Бої за Луганщину: інтерв'ю з главою ЛугОВА Сергієм Гайдаєм

Попри дуже складну ситуацію, російській армії за чотири місяці війни не вдалося повністю захопити Луганську область. Якою є ймовірність того, що війська РФ захоплять всю область, яка зараз ситуація в Лисичанську — в інтерв'ю телеканалам "Дом" та UA розповів глава Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай.

— Якою є нинішня ситуація в Луганській області? В останні дні ворог вже захопив Гірське та Тошківку.

— Найважча ситуація. Річ у тому, що таки у нас тут, на Луганщині, війна не з 24 лютого розпочалася. Війна тут триває восьмий рік, з 2014 року. І ось наші позиції, які перебувають у Золотому, у Гірському, у Тошківці, відомі ворогові, вони досить пристріляні за весь цей час. І туди максимальну кількість сил та коштів кинули росіяни для того, щоби продавити нашу лінію оборони.

Але вже чотири місяці як почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, і чотири місяці Луганщина тримається. Так, на жаль, на сьогоднішні залишилася невелика територія області, яка підконтрольна Україні, решта — окупована. І ось ця невелика територія просто героїчно стримує величезну низку російської армії протягом чотирьох місяців.

Але за такої переваги противника у кількості особового складу, у кількості техніки, артилерії, боєкомплектів, звичайно, нам вічно триматися не можна.

Керівництво наших Збройних сил бачить усю картину поля бою в Україні. І вони розуміють, де потрібно зробити акцент більше, де треба ставити акцент на оборону, де на напад, контратаки. Тому ми зараз бачимо певний успіх у Харківській області, у напрямку Херсона.

А на Луганську область Росія кинула величезну кількість сил, і вони, на жаль, потихеньку продавлюють наші сили. Рухаються не швидко, але все одне рухаються вперед. Просто за чотири місяці Росія провалила більшість своїх ключових цілей: Київ вони не звали, Одесу не взяли, Харків не взяли, у Херсоні вони відступають. Тому, щоб показати російському населенню хоч якусь перемогу, вони зробили акцент на Луганщині. І вони розповідатимуть, що ось завдання виконали — так зване "ЛНР" вивели на адмінкордони Луганської області. Поки що так.

Але попри всю складність ситуації, евакуація людей, де це можливо, триває.

— Наскільки реально росіянам захопити всю Луганську область, як вони кажуть, до 26 червня? І наскільки реально взагалі зробити це їм?

— Зробити це реально, бо це війна. І вони поки що, на жаль, перевершують нас саме кількістю. Не військовим умінням, ні тактикою, ні стратегією, а саме кількістю. Вони просто тиснуть об'ємом, масою.

Але до 26 червня не вдасться. Однозначно ні.

Навіть якщо наші війська отримуватимуть команду десь відходити на більш укріплені позиції, десь робити перегрупування, то до 26 червня не візьмуть. Я у цьому впевнений на 100%.

— Після захоплення росіянами Золотого, Гірського Тошківки наскільки ситуація посилюється? Бо у Тошківці є Марфіна могила — знаменита локація, з якою дуже добре противнику обстрілювати ці найближчі населені пункти.

— Для оборони, контрнаступу чи наступу висоти загалом не важливі, бо зараз триває війна не піхоти, а артилерії. Тому захоплення висот допомагає росіянам локально. Але тактика у них все одно одна — вони обстрілюють територію, поки не зруйнують її повністю, а потім заходять на неї по згарищу.

Це не місто, не населений пункт. Це вже територія. Бо вони все знищують.

Згадаймо, як це було в Щасті на самому початку війни, Попасна, Рубіжне, Сєвєродонецьк знищили, Новотошківка, здається, теж знищена. І ось зараз вони повністю обстрілюють Лисичанськ із тяжкої артилерії.

І ось вони не можуть повністю захопити Сєвєродонецьк, хоча це невелике місто. У місто вони зайдуть лише тоді, коли знищать настільки оборонні позиції, що нашим хлопцям доведеться відійти трохи назад.

Але утримання нами Луганської області настільки довгий час дає змогу іншим нашим військам в Україні зробити дві речі. Перше — закріпитися на тих позиціях, де вони мають успіх. І друге — дочекатися такої кількості західних артилерійських установок та боєкомплектів, щоби потім уже можна було зупинити Росію.

Бо якщо ми отримуємо 10 гаубиць М777. Але 10 гармат не вирішують нічого на полі бою. Тим паче вони можуть ламатися, вони також потрапляють під обстріли, виходять із робочого стану.

Щоб зупинити наступ противника на Луганщині, нам потрібно хоча б 4-5 артилерійських дивізіонів, у кожному — десь по 12 одиниць техніки.

Тоді ми зможемо зупинити, а далі вже поженемо. Бо якби не перемогла нас Росія за кількістю (техніки, авіації, людей), вояки вони ніякі.

Тому на плечі багатостраждальної Луганської області лягла просто колосальна ноша. Але й героїчна місія — дати можливість нашим закріплюватися, одержати нову зброю в достатній кількості, а далі вже все повертатимемо.

— Яка ситуація у Лисичанську сьогодні? Бо місто дуже сильно обстрілюється, і останні три дні просто його зрівнюють із землею.

— Так, так і є, на жаль. Я так розумію, вони просто готуються до подальшого поступу. Тому обстрілюють місто дуже сильно. І авіабомби на Лисичанськ скидають, і потужні снаряди прилітають, які пробивають залізобетонні перекриття.

Нам вдається щодня займатися евакуацією. Допомагають волонтери, і наші ДСНСники, і поліція, і військові. Небагато людей вивозимо, бо переважна більшість людей, хто хотів, уже виїхала. Зараз виїжджають лише тоді, коли практично зруйновано їхнє укриття. Тоді вони готові виїжджати. З кожним днем це все небезпечніше та небезпечніше стає.

Як і в Сєвєродонецьку, на жаль, прийде етап, коли навіть якщо люди захочуть виїхати, ми вже не зможемо їх вивезти. Бо це буде вкрай небезпечно — завантажити повний автобус людей, і до нього може прилетіти російська міна та загинути десятки людей. Ми цього допустити не можемо.

Тому ми намагаємось максимально заповнити наші лікарні медикаментами, забезпечити санітарними автомобілями. Вдається із волонтерами завозити навіть автомобілі повні медичної техніки. Якщо раптом у якийсь момент припиниться сполучення з містом, то лікарі повинні розуміти, що місяць вони спокійно можуть надавати медичну допомогу. Так у нас було й у Сєвєродонецьку. По лікарні було зроблено кілька таких схронів, де лікарі знали, що там є якесь обладнання, компактне УЗД, медикаменти (найнеобхідніші — антибіотики, інсулінова група, наркотичні препарати для знеболювання). Оце ми поставили.

Щодня машини їздили до Лисичанська, привозили гуманітарні набори — десь по тисячі на день. Ми б хотіли більше, але у нас, на жаль, через обстріл транспорт виходить з робочого стану, і деякі машини вже критично розбиті. А машин у продажу навіть нема. Ми купили б їх, але їх у продажу немає.

Проте місткості під воду ми встигли відвезти, фільтри для води, пігулки для очищення води ми встигли відвезти. Привезли волонтерам бронежилети. Ось отримаємо ще каски, відвеземо ще додатково. Щодо палива ми теж зробили певний запас. Швидка допомога працює. Наскільки це можливо, місто продовжує жити, функціонувати.

Але кожна поїздка до Лисичанська на сьогодні — це лотерея. Бо загалом незрозуміло, куди прилетить.

Ось день тому був найжорстокіший приліт на блокпост просто на в'їзді до міста. І волонтери вижили просто дивом, а їхній мікроавтобус — просто розірваний. Судячи з воронки, що утворилася на дорозі, це був або авіаудар, або якась ракета. Слава богові, всі живі.

— Які прогнози, перспективи щодо Луганської області?

— Важко мені давати якісь прогнози. Я не Нострадамус і не воєнний аналітик.

Але скажу так. Основну функцію — стримувати російську армію максимально довго — наші Збройні сили виконують на 100%, навіть на 200%.

Чи зможемо втримати хоча б частину області, щоб потім йти у контрнаступ? Тут не залежить від нас. Моральний дух солдатів, попри втому, досить високий. Бо у нас найсильніша мотивація — боронити свої сім'ї, свою землю.

Але потрібне потужне західне озброєння. Ось протитанкових засобів, тих самих "Джавелінів", у нас достатньо. Проблема — відсутність далекобійної артилерії у необхідній кількості, тобто вона є, але її недостатньо.

Якщо ми встигнемо отримати протягом місяця або двох достатню кількість артилерії, боєкомплектів, то область відстоїмо.

Якщо не встигнемо, тоді, на жаль, доведеться через якийсь час відходити на нові позиції. Бо стримувати ворога можна стільки, скільки у тебе є боєкомплекту, щоб завдавати ворогові шкоди. Це перше. Друге — поки що є снаряди, щоб просто зупиняти важку техніку. Коли до нас це приїде, то це вже не від нас залежить. Але кілька місяців наші хлопці протримаються ще. Це точно.