Хтось був репресований, когось завербували: інтерв'ю з автором книги "Архіви КГБ. Невигадані історії" Едуардом Андрющенком

Головний редактор каналу WAS, історик і журналіст Едуард Андрющенко випустив книгу "Архіви КГБ. Невигадані історії". У ній викладено реальні історії життя українців з 30-х до 80-х років XX століття, які мали справу з органами державної безпеки у радянській Україні. Детальніше про видання Едуард Андрющенко розповів у студії ""Ранку Вдома".

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Ваша книга називається "Архіви КГБ. Невигадані історії". КГБ — це Комітет державної безпеки. Чому не КДБ? 

— Є дискусія серед істориків і авторів на цю тему. Дехто вважає, що краще давати не абревіатуру за змістом, а транслітерацією. Це підкреслює окупаційний характер радянської влади для України. Так само як ми, наприклад, не перекладаємо СС з німецької буквально, а використовуємо ту абревіатуру, яка є в німецькій мові. 

— Про що розповідається у книзі?

— Це реальні історії з життя українців 1930-1980 років, які мали справу з органами державної безпеки — хтось був репресований і розстріляний, хтось вижив, хтось відсидів, хтось був завербований. Це все правдиві історії, які я знайшов в архівах Служби безпеки України. Всі ці документи розсекречені з 2015 року. 

— Чому ви, як історик, обрали саме цей період для роботи?

— Перший візит до архіву для мене був майже випадковим — я доопрацьовував тему своєї дисертації, яку вже давно захистив. Хотів знайти деякі додаткові речі, але майже нічого не знайшов. Натомість паралельно натрапляв на інші історії, які дуже хотілося розповісти. Поступово мене затягнуло і я почав регулярно ходити в архів.

— Чи доводилося вам переробляти ці окремі статті, коли виникла ідея створення видання під однією обкладинкою? Чи можна сприймати цю книжку, як цілісний твір?

— Історії переважно між собою не пов'язані. Дещо я доповнив, оскільки після виходу архівних статей знайшлися ще документи або живі свідки подій. Деякі історії заграли по-новому. 

— Яка історія вас особисто вразила найбільше? 

— 30-ті роки. Ворогом №1 для Радянского Союзу є Лев Троцький, який живе в еміграції. Навколо суцільна паранойя, всі один одного у чомусь підозрюють, людей хапають, саджають і розстрілюють. В одному з номерів газети компартії вийшла фотографія корпусу нового підприємства на Дарниці. В гілках дерев на цьому зображенні комусь привиділося обличчя Троцького — гілки так зійшлися, світлотінь спрацювала. НКВД порушило справу, арештувало фотографа і художника, який займався ретушуванням. Художнику пощастило — він вижив, попри те, що його підозрювали у прихильності до Троцького, і що ніби він із ворожих міркувань та з метою агітації з простих гілок зробив його портрет. Пізніше ця справа розвалилася, бо почалося послаблення репресій. А фотографа розстріляли як польського шпигуна.

— У чому актуальність цієї книжки саме зараз?

— Історія починаються з 30-х років — це найбільш важкі історії, в яких є розстріли. Вони вкотре і на конкретних прикладах демонструє злочинність радянського режиму в Україні. Показано, як люди виживали і знаходили шляхи свого співіснування з цим режимом. 

— Якщо підсумувати, хто є героями цієї книжки, а хто — антигероями?

— Антигерої — один кримінальник, який їздив по всьому Радянському Союзу; киян, який, щоб позбутися дружини і одружитися на іншій, підклав їй бомбу, коли та в кінці 1980-х летіла в літаку. Бомба не вибухнула, чоловіка посадили. По деяких особистостях важко сказати, позитивний чи негативний це персонаж. Особливо, якщо людину завербували. Я намагався не давати однозначних оцінок, висновки — за читачем.

Читайте також: "Росія використовує історію, як зброю проти нас. Ми повинні оборонятися": про що подкаст "Вулиця Степана Бандери"