Евакуація, медицина, соцдопомога та троянди — спецрепортаж із прифронтового Слов'янська

У Слов'янську. Скріншот відео: kanaldom.tv

Слов'янськ може стати наступною мішенню російської армії на Донеччині. Щогодини тут чути вибухи, а сирена повітряної тривоги відключається на 10 хвилин, а потім реве годинами. Дух російської війни тут уже всюди, але місцеві активісти, волонтери та законна українська влада вже сформували єдиний кулак для оборони та затяжної битви.

Місто живе за законами воєнного часу. Журналісти телеканалів "Дом" та UA зранку побували на евакуації слов'янців, в обід — у безкоштовних їдальнях, а ввечері разом із міським головою Вадимом Ляхом говорили з місцевими лікарями про потреби у ліках на той випадок, якщо кількість поранених збільшуватиметься.

Евакуація

Зі 100-тисячного Слов'янська наразі вдалося евакуювати у безпечні місця майже 70% населення. Але міський голова Вадим Лях зазначає, що 30 тисяч тих, хто залишився в місті, — це все одно дуже багато.

Люди виїжджають хвилями. На нову хвилю підштовхнули воєнні дії в Лимані, розташованому за 30 км від Слов'янська, у мирний час сполучення між містами займало пів години на авто. Крім того, 26 травня у Слов'янську, як і у всій Донецькій області, пропало газопостачання — обстрілами розбито центральний газопровід. В обласній військовій адміністрації прогнозують, що газопостачання відновиться не раніше ніж з початком нового опалювального сезону. Тобто з кожним днем умови життя у місті ускладнюються.

"Люди виїжджають. Думаю, до цього підштовхнули наші постійні заклики та події в Лимані. Адже люди спілкуються, багато родичів, розуміють, що все дуже близько. Зник газ. Періодично пропадає електроенергія, а це означає — і проблеми із центральним водопостачанням. Але ще є люди, які думають "Ну, я ще трохи побуду, а як ще стане спекотніше, ось тоді й поїду", — зазначає мер Слов'янська Вадим Лях.

Під звук безперервної сирени із самого центру Слов'янська один за одним щодня вирушають евакуаційні автобуси.

У самому Слов'янську ще ходять тролейбуси, інший громадський транспорт недоступний. Так само як і не можна виїхати з залізничного вокзалу. Все це зараз зупинено.

Місцева влада спільно з волонтерами дає можливість усім охочим покинути Слов'янськ вранці. Зараз шлях життя веде на Дніпро, також місцева влада пропонує евакуацію до Рівненської області та інших регіонів.

"Голодні, як собаки... Хату покинули, всі покинули, приїхали на евакуацію. Похватали, що встигли. Коли побачила танки, на колінах так встала, а вони на мене... Злякалася в смерть", — ділиться мешканка сусідньої громади Катерина.

Лях уточнює, що зі Слов'янська автобусами на Дніпро вирушають не лише жителі міста, а й прилеглих населених пунктів, у тому числі й Святогірська, що знаходиться під постійними авіаударами.

"Тут не тільки слов'янці, тут і з громади Святогірська люди. Тобто на автобуси записуються ті, хто із активуванням бойових дій спочатку переїхали до Слов'янська, а потім далі вже записалися через "гарячу лінію" і намагаються виїхати. Ось щойно чоловік підходив, сказав, що із селища Сидорове — так, там уже дуже все складно", — розповідає мер.

Ті, що залишаються в місті, приходять до автобусів проводити своїх рідних і близьких. Що ближче до моменту відправлення, то більше на обличчях людей сліз. Чоловіки обіймають і цілують своїх дітей, жінок... Бабусі зі сльозами прощаються з онуками...

— Карино, щоб дзвонила. Сіла, поїхала. Чуєш, і дзвониш, що "ми їдемо", "ми доїхали". Тримайся ближче до когось.

— Добре. Мамо, не плач.

"А може, Слов'янськ не чіпатимуть?" ...

Багато жителів кажуть, що поки що бачать на вулицях мера, поки що з міста не евакуювалася місцева влада, українські військові — у них є надія на краще. Звичайно, попри сумний досвід інших міст Донеччини та Луганщини, ті, що залишилися, до останнього сподіваються, що Слов'янськ така доля омине...

"Я містом ходжу пішки. А взагалі день починається так: прокидаюся о 5-й ранку, ранковий моціон, сніданок і десь о 7-й ранку виїжджаю на машині до виконкому", — ділиться Вадим Лях.

— Щодо газу взагалі є якась перспектива?

— До опалювального сезону газу точно не буде.

Мене постійно запитують: Вадиме Михайловичу, до чого готуватися? Щодо газу є перспективи? Готуватися треба, благати бога треба, щоб залишилося світло, бо не буде світла — не буде води. Щойно обстрілами перебиває електроенергію, зупиняються насосні станції, підкачування води не працює і подати воду стає неможливо. Я, припустимо, як тільки 24 лютого це почалося, через пару днів пішов на ринок, купив собі повербанк для підзарядки телефонів, нехай навіть китайський, у мене його ніколи не було, купив одноконфоркову електроплиту і купив звичайну антену на телевізор, щоб якщо не буде звичайного зв'язку, інтернету, хоч би так телесигнал приймати.

— І що з запасів уже знадобилося?

— Поки що з усього знадобилася плита. На третій місяць війни, я вважаю, це непогано. А так ми бачимо, що всі міста, які стояли на шляху агресора, — всі знесені, всі зруйновані.

— А як ви відповідаєте на надії людей, що "а що як Слов'янськ не чіпатимуть"?

— У цьому плані багато хто сподівається на якійсь символізм Слов'янська. Адже з нашого міста у 2014 році розпочалася війна. І деякі жителі думають, що для так званої "ДНР" Слов'янськ має якесь сакральне значення, і що його не зітруть з лиця землі бомбардуванням.

Я їм говорю: звісно, для тих жителів, які поїхали з міста у 2014 році в так звані "Л/ДНР", а сьогодні хочуть повернутися до своїх будинків, для них, мабуть, символізм якийсь є. Але ж керують ними російські генерали, а для них символізму ніякого немає. Їм потрібна територія, а не міста. Тому, якщо ворог підступить до Слов'янська, на жаль, закінчиться приблизно так само.

Тому сподіватися треба на наші ЗСУ, які цього не допустять. Що ми й робимо. Надія тільки на них.

Мирне життя у воєнному місті

Попри воєнну ситуацію, комунальники прибирають вулиці, вивозять сміття. Навіть троянди садять.

— Дивлюся, ви троянди поливаєте. Це з минулих років зростають?

— Ні, це півмісяця тому посадили. А ми постійно працюємо. Прибираємо місто.

— А якщо буде погіршення, поїдете?

— Ні. Буду тут до останнього.

***

У місті працює кілька соціальних їдалень. Безкоштовно обслуговують усіх, хто потребує.

"Ми відкрили такі столові з початку війни. Як тільки закупили продукти та змогли це все організувати. Тому що теж складнощі були. Спочатку організували 5 соціальних їдалень, зараз працює 4. Частину продуктів закуповуємо, частину з гуманітарної допомоги постачаємо, щоб змінювався асортимент. І ось вони працюють уже не менше 2,5 місяців. Продовжуватимемо доти, доки буде така можливість", — розповідає мер Вадим Лях.

— Скільки людей харчується у вашій їдальні?

— Десь 120, а ще із собою у баночки їжу видаємо. Тому що люди голодні.

— Чим сьогодні годуєте?

— Сьогодні пшоняна каша, котлета, хлібці та чай. Варимо кашу з підливою, котлетами, тефтелями. Люди дуже задоволені, дуже вдячні нам. Просять добавку — звісно, не відмовляємо. Усі у нас нагодовані.

***

У місті продовжують працювати не всі, але багато магазинів.

"По місту працює десь 100 продуктових магазинчиків. Для нас, виходячи із ситуації, це достатня кількість. Ну, а закриті, наприклад, багато меблевих магазинів, ну, вони й не потрібні зараз у колишній кількості", — продовжує Лях.

Працюють лікарні. Вікна операційних заклали мішками із піском.

"Коли почалися бойові дії, до нас одразу почали надходити поранені. Привозили поранених з боку села Долини, з боку Ізюма... Надавати цю допомогу просто необхідно, і лікарі чергували фактично без сну", — зазначає мер.

Лікарню організували до роботи у воєнний час. Є укриття, в яких також у разі потреби зможуть проводити операції. Є генератори, запаси медикаментів.


Слов'янськ живе у режимі постійної тривоги. Сирени практично не вимикаються. Над будівлею міської ради майорять українські прапори. І всі, хто залишається у місті, зайняті одним — допомогти людям вижити та врятувати тут усе українське.

Прямий ефір