Украина наш дом

Цінуємо кожен день, що нам подарований Богом та Збройним силам України: інтерв'ю з Олею Цибульською

Оля Цибульська. Фото: kanaldom.tv

Співачка Оля Цибульська — в гостях у "Ранку Вдома". Вона розповіла, як зустріла війну, про історію створення нової пісні "Сьогодні", де знімали кліп, що надихає артистку продовжувати творити та багато іншого.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Як ти переживаєш ці дні?

— Як усі. Буває по-різному. Буває, що я плачу, як нормальна жінка. Буває, що мені нічого не хочеться. Буває, що начитаєшся, надивишся на все, що відбувається, і в тебе знову все підіймається — і біль, і ненависть… Але згодом беру себе в руки, бо розумію, що ми не маємо права здуватися емоційно, в першу чергу. Мусимо триматися.

І чим рівніше спина, тим складніше москалям на неї залізти.

Так що, тримаюся, надихаюся, спілкуюся.. Я зрозуміла, що мене спілкування з людьми лікує, воно мені дає натхнення, воно мені дає сил, можливості поділитися емоціями та набратися такої сили духу, справжньої.

— Де та як ти зустріла війну?

— Вдома. Прокинулися десь біля п'ятої ранку від сильного вибуху і не повірила своїм вухам, не повірила своїм очам, як й ми всі. Потім був другий вибух, і почула, як у нас на майданчику люди вибігають з квартир, гримають дверима.

І оцей звук коліщат від валіз для мене раніше асоціювався тільки з гастролями. А зараз цей звук — коли ти тікаєш з дому.

Я розбудила чоловіка, ми забігли в кімнату до сина. Нестор міцно спав, він пізно ліг, в нього вікна звукоізоляційні, тому він не прокинувся.

І ми стояли з чоловіком хвилин десять плакали, дивлячись одне на одного. Я вперше побачила, як плаче мій чоловік. Ми не розуміли, що робити далі.

Ми не хотіли будити Нестора, щоб його дитинство без війни ще трохи потривало.

І от цей час, ці золоті декілька годин (він десь у восьмій ранку прокинувся) — це були найскладніші години, коли ти думаєш, як дорослий — що робити, як рятуватися, як рятувати сина. Дуже страшно.

— Пісні та будь-яка творчість теж мають терапевтичний ефект. У тебе вийшла нова пісня "Сьогодні", й кліп до неї. Ти тут виступила як авторка слів та і як музикант. Розкажи про історію створення.

— Так, творчість для мене дуже важлива. Після 24 лютого я до неї довго поверталася, думала, що у мені все вмерло, я більше не зможу нічого, що я далі людина, але точно не артист.

Ми переїздили з сім'єю з благодійного концерту на концерт. І десь, здається, у Вінниці це було, ми зайшли в номер, зачинили двері. І я дивлюся, лежить оця моя невеличка валіза, там дві пари білизни, якась книжка, документи, речі мого сина, чоловік та на телефоні рідні.

Я зрозуміла, що все моє колись велике життя — з гастролями, з планами, з мріями — воно склалося в оцю валізу, в мене більше нічого немає, ось найцінніше.

І так з'явилися ці слова, мелодія. А потім я подзвонила своєму другу Антону Чілібі, ми з ним давно дружимо і створюємо музику, він був саундпродюсером моїх пісень. Кажу: Антоне, ось така пісня написалась, послухай. Раніше він завжди критикував мене, я не одну пісню сховала в шафу від його цієї серйозної думки. А тут він послухав і каже: ти знаєш, в мене щось вйокнуло, в ній правда сьогоднішня.

І ми почали її створювати. Він дописав багато гарних гармоній, музики, інструментальну частину і заспівав навіть шматок сам. Я почула, в мене побігли мурахи. Я кажу: без тебе вона просто не літає так, як вона повинна полетіти.

І мені дуже хотілося, і нам, здається, вдалося створити оду радості. У нас так багато смерті навколо, вона нам дихає в потилицю, вона кожен день кричить оцими сиренами. І хочеться, щоб ми далі продовжували жити, сьогодні та завтра, бо ми будемо точно, обов'язково.

— Де знімали кліп? Чернівці?

— Боже, які чудові Чернівці. Ми були в Чернівцях з благодійним концертом.

Скажу чесно, зараз дуже складно зібратися силами, грішми та зняти щось. Всі ці плани відкладалися.

Але ми почали знімати кліп "Сьогодні". Ходили вулицями, знімали чудове місто. І я всю дорогу шукала кота, але ми не піймали жодного. Коти Чернівців, вам привіт. Вони щось відчували.

І ось ми підіймаємось на гору, не знаю її назви, і я бачу цю гору, це неймовірне дерево, цю гойдалку, всі ці гори навколо, красу… В мене перехоплює подих, просто течуть сльози…

І там стоїть дівчинка — тримає руде кошеня. Я підбігаю і кажу: дитино, дай, будь ласка, кицю почухати за вухом. А вона каже: це не просто киця її врятували військові, з Сєвєродонецька привезли до Чернівців, а ми з мамою взяли її додому.

І я подумала, що це знак. Ми зняли цього неймовірного кота, в нього такі очі…

І нам ще для кліпу дуже потрібен був дощ. І я Бозю дуже просила про це. І тільки ми зібралися спускатися донизу з гори — починається злива.

Гадаю, що якщо так співпадають оці пазли, напевно, то добрий знак, і пісня "Сьогодні", це відео "Сьогодні" з'явилось не просто так.

— Ми влітку спілкувалися з Валерієм Харчишиним з "Друга ріка". Він казав що йому особисто дуже важко пишуться нові пісні. А що тобі допомагає, що тебе надихає писати пісні зараз?

— В мене все вмерло 24 лютого. Я перший місяць, особливо, коли батьки були в окупації в Ірпені, не могла жити, я не могла дихати, я не могла говорити. Я не хотіла нічого, творити тим паче.

Але оце спілкування з людьми, коли ти дивишся в очі та розумієш, що їм болить так, як тобі, і вони чекають від тебе, бо артист для мене — це відповідальність перед людьми.

Я виходжу на сцену, я про щось з ними розмовляю, вони мене слухають, і оці звернення людей і слова, і особливо військові в госпіталях — це космічної сили мотивація.

Ми нещодавно були в госпіталі. Я, Юра Горбунов і Вітя Павлік.

І лежить твій одноліток без кінцівок, він дивиться і каже: я вас прошу, так багато болю, дайте життя, дайте оці емоції музикою, цього відчуття, як це — посміхатися, відчуття, як це — далі дивитися в завтра.

Ія розумію, що ми мусимо творити, мусимо писати, мусимо продовжувати, тому що воно лікує, мистецтво лікує по-справжньому.

Я трошки думаю наперед, намагаюся. Ми не знаємо, як це буде після війни. Але враховуючи, скільки покалічених душ, скільки покалічених тіл, нам, цивільним, треба оце життя зберігати між собою. Щоб потім, коли вони повернуться з фронту, ми їх купали в цій любові та показували, як це — радіти сонцю, як це — просто пити каву і не думати про біль і про страх.

І піснею "Сьогодні" ми хочемо сказати, що життя триває. Дійсно, страшно що ця війна відбувається ціною нашої молодості, наших мрій, наших бажань, життів наших людей.

Але ми мусимо триматися і цінити цей особливий день, який нам подарований Богом та Збройним силам України.

Читайте також: "Для мене співати зараз — значить, що я живу тут і тепер": лідер "Другої ріки" Валерій Харчишин у програмі #Муз_Оборона

Прямий ефір