Дезінформація в США та Україні — відмінності та загальний слід Кремля

Ніна Янкович — аналітикиня американського центру Wilson Center. Вона спеціалізується на вивченні природи дезінформації, з акцентом на прояв і вплив російської дезінформації в країнах Східної та Центральної Європи. Зокрема, і в Україні, де Янкович жила в 2016-2017 роках. Зріз своєї аналітики Янкович відбила в книзі "Як програти інформаційну війну: Росія, фейкньюс і майбутнє конфлікту", яка була видана у 2020 році. У книзі авторка аналізує російську дезінформацію в Україні, Польщі, Чехії, Грузії та Естонії.

В ексклюзивному інтерв'ю телеканалу "Дом" Ніна Янкович зупинилася на прояві дезінформації в Україні та в США.

Інтерв'ю веде Віталій Сизов.

— Чому російські медіа так люблять порівнювати ситуацію в Афганістані з ситуацією в Україні? Наскільки таке порівняння взагалі правильне?

— Думаю, є кілька причин того, чому Росія намагається проводити паралелі між ситуацією в Афганістані та станом справ в Україні.

Перша причина, звичайно ж, у тому, що все, що може нашкодити Україні та підірвати зв'язки України з США, вигідне Росії.

Такі порівняння навмисно проводять для того, щоб отримати можливість говорити, що Сполучені Штати нібито відмовляються від своїх союзників або кидають тих, хто потрапив у складне становище. Такі паралелі виразно спрямовані на те, щоб підірвати процес становлення української демократії, а також американо-українські відносини.

Я також впевнена, що в цьому порівнянні є певна корислива мотивація: це роблять, зокрема, з метою відвернути увагу від факту, що Росія мала подібний досвід в Афганістані в кінці радянського періоду — і програла ту війну, яка закінчилася для них повним провалом. Цікаво, що в самій Росії не надто люблять згадувати про це.

Тому мені здається, тут наявні різні мотиви, але головна мета таких маніпуляцій — звичайно, підірвати американо-українські відносини.

Ну і, звичайно ж, будь-які паралелі не мають ніякого сенсу, якщо порівнювати тривалість військової присутності та кількість втрачених життів і витрачених грошей.

Насправді, в цих ситуаціях немає нічого спільного. До того ж цілі війни та ті причини, за якими США стали залучені до неї [в Афганістані], разюче відрізняються від того, що відбувається в Україні. В Україні підрив українського суверенітету, окупація Криму та воєнні дії на Донбасі цілком і повністю спровоковані Росією. І саме протистояння цій агресії РФ — це те, в чому США намагаються допомогти своєму демократичному союзнику, Україні.

Тож це зовсім інша ситуація, ніж в Афганістані, який покривав терористів. Можна, звичайно, сперечатися про те, чому Сполучені Штати так довго продовжували свою присутність у цій країні, проте порівнювати цю ситуацію з українською просто безглуздо.

— Як вам здається, це хороша ідея — використовувати українські російськомовні медіа, щоб перешкоджати поширенню дезінформації, включно з подібними інформаційними вкиданнями про порівняння ситуації в Афганістані з української?

— Я завжди виступаю за те, щоб звертатися до людей тією мовою, якою вони розмовляють у повсякденному житті.

Думаю, хорошим прикладом того, як це працює, можуть слугувати Канада або Швейцарія, де населення багатомовне, й уряд також багатомовний. І це прекрасно працює.

Поза будь-яким сумнівом, Україна теж може стати прикладом успішного багатомовного суспільства.

Ще одним зразком такого підходу може слугувати Естонія, де для набуття громадянства потрібно складати іспит на знання естонської мови. Однак останнім часом естонський уряд почав вкладати кошти в розвиток російськомовних медіа, що адресовані російськомовній частині населення.

Мені здається, важливо не тільки спростовувати дезінформацію, але і для тієї частини населення, яка може відчувати деяку відторгненість або незалученість, — для цих людей необхідно забезпечити зворотний зв'язок з державою. Такі люди повинні бути впевнені, що їхні голоси будуть почуті.

Тому ідея президента Зеленського про необхідність розвитку російськомовної комунікації з людьми, які проживають на сході України, — це прекрасна інвестиція.

Я щиро сподіваюся, що ця ініціатива буде розвиватися і розширюватися, і зможе заповнити деякий інформаційний вакуум, що виник на цих територіях за кілька останніх років у зв'язку із санкціями проти проросійських телевізійних каналів Медведчука.

— Які, на ваш погляд, наративи використовує Росія, щоб послабити американо-українські відносини?

— Існує кілька наративів, які Росія застосовує з метою дестабілізувати та послабити відносини України та Сполучених Штатів. І мені здається, важливо наголосити, що вони частково засновані на наявних фактах — як у відносинах США та України, так і в українській дійсності.

Наприклад, наратив про те, що Україна є корумпованою державою. Ця тема спливає в медіа знову і знову, і не тільки в російській пресі, але і в Сполучених Штатах теж.

Ми бачили це напередодні виборів 2020 року тут, в США, коли звинувачення в корупції висловлювалися щодо Хантера Байдена і його зв'язків з компанією Burisma. Сьогодні ми точно знаємо, що вся ця історія має російський слід.

Звичайно, в Україні є корупція, і сьогодні великі надії покладають на президента Зеленського та український уряд, яким належить упоратися з цим непростим викликом.

Попри реальність цієї проблеми та визнання її українцями, Росія намагається з малого зерна правди виростити цілий урожай недовіри. Як з боку міжнародної спільноти до України, так і всередині самого українського суспільства. На жаль, цей наратив, спрямований на те, щоб підірвати довіру українців до власного уряду, досить сильний.

Наявний також наратив про те, що західні політики та політичні інституції нібито "відчувають втому" від України, що їхнє прагнення до підтримки України нібито вичерпується. Цей наратив оживає, коли Європейський Союз знімає будь-які санкції проти Росії або коли в американському Конгресі відбуваються дебати про виділення фінансової допомоги Україні для набуття нею озброєнь, або про інші заходи для підтримки демократії в Україні. Такі питання завжди спричиняють дебати.

І Росія щоразу не втомлюється використовувати такі приводи, щоб вказати українцям на те, що Захід і Сполучені Штати недостатньо підтримують Україну. І це, звичайно, сумно.

Також тут, у США, підігрівають наративи про нібито зростання ультраправого руху в Україні, щоб спричинити занепокоєння в американців, оскільки вплинути на подібні процеси вони неспроможні. Ці міфи навмисно та абсолютно непропорційно роздувають: їхня мета — показати, ніби в Україні ростуть і міцніють якісь протонацистські або протофашистські рухи.

Дійсно, в Україні є окремі особи, які дотримуються вкрай правих поглядів, і Держдепартамент США навіть рекомендував внести ці, м'яко кажучи, сумнівні угруповання до відповідних списків. Водночас ступінь політичного впливу цих людей в Україні абсолютно незначний. Однак Росія всіма силами намагається переконати американців — як простих громадян, так і політиків — що в Україні ця проблема стоїть вкрай гостро.

Насправді я думаю, і в Білому домі, і в Держдепартаменті відповідальні особи прекрасно інформовані про цю уразливість і добре розуміють, що такі факти жодним чином не можуть характеризувати Україну загалом — так само, як і корупція не характеризує і не визначає Україну.

Ми сприймаємо Україну як динамічне демократичне суспільство, що твердо стало на шлях реформ і впевнено просувається ним, — ось яку Україну ми знаємо.

Потрібно сказати, що люди, які мають досвід роботи у вашій країні, знають Україну зсередини та щиро люблять її, всіма силами намагаються протидіяти російським наративам і розвінчувати міфи про Україну.

— Як ви вважаєте, ті зусилля, які Сполучені Штати роблять для протидії поширенню дезінформації в США, серед ваших громадян, — наскільки вони достатні?

— На жаль, ми в Сполучених Штатах недооцінили актуальність і силу дезінформації. Ми переважно сприймаємо її як щось, що відбувається в інтернеті, а не як силу, здатну впливати на реальне життя людей.

Однак дезінформація впливає на реальне життя: ми бачили це і в Україні, і в американській столиці, в Капітолії 6 січня, і у зв'язку з недавньою загрозою вибуху в Вашингтоні — таке відбувається через те, що дехто сприймає дезінформацію як правду і керуються нею.

Дезінформація впливає на нас і в повсякденному житті: взяти, наприклад, антивакцинаторів або тих, хто створює загрозу громадській безпеці в публічних місцях, або навіть тих, хто готовий вживати ліки, призначені для худоби та тварин замість схвалених вакцин проти коронавірусу.

Якщо говорити про нашу реакцію, то мені здається, ми зробили абсолютно недостатньо на будь-якому рівні. Поки що ми не побачили належного розуміння факту впливу дезінформації ні від однієї з адміністрацій — ні від адміністрації Трампа, яка сама використовувала дезінформацію, ні від адміністрації Байдена, яка зараз намагається подолати наслідки дій попередників. Крім того, нинішня адміністрація зараз дуже зайнята розробкою програм щодо боротьби з COVID-19 і низкою проблем, пов'язаних із виведенням військ з Афганістану.

Вони перевантажені та, на мою думку, не завжди бачать зв'язок між дезінформацією і валом поточних криз — президент Байден називає їх "каскадними кризами", — які ми спостерігаємо просто зараз.

Наприклад, з приводу міграції ми спостерігаємо, як деякі люди в Сполучених Штатах кажуть: "Це мігранти з Центральної та Південної Америки завозять до нас, у США, COVID-19 і його "дельта"-штам". Зрозуміло ж, що це неправда, зате простежується прямий зв'язок з дезінформацією — так само як і наші проблеми з антивакцинаторами та з багатьма питаннями зовнішньої політики — від Афганістану до, зараз, України.

Тому мені б хотілося, щоб адміністрація Байдена розробила більш надійну стратегію, яка не тільки охоплювала б зовнішню політику, містила регулювання соціальних мереж, але також зважала б і на "людський фактор" у дезінформації: що робить дезінформацію привабливою для людей? Як інформація з інтернету відбивається на реальному житті? Що змушує людину переходити від читання цієї дезінформації до її втілення — чи то вживання ліків, призначених для тварин, замість вакцини, участь у вуличних протестах тощо?

І сьогодні в американському уряді є люди, які займаються цією проблемою. Частина суспільства та ЗМІ також приділяють цьому питанню велику увагу і здійснюють велику роботу. Однак у нас немає єдиної стратегії або єдиного розуміння того, як це працює.

І що ще гірше — багато хто з наших власних політиків, особливо на околицях політичного спектра, іноді самі використовують дезінформацію.

Тож, відверто кажучи, стан справ бажає бути кращим. Не можна сказати, що ситуація стала гіршою, ніж на початку року, коли 6 січня сталося протистояння в Капітолії, але все ж таки хорошого мало, і я не відчуваю, що ми досягли великого прогресу.

Добре мати адміністрацію, яка говорить правду, і цій правді можна довіряти. Однак нам потрібно починати грати більш вагому роль у регулюванні інформації та протидії впливу дезінформації на людей як у Сполучених Штатах, так і за кордоном.

Боюся, Сполучені Штати поки що не взялися за таке важливе завдання, як протидія дезінформації на глобальному рівні.