Боротьба з ВІЛ в Україні: "Утро Дома" з Олексієм Погрібним

1 грудня — Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Україна залишається першою країною в Європі із поширення ВІЛ, проте останніми роками методи лікування в країні значно покращилися.

У чому небезпека ВІЛ, як його лікують в Україні та як передається вірус — розповів менеджер соціальних проєктів Всеукраїнської благодійної організації "Конвіктус Україна" Олексій Погрібний в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— На сьогодні людина може в домашніх умовах дізнатися, чи має ВІЛ?

— Так, є такі тестування. Їх навіть можна отримати безплатно. Наша організація розставила по Київській області тестомати. Людина, зайшовши на сайти, вибирає певне місто, заповнює анкету, де немає даних, сканує QR-код, підносить до зчитувача та отримує оральний тест. Точність тесту — 96%.

— Чи є різниця між таким тестом та тестом, коли беруть кров у медкабінеті?

— Кров беруть із пальця та роблять тести трьох різних виробників. Вже тоді можна буде встановити діагноз. Наприклад, порівняно з цим тестом, якщо його неправильно використовувати, як у нас буває — люди не до кінця дочитали інструкцію, зробили тест і він показав їм, наприклад, хибно-позитивний результат. То з кров’яними тестами такого можна уникнути, бо їх робитиме професіонал, тобто медичний працівник.

— Чим займається ваша організація?

— "Конвіктус Україна" — це Всеукраїнська благодійна організація, яка працює у трьох країнах світу: Швеція, Естонія та Україна. У Швеції вона почала працювати з 1986 року, а в Україні — з 2006 року. Ми займаємося роботою у сфері протидії ВІЛ-інфекції, туберкульозу, вірусного гепатиту та домашнього насильства.

Ми працюємо у лікувальних закладах, де тестування на ВІЛ відбувається за принципом ініціювання від медичного працівника. Наприклад, пацієнт просто прийшов на консультацію до лікаря. Лікар із клінічних симптомів або з розмови зрозумів, що людині необхідне тестування — він пропонує їй тестування. Також у нас є соціальні працівники, які працюють із групами ризику, такі як люди, які вживають наркотики ін’єкційно.

Також є у нас соціальні працівники, які працюють із сексуальними працівниками. Також у нас працює мобільна бригада, мікроавтобус, який їздить за певним маршрутом та пропонує тестування. У нас відбуваються різні акції, де бере участь ця мобільна амбулаторія, яка виїжджає на певний пункт, і соціальні працівники пропонують відвідувачам парку, наприклад, пройти тестування.

— Як люди сьогодні реагують на пропозицію пройти тестування на ВІЛ?

— Реагують добре. Я наведу як приклад останні три акції, яких я організовував. Це було дві акції у місті Боярка та одна у місті Вишневе, яка була цього літа. Дві були на День Незалежності та одна — у липні. Було протестовано 180 осіб, з них у 5 виявлено ВІЛ, у 14 — вірусний гепатит С. Чотирьох осіб поставили на лікування з ВІЛ-інфекцією.

— Тобто без вашої акції ці люди продовжували б жити, нічого не знати про свій статус?

— Так. Саме так.

— Які зараз в Україні справи з ВІЛ?

— З негативних тенденцій — ми залишаємося першою країною в Європі, де жахливими темпами йде поширення ВІЛ-інфекції. А з позитивних — це те, що ми одна з країн колишнього Радянського Союзу, які вийшли на рівень лікування приблизно як у Європі. У нас ті самі препарати, у нас лікування призначають усім, хто тільки хоче. В отриманні препаратів проблем взагалі немає. Препарати є. Лікування у нас безплатне. Усі аналізи, пов’язані з лікуванням ВІЛ-інфекції, повністю безплатні.

— Яка зараз статистика, порівняно з попередніми роками?

— На жаль, якщо взяти загальноукраїнську статистику — вона трохи вагається. Тому що є тріангуляція даних. Дані з різних джерел беруть. Оцінна кількість на нинішній рік — приблизно 250 тис. ВІЛ-позитивних, які проживають в Україні.

Порівняно з минулим роком статистика приблизно на однаковому рівні. У 2019 році було виявлено близько 16 тис. ВІЛ-позитивних людей, у 2020 році — 15 тис.

Я особисто працюю в Київській області та можу сказати за Київську область. На сьогодні оцінна кількість ВІЛ-позитивних у Київській області — 11 тис. осіб. На обліку перебувають близько 7 тис. Тобто близько 3 тис. людей ВІЛ-інфіковані, але вони не знають про свій статус.

— Чому вони не знають про свій статус?

— Це можливо. Це групи ризику. Наприклад, що одна ВІЛ-позитивна людина має кілька статевих партнерів. Або, наприклад, якщо людина вживає наркотики ін’єкційно, тобто вона гіпотетично може інфікувати когось.

— Як змінилася ситуація з ВІЛ у зв’язку з коронавірусом?

— З коронавірусом змінилося лише те, що медична система настільки стала завантаженою, що всі перекинулися... Наприклад, якщо раніше можна було прийти та протестуватися, чи, наприклад, у лікувальних закладах висіли плакати, що тут можна пройти тест, то зараз відвідувачів зонують. У лікувальних закладах людей стає менше, а медичні працівники більше схильні до роботи з коронавірусними пацієнтами, ніж з ВІЛ-позитивними, бо там іде доплата, а тут доплати такої немає.

Тому на сьогодні у роботі з ВІЛ-позитивними здебільшого працюють лише ті, хто у темі. Це є лікарі-інфекціоністи, це лікарі-фтизіатри. Тобто ті, хто опікується ВІЛ-інфекцією.

— Припустимо, людина прийшла, зробила тест, тест на ВІЛ виявився позитивним. Наскільки змінюється життя людини, коли вона вирішує лікуватися, ставати на облік?

— Якщо говорити, як правильно це робиться, то перед тим, як людині роблять тест, з нею проводять дотестову консультацію, яка триває щонайменше 20 хвилин.

Їй пояснюють, які можуть бути наслідки, що це таке, що за хвороба, як із нею можна жити, як можна лікувати.

— Чому до тесту людині мають щось пояснювати?

— Бо хвороба у нашій країні стигматизована. Люди вішають ярлики. Наприклад, якщо хтось ВІЛ-позитивний, його можуть звільнити з роботи.

— Досі це відбувається?

— Так. Декілька років тому були судові позови про те, що людину звільнили, але потім її, зрозуміло, відновили. Але прецеденти таки існують.

Змінюється лише одне. Людині щодня потрібно приймати препарати. І все.

Наприклад, з 2015 року постійно почали змінюватися стандарти лікування. На сьогодні у нас, як у Європі чи Сполучених Штатах Америки, людині, якщо у неї виявили ВІЛ-інфекцію і немає протипоказань до лікування, можуть одразу призначити лікування і вона вживатиме препарати вдома.

Перші кілька разів вона отримує за місяцем, здає різні аналізи крові для того, щоб зрозуміти, чи підходить їй ця схема лікування чи не підходить. Якщо воно не підходить, її змінюють. Потім вона приходить раз на три місяці або буває, наприклад, раз на пів року отримує препарат на три місяці й більше нікуди не ходить. Наприклад, навіть якщо чоловік та жінка обидва ВІЛ-позитивні, але вони проходять лікування, вони можуть народжувати здорових дітей.

— Як можуть контактувати здорові люди та люди з ВІЛ-інфекцією, щоб це було безпечно для всіх?

— ВІЛ-інфекція передається лише трьома шляхами. Перше — це через кров. Для цього потрібне ін’єкційне вживання нестерильним інструментом. Переважно це вживання наркотичних розчинів, тоді люди можуть інфікуватися. Інакше зараження у побуті хтось чимось уколовся — це майже неможливо.

Другий спосіб — це незахищений секс. Займатися сексом або з перевіреним партнером, або з презервативами.

Наступний тип передачі — це від матері до дитини, коли в період лактації ВІЛ-позитивна мати вигодовує дитину, тоді дитина може інфікуватися, оскільки імунітету немає. Але при встановленому діагнозі мати "кесарять", щоб не було перетину рідин, щоб дитина рідину не проковтнула і не інфікувалася. І не рекомендують проходити лактацію. Тобто навіть безплатно видають суміші, якими годують дітей.