Навіть у туалет під конвоєм: жителі Маріуполя розповіли про те, що відбувається у фільтраційному таборі "ДНР"

Інна з дочкою. Скріншот відео: kanaldom.tv

Навколо блокадного Маріуполя окупанти організували 4 фільтраційні табори. Через них "проганяють" усіх маріупольців, які евакуюються із міста. Тут люди піддаються не лише тотальній перевірці, а й приниженням. Хто не пройшов фільтрацію — відвозять у невідомому напрямку.

Один із таких таборів діє в селі Безіменне —  раніше це був курорт на Азовському узбережжі. З 2014 року село перебуває під контролем так званої "ДНР". Зараз вже колишня зона відпочинку стала фільтраційним табором.

Безіменне. Ілюстрація: Google map

Сьогодні, 3 травня, до Запоріжжя прибула група українців, яких 1 травня вдалося врятувати із Маріуполя. Серед них і люди, які ці місяці війни ховалися у сховищах металургійного комбінату "Азовсталь". Усіх їх вивозили через Безіменне. Маріупольці поділилися з телеканалом "Дом", пережитим там.

"Одна дівчина не пройшла фільтрацію..."

Сергій Кузьменко до війни працював майстром конверторного цеху на "Азовсталі". Вийти з бомбосховища рідного підприємства та вирватися із захопленого міста йому вдалося лише 1 травня.

— Ви знаходились у сховищах "Азовсталі". Росія заявляє, що на меткомбінаті українські військові насильно тримають мирних людей на кшталт живого щита.

— Ні. Насильно ніхто нас не тримав. На "Азовсталі" кілька укриттів. Ми розмовляли з людьми і з інших укриттів — такого не було, нікого насильно наші військові не тримали. Вони нам навпаки дуже допомагали — їжу приносили, повідомляли інформацію про те, що відбувалося, бо зв'язку ніякого не було.

Інше питання, що не було "режиму тиші". Нас коли вивезли 1 травня і ми потрапили до фільтраційного табору, російські військові питали нас: "З початку квітня діє військовий "режим тиші" для виходу людей, чому ви не виходили?" Так ось, перший "режим тиші", який був нами замічений, був 30 квітня, коли справді не стріляли. До цього купу разів, постійно обстрілювали.

Розмовляли з людьми з іншого сховища. Вони також збиралися евакуюватися, їх військові збиралися вивозити систематично. Кажуть: ми тільки піднялися нагору, зібралися колоною, починаються "прильоти" — артилерія та все інше. Тому виходу у нас не було.

— Розкажіть, як ви виїжджали з "Азовсталі"?

— З "Азовсталі" нас усіх забирали автобусами з російськими номерами або це були номери "ДНР", не знаю точно. Автобуси з українськими номерами до Маріуполя не пустили. Вони нас чекали в Безіменному.

Ось нас забрали і повезли до Безіменного.

— А як вас забирали з "Азовсталі"? Вас звідти вивела українська сторона, Червоний Хрест?

— Я не знаю. Ми вийшли через прохідні ["Азовсталі"], але ми не дійшли до місця розташування російських військових. Там спочатку стоїть блокпост російських військових, а перед ним цього разу стояли представники Червоного Хреста та ООН. Вони нас супроводжували до Безіменного. У Безіменне нас їхало 3 автобуси. Потім під'їхав трохи пізніше четвертий, коли люди підтягнулися.

Представники Червоного Хреста та ООН були присутні при всьому процесі нашої фільтрації.

— Як відбувається фільтрація?

— Нас привезли до Безіменного. Ми всі сиділи в автобусі. Треба було до туалету — збирали групу, вивели туди під конвоєм та повернули назад. Коли ви пройшли фільтрацію, сідаєте в автобус і вас не випускають. Вийшов, покурив, сів назад. Постійно стоїш біля автобуса.

На фільтрацію йшли по черзі. Чоловіки окремо проходили, жінки — окремо.

Коли я зайшов, припустимо, всі речі я відкрив, виклав на стіл, все прошерстили, телефон повністю прошерстили. Вони мені його віддали.

— А чи були люди, які не пройшли фільтрацію?

— Дівчинка, вона поліцейська. Виявили, що вона є учасницею бойових дій. Куди її забрали, я не знаю.

Ця дівчина їхала з неповнолітньою сестрою. Її сестра залишилася там, у таборі. Начебто зателефонували батькам, батьки в Білорусі, мали їхати забирати сестру.

— Тобто вони просто не пропускають таких людей?

— Так, не пропускають. Наскільки я розумію, вони шукають насамперед військових. І всім питання ставили: чи знаєте ви когось із держслужби, чи знаєте ви когось із військових, когось із поліції, із СБУ, митниці? У такому плані.

— Багатьох вивозять до Росії, вам пощастило — ви прибули до українського Запоріжжя. Як вони обирають – кого куди відправляти?

— Вони нам запропонували варіанти: ви їдете або в Росію, або залишаєтеся в "ДНР", або їдете до Запоріжжя — хто куди хоче. Перша партія людей виїхала [з Маріуполя] 30 квітня. Ось вони там [у фільтраційному таборі], виходить, ночували дві ночі. Ми виїхали 1 травня, ми ночували одну ніч. Й 2 травня наша колона вирушила на Запоріжжя. Їхали ми два дні.

— А чому два дні, так довго?

— Ми з Безіменного виїхали о 6-й ранку. Але спочатку нас повезли по "ДНР" у бік Росії. Спочатку повезли до Новоазовська, там покрутилися-покрутилися, ага, бензину мало, давайте заправлятись. Поки колона з 50 автобусів заправилася, "швидкі" заправилися — пішло ще 4 години.

Потім нас повезли якимись чигирями — там постояли, тут постояли, поїхали. Зрештою, ми в перший день заїхали ще до Мангуша, і дісталися Бердянська.

Коли приїхали до Мангуша, тут забрали два автобуси людей, які пройшли фільтрацію. І близько 6-7 приватних машин. Вони теж разом із нами поїхали.

За словами "МНСника", який нас супроводжував, у Маріуполі в район [торгового центру] "Порт сіті" автобусам не дали заїхати, а там зібралося для евакуації близько 500 людей. Їм не дали добро заїхати, забрати людей.

— Що було прикметного в дорозі?

— Ми їхали трасою. Вже десь після Дмитрівки в кожному селищі на виїзді стояло близько 100 людей — просто з сумками. Вони хотіли виїхати разом із нами. Ми зупинилися. До людей підійшов представник Червоного Хреста, потім пішов до військових, намагалися домовитися.

Ось нас їде колона — 50 автобусів, і зайнято буквально 5 автобусів, решта — вільні. Але російські військові не дозволили взяти людей, вивезти їх.

"Навіть не знаю, як ми пережили цю ніч..."

Фільтраційний табір пройшла й Інна з дітьми, яких також вдалося евакуювати з укриття металургійного комбінату "Азовсталь".

— Чи довго ви були у фільтраційному таборі?

— Ми, виходить, переночували там. Я навіть загубилася у часі. Це було дуже довго.

Нас забрали із "Азовсталі". Нам відразу сказали, що вивозитимуть до Запоріжжя.

Вся наша колона їхала під конвоєм російських військових, ми не розуміли, куди нас везли. Ми мали заїхати в Маріуполі на [торговий центр] "Порт сіті", звідки теж мали людей забирати. Але нас туди не повезли, ми за ними не заїхали.

Зрештою, нас привезли до Безіменного. Тут був табір, він у вигляді наметового містечка, де нам довелося ночувати.

Дуже важко було. Нас сфотографували, ніби ми якісь злочинці — анфас, профіль. Зняли відбитки пальців, забрали наші телефони, що вони з ними робили, я не знаю. Документи перевірили.

Вони нас занесли до бази даних, сказали, що в нас шляху назад немає — ні до Маріуполя, нікуди. І навіть погрожували, що нам треба бігти не лише в Запоріжжя, а й далі до Європи, бо вони все одно нас наздоженуть.

— А хто це вам казав? Це прості жінки, чоловіки чи військовослужбовці?

— Це були військовослужбовці, які були в цьому таборі. Тому нам довелося ночувати, можна сказати, під дулами автоматів. Вони нам, звичайно, дали розкладачку, дали кашу, чаю попити. Звісно, ми там із голоду не померли. Але ми навіть у туалет ходили під конвоєм.

— Тобто ви були як полонені?

— Ну, можна сказати й так. Був постійний страх. Я ж звикла довіряти нашим українським військовим, а тут, виходить, зовсім інша країна, погрози… Я навіть не знаю, як ми пережили цю ніч.

І наступного дня ми виїхали колоною, нам сказали, що повезуть до Запоріжжя.

— І вас повезли до Запоріжжя?

— Спочатку ми поїхали Донецькою трасою, якимись селами. У нас була колона з автобусів, але заповнені були лише три. Уздовж дороги на трасі стояли люди з речами, з сумками, вони знали, що їхатиме колона.

І вони хотіли приєднатися до нас, чекали на наші автобуси. Але російські військові просто не пустили, нікого не пустили. А дуже багато людей бажають виїхати.

Це всі — мирні мешканці. В одному місці вони навіть перекрили дорогу, щоб їх взяли. Але знову ж таки — якщо їде БТР, природно, люди бояться та розступаються.

Читайте також: "Ви не розумієте, як це страшно": евакуйовані маріупольці, які прибули до Запоріжжя, поділилися своїми історіями (ВІДЕО)

Прямий ефір