Евакуаційні рейси, Потяг Перемоги та мама Ореста з "Азовсталі": працівники "Укрзалізниці" поділилися з Оленою Кравець зворушливими історіями

Гості шоу"Тихий вечір з Оленою Кравець" телеканалу "Дом" — працівники "Укрзалізниці" Ірина Юрченко та Олександр Барильник, які з першого дня повномасштабної війни працювали на евакуаційних рейсах, а також були провідниками першого потяга до звільненого Херсона.

Під час бесіди з Оленою Кравець вони поділилися враженнями від херсонців, згадали зворушливі історії перших тижнів роботи евакуаційних потягів. А Ірина Юрченко розповіла, як дізналася про звільнення з російського полону свого сина — Дмитра Козацького з позивним "Орест", чиї фото з "Азовсталі" бачив увесь світ.

— Ірино, ви працюєте на "Укрзалізниці" вже 32 роки, ви провідниця першого потяга до звільненого Херсона. Чи бачили ви більш щасливих людей, ніж у Херсоні?

Юрченко: За останні дев'ять місяців, напевно, ні. Це були люди зі сльозами, з емоціями на очах, з квітами. Вони так зустрічали цей потяг, нібито не бачили його ніколи, ніби перший раз.

Це було настільки зворушливо, настільки було приємно, аж роздирало серце від гордості за мою країну, а ще від болю цих людей, який вони пережили.

— Олександре, ви два місяці працювали в евакуаційних потягах, де на весь потяг було лише чотири провідники. Було таке?

Барильник: Так, було, але трішки поправлю. Ми десь два-три тижні працювали у складі один провідник на три вагони. Далі вагони зменшилися, тому що людей було менше, і провідники додавалися.

— Як це взагалі відбувалося в перші дні вторгнення?

Барильник: Це було дуже тяжко, тому що була зима, вагони треба було опалювати. Я сам з Харкова, у нас вагонну дільницю зруйнували ракетами, і в нас не було вугілля. Нам привозили вугілля на платформи на вокзал, і ми самі вантажили вугілля у вагони. А оскільки ти один на чотири вагони, прийшлось одразу на чотири вагони вантажити. Але багато вугілля не було — п'ять-шість відер, і ми повинні були вкластися в цю норму, щоб вагони не замерзли.

— Я так розумію, що у ваших пасажирів були панічні настрої. Вони передавалися вам чи ви виступали як психотерапевти?

Юрченко: Ми не мали права панікувати. Знаєте, всі люди їхали з такими очами — пустота, вони їхали, а куди їдуть, вони не знали. Я в деяких питала: ви знаєте, куди їдете? Вони: ні. Вони без речей, дитина на руках, у когось ксерокопії документів, і все, і ця порожнеча. І ми мали тримати себе в руках, щоб вони відчували себе в безпеці.

— Олександре, ви в нас незвичайний провідник, ви ж ще знімаєте TikTok про свою роботу.

Барильник: Так, я дуже полюбляю це, тому що пасажирами подобається, вони мене впізнають, і це дає натхнення рухатись у правильному напрямку.

— Ви зірка. І завдяки вам, Олександре, я тепер знаю, біля якого місця у плацкарті є розеточка і де відчиняється вікно.

Барильник: Так, трішки дуркуємо на роботі.

— Як керівництво ставиться?

Барильник: Ну, іноді по шапці отримував, а так нормально.

— Ви ж популяризуєте професію.

Барильник: Але ж вони гадають, що я буду знімати й щось те, що не потрібно, якийсь компромат.

— Цензура дещо працює, але внутрішній цензор у вас теж є.

Барильник: Так, я розумію, що можна знімати, чого не можна.

— Ну, я не знаю, які можуть бути претензії, тому що я, наприклад, як пасажирка, дуже вдячна вам. Наприклад, завдяки вашому TikTok я дізналася, що провідник особисто відповідає за все майно вагона. Я розумію, що там інколи можна не дорахуватись якоїсь наволочки чи рушника. А чи були якісь найнесподіваніші речі, яких ви не дорахувалися або, навпаки, які ви знаходили?

Барильник: Пасажири губляться по шляху прямування поїзда. За пивом побіг і відстав від поїзда, бувало і таке. Але, дивіться, що в мене вкрали, — це мою форму.

При вході в плацкартний вагон є двері, там гачок, ми вішаємо туди шинель — це верхній одяг. От повісив я туди одяг і пішов відпочивати (я вже не на зміні був). Прокидаюсь вранці, за двері — шинель "пішла" комусь на валянки, мабуть. Роздягли провідника, можна сказати.

— Це теж свідчить про те, що дуже популярна професія. Знаєте, за що я хочу ще подякувати "Укрзалізниці"? Ви ж тепер використовуєте паперові стаканчики, але все одно ставите їх у підсклянник. Це вже певна традиція, це ритуал, це символ. І воно не дуже зручно, але дуже приємно.

Барильник: Хочу вас поправити трішки. Декілька днів тому "Укрзалізниця" презентувала склянки та підсклянники для них. Тобто буде як раніше, коли чай приносили провідники.

— Серйозно? І оця купа цукру, як ви любите?

Барильник: Буде окремий цукор, окремий чай — "Укрзалізниця" вже презентувала.

— Ірино, я знаю, що у вас в арсеналі багато є сповнених життя історій, після яких ви, та й ми всі, стали ще більше пишатися українцями. Чи є якась, що вас вразила найбільше?

Юрченко: Історій дуже багато, тому що з війною ми побачили, наскільки Україна об'єдналася, наскільки люди згуртувалися, і це так приємно.

Мене дуже вразили наші волонтери. 25 лютого я почала працювати, 10 днів, евакуаційний потяг. Я обслуговувала на той час СВ-вагон, в якому 18 місць, але в мене їхало 140-180 пасажирів. Він просто був набитий людьми. Люди тікали від війни, вони їхали без шматка хліба, без води, без нічого. В потязі теж питної води була обмежена кількість. І ось волонтери (я теж тоді в Фейсбуці їм дякувала) — Хмельницький, Мукачево, Львів — вони чекали потяг на станціях (а ми зупинялись на дві хвилини) і передавали до вагонів консервацію якусь із дому, просто у перші дні не були готові до цього. А потім вже вони формували такі набори: яблучко, два печива, цукерочки, памперси від 0 до 5, дитяче харчування, бутерброди. Я просто в захваті від наших волонтерів.

— Волонтери, ви чарівники, без вас ця боротьба була б узагалі неможливою, дякуємо вам. Ірино, але ще хочу поговорити з вами про сина. Річ у тім, що Ірина — мама того самого Ореста з "Азовсталі". Поки син був у полоні, Ірина продовжувала кожного дня працювати. Зараз Орест повернувся, ми дуже радіємо. Я не питатиму, звісно, що ви відчували, бо про це, певно, важко говорити. Мені цікаво, як ви дізналися про те, що він повертається?

Юрченко: Я була на роботі, в черговій поїздці, ми їхали з Хелму до Києва. Був паспортний контроль, і така тиша-тиша була в вагоні.

В мене якесь таке відчуття було, важко мені було, порожнеча. Сіла собі, сиджу, і плакати не можна, бо пасажири. І тут якийсь дзвінок, з невідомого номера. Я кажу: "Так". І чоловічий голос каже: "Наскільки я знаю, у вас скоро день народження". А я: "Так, а з ким я розмовляю?" Потім він каже ще слово, і я розумію, що це мій Орест, я думала, що знову він з полону дзвонить. Він: "Мамо, я в Україні!" А я його не чую: "Дімо, Дімо, синку, Оресте". Він: "Я в Україні, мене обміняли". Я його не чую, кажу: "Що ти, де ти?" А він: "Мене обміняли. Я тобі передзвоню, я в Україні, мене обміняли".

Це було таке щастя, і всі пасажири, які їхали в вагоні, вони чули все. І я йду, в мене сльози в очах, я вже біжу своїм колегам розказати цю новину, дзвоню дочці своїй, і всі пасажири: "Ми вас вітаємо, ми вас вітаємо". Вони знали, що мого сина звільнили, але вони не знали, про кого йде мова. У мене завжди була фотографія сина з тобою, і вони підходять: "Можна вас обійняти?" Я кажу: "Можна". І вони дивляться цю фотографію і розуміють, про кого вони говорять.

— Не тільки я, всі ми хочемо подякувати вам за те, що ви робите.

Юрченко: Син сказав: мамо, ти в мене сталева мама. А я мала бути такою.

— Так і є. Скоро настають Різдвяні дні, і я хочу загадати, щоб дуже скоро ми всі сіли у Потяг Перемоги, у ваші вагони, і разом з вами поїхали до Маріуполя, Луганська, Донецька і Криму.

---

"Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі й події, що дадуть змогу трішечки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Щосуботи в гості до Олени Кравець та її співведучого Юрія Карагодіна приходять знакові співрозмовники, щоби своїми історіями життя, оптимізмом та силою підтримати й підбадьорити глядачів.

Гостями третього випуску стали: міністр оборони Олексій Резніков, діти-волонтери з Чернігівщини, працівники "Укрзалізниці" Ірина Юрченко та Олександр Барильник. Музична гостя — співачка KOLA. Також нова рубрика від Вадима Кириленка — "Гоголь наш".

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Коли ти смієшся над ворогом, він стає смішним: міністр оборони Олексій Резніков у "Тихому вечорі з Оленою Кравець" розповів про роботу та особисте життя
• Ставлення у світі до українців, повернення "МакДональдза" та бульдог Марік з Маріуполя: відверта бесіда з Дмитром Кулебою у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• Допомога ЗСУ, лагідна українізація та батьківство: Володимир Дантес у шоу "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Для мене цей маленький хлопчик був як Ісус: про життя на війні від ресторатора та бійця ЗСУ Даніеля Салема
• З гумором про страшне та важливе: Денис Христов розповів, як евакуює жителів прифронтових зон
• Труднощі, жарти і вдячність людей: про роботу енергетиків у період блекауту розповіли представники компанії "Ясно"