на компенсацію втрат. Існує також мегапроєкт щодо доставки води з річки Кубань через Керченську протоку до Криму, що є одним з її довгострокових проєктів з усунення залежності півострова від української води.

Україна щоразу дає зрозуміти, що не буде поставляти воду до деокупації. Навіть коли політики порушували тему відновлення подачі води для обговорення, це призводило до критики з боку громадськості, змушуючи політиків відступити.

Йилдиз з HPA наголосив, що 65% басейну річки Дніпро, з якого вода транспортується в СКК, розташовано на території України, а річка бере початок у Росії і проходить через Білорусь, перш ніж увійти в країну. Середньорічний стік річки становить 46 млрд куб. м; близько 26 млрд куб. м з них надходить з Білорусі, а 20 млрд куб. м виробляються на території України.

"Росія може вирішити це питання з цієї точки зору в довгостроковій перспективі, оскільки і головний потік Дніпра, і найдовша притока Десни беруть початок на її суші", — сказав Йилдиз, наголосивши, що відповідно до міжнародного водного права, таке питання, як право залишити частину транскордонних вод, що походять з її території, не розглядалося.

"Однак після загострення водної кризи в Криму і розуміння того, що вода не буде поставлятися з СКК, не дивно, що Росія розробляє деякі радикальні стратегії щодо води, яка бере початок з її суші", — вважає він.

Проте, підтримка водопостачання України є виключеним варіантом в очах місцевих жителів до припинення окупації.

"Якщо Україна збереже потік води через канал, у російській армії не буде причин покинути анексовані землі, — сказав київський журналіст. — Таким чином, Україна має чекати виведення російських військ за будь-яку ціну. Кримське населення готове терпіти".

За матеріалами Daily Sabah

Прямий ефір