Боротьба за вплив у Чорноморському регіоні: хто претендує та хто перемагає

Учения НАТО в Чёрном море, 2015 г. Фото: ap.org

Стратегічно важлива точка на карті світу і ласий шматок для багатьох держав. Так кажуть про Чорноморський регіон. Це головна транспортна "артерія" між Європою, Центральною Азією, Закавказзям. Межі Чорноморського регіону чітко не зафіксовані. Прибережні держави — Болгарія, Грузія, Росія, Румунія, Туреччина та Україна. Хто ж бореться за ресурси регіону, з’ясовували журналісти програми ""На самом деле: Мир" телеканалу "Дом".

АР Крим, Україна

Від активної експансії Росії у Чорноморському регіоні страждає відразу кілька держав. Серед них — Україна. Ось уже сім років Київ намагається повернути захоплений Кремлем Кримський півострів.

І лише цього року Європейський суд з прав людини визнав частково прийнятними скарги українців на систематичні порушення прав людини в Криму з боку Росії. ЄСПЛ долучив до справи проти Росії нідерландський позов до РФ з питання краху в Донецькій області малайзійського "Боїнга". Ці рішення важливі не тільки для України, але й для інших держав.

"Події в міжнародних судах у справі "Україна проти Росії", особливо визнання окупації Криму Росією, представлене в ЄСПЛ, є важливим з кількох причин. Це перше юридичне визнання окупації Криму, оскільки в попередніх рішеннях були тільки політичні позиції", — зазначає Румунський центр європейської політики.

Грузія

Вплив Кремля у Чорноморському регіоні не залишився безслідним і для Грузії. Так, наприклад, Європейський суд із прав людини визнав Росію відповідальною за події, які відбулися в процесі конфлікту в серпні 2008 року. Тбілісі направив три позови в ЄСПЛ до Росії:

  • перший стосувався масового вислання грузинів у 2006 році. Суд визнав, що їхні права були порушені;
  • другий позов пов'язаний з бойовими діями 2008 року;
  • в третьому офіційний Тбілісі звинуватив Москву в "адміністративній практиці масового переслідування, затримань і вбивств" грузинів у відторгнених регіонах Грузії — Абхазії та Південній Осетії.

Ці справи можуть стати прецедентними для Чорноморського регіону, оскільки створять механізм правового захисту.

"Справа стосувалася порушень у контексті короткої, але руйнівної п'ятиденної війни в серпні 2008 року між Грузією та Росією за Південну Осетію, сепаратистський регіон Грузії, міжнародно визнаний частиною Грузії. Грузія заявила, що сепаратистські сили, що перебувають під контролем Росії, здійснювали вибіркові та несумірні напади, внаслідок яких сотні мирних жителів були поранені, вбиті, затримані або пропали безвісти, майно і будинки тисяч мирних жителів зруйновані, а понад 300 тис. людей були змушені покинути Абхазію і Південну Осетію", — нагадує Румунський центр європейської політики.

Країни, що мають вихід до Чорного моря. Ілюстрація: Google Maps

США та ЄС

Забезпечення безпеки у Чорноморському регіоні є пріоритетом для Європи та США.

Щоб стримувати потенційну військову агресію Кремля, американський міністр оборони Ллойд Остін пообіцяв оцінити розподіл військ США і НАТО у Чорноморському регіоні та Східному Середземномор'ї.

"Діяльність Росії в Чорному морі та східній частині Середземного моря, ймовірно, спрямована, зокрема, на підтримку її кампанії з підриву і дестабілізації ситуації в Україні та Грузії, а також на те, щоб кинути виклик операціями США і союзників. Сили США та НАТО в Чорному морі і східному Середземномор'ї є ключовим фактором стримування російської агресії", — заявив Ллойд Остін.

За стратегію безпеки та розвиток інфраструктури взялася Ініціатива трьох морів (також відома як Балто-Адріат-Чорноморська ініціатива або Тримор’я). У 2015 році її створили 12 країн Центральної та Східної Європи. Мета — взаємопідтримка і співпраця від Балтійського до Адріатичного і Чорного морів.

Країни-учасниці Ініціативи трьох морів

"Як країна, що межує з Чорним морем, яка є постійною метою гібридних дій Росії на її східному фланзі, Україна може бути потужним партнером в зусиллях зі зміцнення захисту від зловмисних дій Росії й приносити користь партнерам Трьох морів, ЄС і трансатлантичним країнам альянсу", — впевнені в Румунському центрі європейської політики.

Китай

З часів створення у 2013 році ще однієї ініціативи регіонального партнерства — "Один пояс і один шлях" (Організація міжнародної співпраці Шовковий шлях) — значно розширив свою політичну, юридичну, торгову та економічну присутність у Чорноморському регіоні Китай. КНР відкриває нові ринки для своїх товарів, купує місцеву промисловість шляхом кредитів та інвестицій. Але найбільше країна зацікавлена в будівництві інфраструктури, яка з'єднує Китай з Європою і Близьким Сходом через Чорне море.

"Найбільш важливим регіональним розвитком, за яким слід стежити у 2021 році, є динаміка впливу Росії та Китаю на економіку, політику і суспільство країн Чорноморського регіону. Цей регіон довгий час перебував на геополітичному перехресті Росії та Заходу, але з відступом від демократії, підйомом Китаю і поверненням Росії на світову арену ставки у 2021 році залишаться дуже високими. Авторитарні тенденції, зокрема шляхом використання нових технологій у напрямку тотального стеження і маніпулювання громадською думкою, будуть серйозною загрозою", — вважають експерти Румунського центру європейської політики.

Туреччина

Боротьба за енергоресурси Східного Середземномор'я є однією з найсерйозніших політичних і військових проблем у цьому регіоні. Тут зосереджено 5% відомих світових запасів природного газу. Після того, як там виявили нафтогазові родовища, виникли серйозні територіальні суперечки між країнами. Напруженість пов'язана з прагненням деяких держав заявити права на ці ресурси та контролювати їх транспортування на ринки.

Туреччина не стала винятком. В останні роки ситуація в Східному Середземномор'ї ускладнилася у зв'язку з активізацією геологорозвідувальної діяльності Анкари в цьому районі. Вона здійснює нафтогазову розвідку у водах, які Греція вважає своєю винятковою економічною зоною. Аналогічні претензії до Туреччини звучать з боку Кіпру. Але Анкара все наполегливіше демонструє спроби лідирувати у Чорноморському регіоні та показує свої сили Євросоюзу.

"Це призвело до серії двосторонніх і багатосторонніх суперечок між Туреччиною і Грецією, і навіть більше — з Європейським Союзом. Торгівля енергоресурсами та спільне використання обмежених ресурсів продовжують визначати геополітичний розвиток Туреччини, оскільки багато країн щосили намагаються претендувати на свою частку", — йдеться у доповіді Турецького фонду політичних, економічних і соціальних досліджень.

Сподіватися на допомогу Брюсселя в суперечках навколо нафтогазових родовищ в Східному Середземномор'ї Анкарі не доводиться. Євросоюз, прагнучи диверсифікувати постачання енергоресурсів з Росії, активно підтримує Республіку Кіпр і Грецію.

Нинішні та потенційні агресори у Чорноморському регіоні

Ситуацію у Чорноморському регіоні в програмі "На самом деле: Мир" коментує Анна Шелест, директорка програми безпеки Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Ведуча програми — Анна Нитченко.

— Яка країна з тих, що намагається контролювати Чорноморський регіон, зараз становить найбільшу загрозу для загальної безпеки? Ясна річ, що після захоплення Криму у 2014 році Росією ми зазвичай говоримо про росіян, але яка ситуація у 2021 році?

— На сьогодні всі чорноморські країни продовжують говорити про те, що саме Російська Федерація є основною загрозою. Пов'язано це з тим, що Росія непередбачувана, що вона порушує міжнародне право і кожного разу діє гібридними методами. Тобто дуже складно передбачити, яким чином вона буде діяти далі.

Ясна річ, що для Чорноморського регіону існують і інші загрози, а також є певні ризики. Але необхідно все-таки розділяти загрози та ризики. Наприклад, коли йдеться про нинішні дії Туреччини, або про турецько-грецькі протидії, або про конфлікти на Кавказі — це теж певні загрози. Але вони більш регіонального характеру. І вони на цей час момент більш-менш перебувають у межах міжнародного права, якщо говорити, наприклад, про турецькі дії в Босфорі. Тут поки що ми бачимо лише перспективу конфлікту.

Тому на сьогодні в Чорноморському регіоні поки що чітко визначається загроза тільки з боку Російської Федерації.

— Китай і США називають двома наддержавами найближчого десятиліття. Яке значення має Чорноморський регіон для Штатів, і як сильно там зміцниться Китай? І взагалі, як США можуть контролювати й утримувати мир у цьому регіоні?

— Говорімо відверто: США не цікавилися Чорноморським регіоном досить довго. Ще в середині 2000-х їх цікавило тільки питання диверсифікації енергоресурсів або бази у Румунії для перекидання своїх військ з Афганістану.

У США не було стратегії ні публічної, ні закритої щодо Чорноморського регіону. Вони краще знали географію Афганістану або Іраку, ніж Криму. Власне, 2014 рік дуже чітко це показав.

І адміністрація Трампа абсолютно не цікавилася Чорноморським регіоном. Зараз ми бачимо, що нові люди в адміністрації Байдена дійсно звернули увагу на регіон, як на морський простір з викликами й у морській, і в сухопутній сфері, якщо можна так сказати. Їх також цікавить, що відбувається в самих країнах, що входять до регіону. Ось ми бачимо збільшення кількості американських кораблів у межах натовських заходів у Чорному морі, тому що вони намагаються протидіяти РФ і її можливостям не допускати нормальне судноплавство в Чорному морі.

Я думаю, що в найближчі півроку-рік ми побачимо чітку, сформульовану позицію США.

Китай — загадковий персонаж поки що. Тому що ми не бачимо його інтересу саме як до Чорноморського регіону. Китай більше цікавиться дипломатичним форматом "17 + 1", в якому в партнерстві з Китаєм беруть участь 17 країн Центральної та Східної Європи. Однак Україна не входить до цього об'єднання.

Новий проєкт Китаю "Один пояс і один шлях" теж не проходить Чорним морем. Але водночас ми бачимо як делалі більше заходить китайських інвестицій в окремі країни цього регіону.

Тому поступово, думаю, ми побачимо і зростання інтересу Китаю до Чорноморського регіону не лише в межах торгівлі, але і в політичному плані. Безпека — навряд чи. Китай не цікавиться безпекою за межами своїх кордонів.

— А хто може утримати агресію і зберегти мир, наприклад, щодо Туреччини, яку ви згадували? Якими можуть бути подальші дії ЄС, наприклад?

— Говорімо так: Туреччину на сьогодні ніхто не розцінює як агресора. А конфлікт Туреччини з ЄС стосується питання прав людини і деяких авторитарних процесів, які відбуваються в цій країні останні роки. І, ясна річ, що в суперечці з Грецією, звичайно, підтримується Греція, тому що вона є членом ЄС. До того ж Туреччина — член НАТО, тому триває нормальна співпраця з тими самими країнами ЄС щодо питань безпеки.

Необхідно розуміти, що у Чорноморського регіону, по-перше, є сьогоднішні виклики, які розв’язувати потрібно вже зараз. По-друге, можливими є виклики, які виникнуть далі.

Відповідно, для одних країн це може бути дво-, тристороння співпраця в плані безпеки. Наприклад, такі альянси, як-от Україна — Румунія — Туреччина для патрулювання Чорного моря. Або у великій натовської присутності України — Румунія — Грузія. Це і збільшення залучення НАТО до Чорноморського регіону, бо членами НАТО є три країни цього регіону.

Це і підняття, звичайно, гострих питань сьогодення. Таких, як конвенція Монтре (прийнята у 1936 році, відновила суверенітет Туреччини над протоками Босфор і Дарданелли з Чорного в Середземне море, — ред.). Таких як російська окупація Криму та наслідки цього.

Тому що на сьогодні Організація чорноморського економічного співробітництва (об'єднує 12 держав Причорномор'я і Південних Балкан, — ред.) досить млява і розглядає дуже вузьке коло питань. Але ці самі питання Україна може порушувати й в ОБСЄ, і в ООН, і в цілій низці інших міжнародних організацій або створювати нові.

Прямий ефір