Боротьба з насильством над жінками через чатбот: "Утро Дома" з феміністкою Анастасією Герасименко

25 листопада — Міжнародний день боротьби з насильством над жінками. Згідно з дослідженнями, кожна третя жінка зазнає насильства. Для допомоги їм було створено чатбот "Вона за неї". За його допомогою жінки можуть поділитися своєю історією та отримати допомогу.

Як працює чатбот і чому в Україні так гостро стоїть проблема насильства — розповіла авторка чатботу "Вона за неї", феміністка, членкиня оргкомітету "Марш жінок" Анастасія Герасименко в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Анна Кузіна та Костянтин Войтенко.

— Скільки жінок у світі та в Україні страждають від насильства?

— Нещодавні дослідження свідчать, що кожна третя жінка у світі та в Україні зокрема, бо це була статистика від ОБСЄ, стикається з домашнім насильством різних форм. Наприклад, кожна друга жінка в Україні стикається чи стикалася із сексуальними домаганнями.

— Це жахливо. І жінки не завжди можуть розпізнати насильство.

— Так, 100%. Це залежить від тієї культури, де ми ростемо. Згадайте, у дитинстві дівчинку смикнули за волосся, а їй кажуть: "Ти йому подобаєшся". А потім ці діти виростають і гадають, що одне не насильство, друге не насильство.

— Розкажіть про ваш чатбот. З якими питаннями можна туди звернутися?

— Ідея чатботу виникла тому, що ми хотіли якийсь такий інструмент, який би встановила собі кожна жінка, і він був би дбайливий. Не сухі фрази, знаєте: "Зателефонуйте сюди, бригада до вас приїде", а щось таке, ближче кожній жінці.

Ми розробляли цей інструмент разом із психологом, там є поради, як запропонувати дбайливу допомогу своїй ближній. Наша вся ідея базувалася на тому, що перша людина, до якої може звернутися жінка, якщо щось трапилося, якщо в неї щось погане у сім’ї, — це її близькі. Це саме ті люди, які першими побачать, якщо щось не так у жінки. Це хто? Це може бути сестра, подруга, колега, на роботі можна помітити, що щось не так з тим, хто сидить поруч. Або це може бути сусідка, ми всі чуємо, що відбувається за стіною чи бачимо сусідку в ліфті.

Цей інструмент, насамперед, саме для таких подруг, колег, сестер для того, щоб... Ми завжди думаємо, якщо десь щось відбувається: "Навіщо я туди лізтиму, навіщо я дзвонитиму в поліцію, а що я скажу?" Ось вона сидить переді мною, видно, що з нею щось не так, може, синці, але що я скажу? Це її особиста справа.

Ми хотіли, щоб у цьому боті були зібрані інструменти, щоб кожна могла знайти, як можна запропонувати допомогу своїй ближній. Звісно, ​​там є всі служби порятунку. Звичайно, там можна запросити юридичну, психологічну консультацію. Це ще не фінал, буде продовження, ми маємо багато ідей для розширення функціоналу. Хочемо зробити цей чатбот суперхабом, щоб кожна жінка мала причину його встановити. Це ідея максимум.

— Як він працює, який є функціонал? Що бачить людина, коли заходить у чатбот?

— Перше, що вона бачить, — найголовніше. Це інформація про те, що таке домашнє насильство. І це можливість розповісти свою історію, щоб отримати допомогу та дізнатися, які є служби порятунку. Це найголовніші функції.

Що може зробити жінка? Вона може розповісти свою історію чи історію, свідком якої вона стала. До речі, це дуже потужний інструмент. Багато хто думає, мовляв, навіщо розповідати свою історію? Але насправді, це має дуже терапевтичний ефект, ми в цьому переконалися. І це надихає інших жінок не мовчати.

Також людина може безпосередньо звернутися по допомогу, там є можливість отримати психологічну, юридичну допомогу. І є пункт "Інше". Дуже часто жінка не знає, якої саме допомоги вона потребує, їй погано. Вона може розповісти, що в неї сталося, і ми самі підкажемо, до кого їй краще звернутись. Поділимося контактами служби, конкретними людьми.

— Із якими саме організаціями ви співпрацюєте?

— Як у "Маршу жінок", у нас є зв’язок практично з усіма жіночими організаціями, які займаються питаннями домашнього насильства. Це і "Ла Страда", і платформа, яку нещодавно запустила Маша Єфросиніна — вони надають психологічну допомогу, і ми також спрямовуємо туди людей. Ми намагаємось мати можливість допомогти кожній жінці. Якщо ми не знаємо, як, то знаходимо, у кого запитати.

— Можете розповісти приклад. Ось жінка до вас звертається, які перші кроки ви робите?

— Це залежить від того, чи звертається жінка, якій потрібна допомога, чи звертається жінка з метою комусь допомогти. Наприклад, маю подругу, я бачу, що в неї щось трапилося. І я не знаю, що їй сказати. У боті можна почитати приклад, з якої фрази можна почати діалог. Наприклад, "Я за тебе хвилююся". Або почитати, що не треба казати.

Це окремий блок. Ми питали дівчаток і багато хто говорив, що їх дуже дратує, їм не подобається, тому вони ставлять блок, коли їм кажуть, що їм потрібно робити: "Іди", "Туди подзвони". Вони не хочуть, щоб їм казали, що робити. Це не дбайливо.

— Чи є етика спілкування з можливими жертвами?

— Так-так, це дуже важливо. У чатботі ми розповідаємо, що не треба робити і не треба говорити. Найголовніше — кожна жінка має зрозуміти, що їй вірять. Цього справді не вистачає жінкам. Припустимо, вони говорять про домагання, зґвалтування, а у відповідь чують: "А у що ти була одягнена? Може, він тобі сподобався, а ти наговорюєш".

— Як зрозуміти, що ти, можливо, є жертвою насильства? Фізичне насильство — зрозуміло, але ж буває психологічне насильство.

— На цю тему дуже багато матеріалів, але я вважаю так: якщо тобі погано... Ми маємо такі стереотипи в суспільстві, коли жінка думає, що всі так жили, я не перша, я не остання. Ну погано, і все. Ми закликаємо жінок не толерувати цей свій стан. Якщо тобі погано — це вже ненормально. Ось ви кажете, що якщо вдарив, то все зрозуміло. Але навіть це не всім зрозуміло, адже всі думають, що одного разу вдарив — це так... А чоловіки ще люблять казати: "Це я так виховую". Якщо чесно, я думала, що такого вже немає, але це просто мильна бульбашка. Таке є.

— Ви кажете, що на законодавчому рівні зроблено замало для захисту жертв насильства. Що потрібно змінити?

— Треба ратифікувати Стамбульську конвенцію. Це наша головна та основна вимога до Верховної Ради та президента зокрема, який вже у 2019 році обіцяв нам внести цей законопроєкт, і так нічого не сталося. Крім того, 7 листопада була річниця підписання Україною цього документа. 10 років жінки чекають на те, щоб країна визнала, що це проблема.